43

Атрей Вотерс

Моя королева стояла така серйозна і рішуче налаштована. Її войовничий вигляд промовляв за неї – щось вигадала. І незважаючи на це, здавалася милою та беззахисною, хотілося її заховати від усього світу, а особливо від брехливого Лестера. Вчора, ледь стримався, щоб не викрутити йому руки, які так нахабно торкалися моєї принцеси. А вона, навіть не заперечувала, я вже на мить злякався, що і справді погодиться на його пропозицію. Розумію – за декілька днів, вона вийде заміж, а я через свою дурість змушений одружитися з Патрисією. Від споглядання приреченого майбутнього у моїх думках відірвала Арабелла:

- Атрею, я знаю це не моя справа, але ти якийсь сумний. Щось сталося?   

Сталося. Трапилося те, що не повинно було. Я не маю мріяти про королеву цілуючи іншу дівчину. А саме це відбувається останнім часом. Товариство Патрисії не радує, весь час перед очима постає та, про яку навіть фантазувати не можна. Звичайно, пристати на її пропозицію та одружитися з нею і жити у фіктивному шлюбі, та  сподіватися, що колись вона знову покохає мене – можна, але я не маю права чинити так з Патрисією. Зараз, дивлячись у ці щирі очі, які так терпляче чекають відповіді, не знаю що сказати. Зізнаватися у цих незрозумілих почуттях не збираюся, зрештою вони погаснуть так само раптово як і з`явилися. Бовкнув перше, що спало на думку:

-  Я не підготував подарунка для Патрисії.

- Он як? – вона здивовано підняла брови вверх. Важко зітхнула і мило посміхнулася: - Я розв'яжу твою проблему. Іди за мною.

Арабелла попрямувала у свою спальню, а я наче зачарований рушив слідом. Тугий корсет відмінно підкреслював її тендітний стан і мимоволі залюбувався нею. Вродлива і розумна, щира та ніжна – не у кожній дівчині знайдеться букет такого поєднання чеснот. Вона дістала зелені смарагдові сережки та простягнула мені:

- Подобаються?

Кинув на них байдужий погляд. Вигляд масивних крапель одразу нагадали про дощ, який щедро падав з неба коли я відчував кожний подих своєї красуні. Своєї? Відколи це Арабелла стала моєю? Шокований власними думками зміг лише тихо мовити:

- Гарні.

Принцеса дбайливо поставила їх у маленький мішечок з тонкої дорогої тканини та знову простягнула мені:

- Візьми, подаруєш їх Патрисії.

Я не міг поворухнутися, закляк на місці. Не чекав від неї такого вчинку. Чого б це їй дарувати свої прикраси звичайним слугам? Такою простою подобалася мені ще більше. Помітивши мою розгубленість вона силою взяла мою руку та поклала в долоню мішечок:

- Це не для тебе, а для неї, тож не відмовляйся.

Її тоненькі пальчики доторкнулися моєї шкіри і я потрапив у океан емоцій. Одразу охопила радість, щастя, тепло наповнило з середини, а серце шалено тріпотіло у скаженому ритмі. Як тільки сережки опинилися у моїй руці, дівчина роз`єднала наш дотик і світ втратив свої барви. Схопив її за долоню та притягнув до себе. У брунатних очах бачив розгубленість, а з пухких губ зірвався ледь чутний видих. Напіввідкриті, вони вабили мене до себе як квітка невгамовну бджілку. Дурманять, змушують забути про все окрім них. Отямився, коли вже був на відстані декількох сантиметрів від її жаданих вуст.

Що ж я роблю? Мене чекає моя дівчина, а я ледь не поцілував іншу. Та ще й кого, принцесу Арабеллу. Ту, яку ще менш як місяць зневажав, вважав розпещеним та зарозумілим дівчиськом. Але головне, вона моя володарка, не маю права навіть доторкатися її без особливої потреби, а тут, так нахабно схопив за руку та залишаю свій подих на червоних вустах. Чому ж вона не пручається, не протестує, і врешті-решт не посадить до темниці за таке зухвальство? Це залишається загадкою і поки я не наробив дурниць поспішно відпустив її руку і тихо прошепотів:

- Дякую!

Це все що я міг сказати. Мрія про неї затьмарювала розум, боявся ще трохи і я не витримаю: схоплю за осину талію та поцілую жадані губи. Арабелла якось розчаровано зітхнула, розвернулася назад та підійшла до свого ліжка. Сталевим голосом, який наче належав крижаній леді, наказала:

- Скажи камеристці, щоб прийшла підготувати мене до сну і можеш бути вільним. Гарного вечора!

Це прозвучало дуже холодно і здавалося вже нічого не залишилося від тієї милої дівчинки яка нещодавно тремтіла від мого дотику. Покірно опустив голову та пішов виконувати її доручення. У думках досі запитую себе – чому вона віддала свої сережки? Невже їй не байдуже? Я звичайно красень, таке бовкнути – немає подарунка, от вона і змилувалася. Але ж справді немає. З цими подіями, які відбувалися останнім часом, зовсім забув про свою дівчину, навіть бачилися лише у справах.

Переказав розпорядження Арабелли та попрямував широкими коридорами. Що робити не знаю. Привітати Патрисію треба, але ж не дарувати їй сережки принцеси. Уже доволі пізно і щось придбати в такий час не зможу. Не прийти до неї в такий день теж не правильно. Поки губився у своїх роздумах вийшов з палацу та опинився на вулиці. Прохолодне повітря одразу огорнуло мене і трохи привело до тями. Доля, мабуть, вирішила влаштувати злий жарт, оскільки на сходах стояла Патрисія. Вона одразу помітила мене, кинулася обійми й відчув її руки на своїй спині. Я пригорнув її у відповідь. Трохи відхилившись від мене вона бадьорим голосом поцікавилася:

- Я тебе чекала, якраз хотіла піти у твої покої, бачила як ти проводив принцесу. Запрошую тебе на вечерю зі своєю родиною.