Мені знадобилося велика витримка, щоб вдавати байдужість. Який же Атрей мерзотник. Не хотів одружуватися зі мною і вигадав байку про свої заручини. Стало гірко на душі, серце немов міцно стиснули в залізному кулаці. Чому? Чому я настільки йому нестерпна? Перебуваючи в його обіймах на мить я навіть повірила, що не байдужа йому, відчувала турботливі дотики та чоловічі пальці, які трепетно голубили моє волосся. І хоч одразу відігнала від себе ці думки, проте потай вирувала надія, що колись бажане стане реальністю.
Патрисія бадьоро застеляла моє ліжко та здавалася такою щасливою. Ще б пак! Сьогодні чоловік моєї мрії зробить її своєю офіційною нареченою, а я так і залишусь самотньою і нікому не потрібною без свого королівства. Покоївка спіймала на собі мій пильний погляд. Щоб уникнути незручності я промовила:
- Підійди.
Вона покірно опустила голову та наблизилася до мене. Я відкрила свою скриню з коштовностями і стала гадати, щоб таке їй подарувати. Насправді найцінніший подарунок у неї вже був, я б не задумуючись виміняла всі коштовності світу на Атрея. Важко зітхнула та витягла смарагдове кольє, яке колись подарував мені хтось з аристократів, все одно воно мені ніколи не подобалося. Простягнула їй і намагалася посміхнутися:
- Чула у тебе сьогодні День народження. Вітаю, це тобі!
Не хотілося нічого їй бажати, вона й так щаслива. Дівчина розгублено підняла на мене свій погляд та наче не вірячи у мої наміри зніяковіло пробуркотіла собі під ніс:
- Дякую, Ви дуже щедрі!
Невпевнено взяла прикрасу з моїх рук та поклонилася. Хоч я і заздрю Патрисії, проте зла не бажаю. Їй сьогодні готуватися до заручин і як би прикро мені було та я вирішила зробити ще один подарунок. Все ж вона майбутня дружина мого коханого, якщо ця дівчина дорога йому, то я не повинна її ображати. Суперниці в ній не бачила, адже навіть якби Патрисії не існувало, Атрей все одно відмовився б від мене. Владним голосом повідомила своє рішення:
- Це ще не все, даю тобі сьогодні вихідний день, можеш іти.
Вона подякувала та щаслива покинула кімнату. Я маю радіти за Атрея, він знайшов свою кохану, але образа за його брехню все ще дошкуляла мені. Можливо сказав наречена, оскільки вважав, що в іншому випадку змушу одружитися з собою? Якби там не було, настрій зіпсовано на цілий день. Гордо вийшла з покоїв та зустрілася поглядом з охоронцем. Він як завжди стандартно привітався, а я навіть не бажала відповідати, просто кивнула.
Чекала, що Атрей проситиме відпустити його раніше, або сам піде спираючись на важливі справи, я ж його не контролювала. Але цього не сталося. За цілий день не обмовився й словом. Задуманий, похмурий, щось явно турбувало його. Хоча, можливо боїться мого кепського настрою. Ввечері перед моїм побаченням з Квентіном не витримала і сама поцікавилася:
- Ти особисто будеш присутнім на моїй зустрічі з кавалером?
- Так, а Ви маєте для мене інші доручення?
Струнко стояв та дивився на мене розгубленим поглядом, немов не розумів, що я від нього бажаю. Сьогодні він стане офіційно чужим нареченим, і хоч для мене Атрей уже давно заручений, але ця думка неймовірно бісила. Його руки опущені рівно по швах напружилися. Одразу пригадала які вони ніжні на дотик і як зводили мене з розуму у своїх обіймах. Спіймала себе на непристойній думці, що мрію знову опинитися у його палких пригортаннях. Недоречно виникли ці спогади й розбудили мою уяву. Соромлячись своїх бажань, нервово ковтнула тугий клубок, що підійшов до горла:
- Немаю, але я подумала, що ти захочеш піти раніше. У Патрисії ж сьогодні День народження.
Він високо підняв брови й навіть не приховував свого здивування. Напевно вважав, що я не знаю про це. Винувато опустив голову та тихо пробубнів собі під ніс:
- Ой, я забув. - Це на нього не схоже. Невже я так завантажила його справами, що він не навіть пам’ятає коли день народження коханої? – Все одно хочу бути присутнім на Вашому побаченні, якщо Ви не заперечуєте.
Хоче так хоче, я не проти. Навіть рада цьому, інакше згорала б від ревнощів. Знаю, це не правильно і я намагаюся приборкати ці почуття, адже скоро вони стануть подружжям. Поки виходить погано. Користуючись теплими літніми вечорами, сьогодні наказала підготувати вечерю в альтанці між деревами, які буяли зеленню. Повітря пронизане квітковими ароматами, денна спека минула і настала полегшена прохолода. Не бачила сенсу сидіти у задушливій залі, хотілося більше часу проводити надворі.
Квентін уже чекав на свою даму. Нервово походжав біля альтанки роблячи невеликі кола. Побачив мене і застиг на місці. Я впевнено підійшла і тільки тоді він наче прокинувся зі сну, привітався та поцілував мої пальчики. Вечеря пройшла як я й очікувала. Мінімум слів з боку мого кавалера та жодного компліменту чи зухвалого погляду. Навіть не говорив про наше можливе одруження та сімейне життя. Сприймала його скоріше як брата, і як не намагалася чоловіка, так у ньому так і не побачила, а на роль короля й взагалі не годився. Наприкінці вечері він провів мене до покоїв і швидко зник, пішов по своїм справам.
На коридорі залишилися тільки я й Атрей. Задуманий більш ніж будь-коли видався дуже засмученим. Дивна реакція як на того, хто ось-ось стане нареченим. І хоч все ще злилася на нього, та всередині мене зародилося бажання дізнатися причину його суму. Мої покої перевірили і я велично зайшла в кімнату покликавши за собою Атрея. Він покірно зайшов та щільно зачинив двері. Своїм поглядом, що спопеляє, розбудив у моєму тілі пожежу і я пожалкувала, що покликала його за собою.