У роті несподівано пересохло. Не знав, що сказати. Її вигляд ставав все похмурішим та ображенішим, а сама вона зробилася схожа на чорну хмару. Помітив, як на очах забриніли сльози які вона гордо намагалася стримувати.
- Не вигадуй, нічого не змінилося, просто у мене багато роботи, а заручини відбудуться пізніше. Це сережки не принцеси, я придбав їх у місцевій лавці, можливо у неї є схожі.
Сам не впізнавав свій голос. Він здавався хриплим та чужим. Простягнув руки, щоб пригорнути дівчину до себе та вона різко зробила крок назад:
- Ти вважаєш мене повною дурепою? Це її сережки, навіть цей мішечок у неї бачила. Чого це королева дає тобі свої прикраси? Наберися мужності й скажи нарешті правду.
Мабуть, так буде правильно. Все одно злішою ще більше вона не стане.
- Вибач. З цією роботою у мене багато справ і я забув про твоє День народження. Арабелла дізналася про це і дала свої прикраси, щоб не засмучувати тебе.
Патрисія не приховувала своєї люті. Їй наче байдуже, що нас можуть почути і добряче підвищила голос:
- З чого б це така турбота з її боку? Ти що і з нею ділив постіль, а тепер почуваєтеся винними перед мною?
Навіть не уявляв, що таке припущення може виникнути у її думках. Поспішно намагався переконати її у зворотному:
- Ні, не говори дурниць. Вона тільки моя королева, так само як і твоя. Це все. Про її мотиви мені не відомо.
- Ти одружишся зі мною, інакше я все розповім батьку і він змусить тебе це зробити. Без обручки навіть до мене не підходь.
Вона з ненавистю жбурнула сережки на сходи та попрямувала геть. Сьогодні Патрисія не була схожа на себе, завжди тиха і покірна, зараз видалася мені справжньою фурією. Не хотілося йти слідом за нею, хоч так було б правильно. Зрештою, хай заспокоїться і завтра з нею поговорю.
Арабелла Амбрамс
Вранці дивлячись у дзеркало, як мене причісує камеристка, помітила сумну й зажурену Патрисію. Вона не здавалася щасливою нареченою і я припускаю, що Атрей і справді не купив обручки, забув. Можливо і пропозицію з цієї причини теж не зробив, хоча у нас досить поширена практика заручин і без персня. Коли дівчина вийшла з кімнати я стиха шепнула Емберлі:
- Що сталося з Патрисією? Вона якась сумна.
Камеристка оглянулася, перевіряючи чи нікого немає поруч і нахилившись до мого вуха, прошепотіла:
- Вчора щось у них сталося з Атреєм, не хоче розповідати. Припускаю заручини не відбулися, проте вона стверджує, що весілля буде.
Отже, моя теорія правдива і такий переполох через відсутність обручки. Шкода, що обраниця Атрея не розуміє наскільки їй пощастило. Якби він запропонував мені таке, то одразу погодилася б, і не потрібно мені ні прикрас, ні помпезних слів, потрібний тільки він. Поки знову не замріялася про свого охоронця намагалася відволіктися на щось інше. Емберлі розповіла, що Сибіла уже весільну сукню пошила, проте Метью й досі не в захваті від своєї майбутньої дружини. При згадці про сестру защемило у серці. Через герцога Ріса я втратила найкращу подругу, після того інциденту ми не промовилися й словом.
Досить швидко камеристка вклала моє волосся у високу зачіску, від якої боліла голова, і я вже готова сяяти. Тільки не було для кого, єдиний чоловік який мене цікавив закоханий в іншу. З такими сумними думками я покинула свою кімнату й одразу помітила Атрея. Як завжди струнко стояв ледь похиливши голову. День минув швидко: спочатку тренування, потім зустріч послів, примірка суконь на коронацію та весілля (хоч і нареченого ще не було), а потім – настав час вечері з Лестером. Атрей був пригніченим та сумним, проте про причину свого стану не розповідав, а я не питала. Все одно правду не скаже, для мене він же заручений уже давно.
Герцог Геллман чекав мене біля альтанки. Мені сподобалося вечеряти в саду, тому сьогодні вирішила знову провести тут час. Мій кавалер сидів за столом на широкій дерев'яній лавці. Здавався спокійним та зосередженим як удав. Хоча, чому здавався, насправді у душі він і був змієм, таким же підступним і розважливим. Помітивши мене, швидко піднявся на ноги:
- Арабелло, як завжди прекрасна!
Під такий улесливий комплімент поцілував мою руку.
- А ти як завжди галантний.
Він випростався ти широко усміхнувся:
- Надіюся ти пам’ятатимеш про це у суботу.
Натякнув на мою відповідь щодо одруження. Авжеж пам’ятатиму, і хоч вже сьогодні знаю, що відмовлю, проте хай краще Лестер не втрачає надії стати королем. Обмінявшись такими люб’язностями ми сіли за стіл. Хлопець зайняв місця біля мене, нахабно ігноруючи порожню тарілку навпроти:
- Якщо не заперечуєш, хочу сісти поруч з тобою.
Я схвально кивнула і слуги поклали столові прилади біля нього. Під час вечері він не замовкав, розповідав цікаві історії та смішив мене. Навіть не знала, що завжди зарозумілий Лестер може бути таким простим. Хоч ми й закінчили трапезу, проте ще досі розмовляли. Чомусь сьогодні не хотілося йти до своїх порожніх покоїв, які нагадували мені наскільки насправді я самотня. Мій кавалер не скупився на компліменти:
- Ти така вродлива. От сиджу біля тебе і дивуюся: чому не помічав твоєї вроди раніше? Ні, звичайно я бачив, ти дівчина гарна, але не знав, що настільки.