40

Арабелла Амбрамс

Який же він красивий! Цей чоловік безперечно володіє природним магнетизмом. Навіть ці насуплені брови йому личать, роблять мужнім та статним. Милування ним затьмарює Лестер пустими балачками та своєю постаттю на фоні Атрея. Не розумію, чого він прагне, невже вважає, що я настільки дурна, щоб повірити у його раптову симпатію? Доведеться йому підіграти, а потім міркуватиму як вчинити зі своїм заміжжям. Герцог нахилився та розгорнув тонке рядно яким була накрита плетений кошик. Помітила у ній фрукти, булочки та щось завернуте у цупку тканину. Він простягнув мені випічку:

- Скуштуй. Це звичайно не перепілка до яких ти звикла, але на природі будь-яка їжа смачна.

Взяла ще свіжу булочку у долоню і її аромат невидимою хвилею прокрався до мого носа змушуючи шлунок бурчати у смачному передчутті. Поки я поглядом вивчала їжу Лестер уже відкусив шматочок і здавалася насолоджувався кожним куснем. У кошику було ще багато випічки, тому я не задумуючись запропонувала:

- Пригощайся, Атрею. Цих запасів усім вистачить.

Спіймала на собі невдоволений погляд герцога, який мало не похлинувся їжею:

- Арабелло, ти мені не довіряєш? Вважаєш, що я отруту пропоную? О, повір якби я знав про присутність твого охоронця то неодмінно поклав би її туди, він у тебе надто зарозумілий.

Одразу усвідомила свою помилку. Згідно зі своєю посадою Атрей має бути мовчазною невидимкою і зазвичай на його присутність навіть не зважають. А тут я відкрито запропонувала те, що не повинна була. Просто так захотілося уявити, що це наше побачення, моє й Атрея, і це він говорив ті слова про симпатію які нещодавно почула від герцога, і що не існує ніякого Лестера який сидить навпроти та свердлить мене поглядом. Сама загнала себе у глухий кут. Тепер потрібно гідно вийти з цієї делікатної ситуації:

- Я не тому запропонувала. Просто їжі й справді багато, а нести її назад повною не хочеться.

На мене здивовано дивилися дві пари очей: одні темні -  з яких відчувався палкий погляд, а інші світлі та холодні, байдужі та наче крижані. Від такої прискіпливої уваги я аж трохи зашарілася, незважаючи на те, що звикла бути на видноті у сотні людей. Лестер нетямуще фиркнув:

- Ти чому переймаєшся? Не тобі ж її носити.

- І що? Невже шкода їжі для моєї охорони, вони теж люди й зі своїми потребами.

Мабуть, апетит у герцога зник, оскільки він різко опустив руку у якій ще секунду тому тримав свіжу випічку.

- У мене два припущення: або ти справді не довіряєш мені й бажаєш перевірити на вміст отрути, або твої так звані колишні почуття до цього охоронця не такі вже й колишні.

Обидва варіанти не припустимі. І хоч з першою версією герцог не помилився, проте зізнаватися йому і взагалі будь-кому, у цьому не бажала. Зате з`явився привід зробити скандал і ним скористаюся. Обурливо поставила одну руку на свою талію:

- Та як ти смієш? Це вже не перше твоє звинувачення у подібному і знаєш - переконувати тебе у зворотному та давати пояснення яких ти не чуєш не збираюся. Атрею, веслуй до берега, побачення закінчилося.

Хлопець злегка посміхнувся, навіть не приховував своєї втіхи такій новині й не вагаючись почав виконувати мій наказ. Лестeр же навпаки, занепокоївся і поспішно мовив:

- Не треба, Арабелло, пробач. Не сваритися ж нам через слугу.  – Він недбало присунув кошику до Атрея. – Якщо вже твоя королева  так піклується про свою свиту, то скуштуй що бажаєш, мені не шкода. – Герцог знову звернувся до мене: - Я ще щось запланував, дозволь зробити цей сюрприз.

Бачила, для нього це важливо. Цікавість знову заволоділа мною, хочеться зрозуміти наскільки для нього велике бажання стати королем. Хоч і вечір зіпсовано, проте вирішила витримати його з гідністю і пристала на таку заманливу пропозицію. Атрей розчаровано опустив весла. Мені довелося мало не змусити цього хлопця щось скуштувати з тієї кошику, яка більше нагадувала комірчину з нескінченими запасами.

 Лестер намагаючись залагодити неприємний інцидент мило щебетав. Майже усі його слова я пропускала повз вуха і посміхалася, углибині душі потайки мріяла якнайшвидше опинитися в палаці та позбутися цього нав’язливого товариства. Мабуть, цього бажала не тільки я. Судячи з похмурого вигляду Атрея він прагнув того ж. У Лестера були інші плани. Підняв з дна човна вудку, яку я навіть не помітила, і широко усміхаючись запропонував:

- Порибалимо? Я хочу навчити тебе рибалити, не бійся, впевнений тобі сподобається твій улов.

Така пропозиція дуже здивувала. Рибалити мені? Зазвичай жінки таким не займаються, а тим більше принцеси. Помітивши мою розгубленість він продовжував наполягати:

- Ти спіймаєш особливий улов.

Це так загадково прозвучало з його вуст, що я не стрималася:

- Гаразд, але попереджаю: черв'яків не торкатимусь, а впійману рибу відпустимо.

- Домовились. – наче на підтвердження угоди підморгнув одним оком. Обережно вклав вудку мені  в долоню і відчула дотик його холодних рук. Міцно схопив мої пальці та не відпускаючи зі свого полону повністю взяв контроль над моєю рукою. – Замахуєшся і закидуєш гачок в озеро.

Помахом наших рук крючок опинився у воді й нарешті моя долоня опинилася на волі.  Продовжую тримати вудку і досі не розумію, чому Лестер затіяв цю риболовлю. Невже гадає, що таке мені сподобається? Якщо так, то він взагалі мене не знає. Сподіваюся багато часу це не займе. Вирішила пересвідчитися в цьому: