39

- Хай поки це буде сюрпризом. Скажу лише – воно варте уваги. До місця призначення вирушимо кіньми. Ти не проти?

Молодому герцогу вдалося заінтригувати мене, тож вирішила не порушувати його плани. Спустившись до конюшні одразу помітила свого Боніфація, осідланого та добре вичесаного. Лестер настільки бажав здаватися милим, що навіть допоміг мені забратися на чорного скакуна, а дорогою безупинну щебетав. Мабуть, це на нього так вплинули лічені дні які залишалися до моєї коронації. Ми добряче віддалилися від палацу і все ще продовжували свій рух. Хоч і розум підказував – Лестеру не вигідна моя смерть, але зважаючи на минулі події паніка все одно не відступала. Заспокоювала моя свита з шести охоронців та Атреєм, який намагався триматися на незначній відстані. Щоправда, за Лестером їхав його загадковий слуга, цілі перебування якого для мене невідомі. На своїй спині відчувала палкий погляд, і точно знала кому він належить, тож усвідомила – перебуваю під пильним наглядом.

Ми опинилися біля мальовничого озера, по один бік оточеного деревами, а з іншого – безкраїми полями. Береги десь не десь заросли очеретом, над яким метушилися комахи. Струнка верба доторкалася своїми довгими косами до води, додаючи особливої атмосфери. Одразу помітила невеликий човен з веслами, який злегка погойдувався на водній гладі. На підтвердження моїх підозр Лестер урочисто озвучив:

- Ось і все, ми прибули до місця призначення. – Він зістрибнув з коня та галантно подав мені руку. Я вклала в неї свою долоню й опустилася на ноги. – Як ставишся до неспішної прогулянки на човні?

Виявляється хлопець уміє влаштовувати романтичні побачення. Добре все продумав: двоє у тій тісній посудині посеред озера і захід сонця на багряному небі сприяє зародженню кохання, щоправда, не з ним. У мене ще не було такого рандеву, тому вирішила погодитися та не розбивати його сподівань, недарма ж так старався. Проте перш ніж я встигла щось вимовити у розмову втрутився Атрей:

- Це неможливо! При всій моїй повазі, але у човні я не можу гарантувати Вам безпеку.

- І від кого ти надумав її захищати? Невже вважаєш, що я становлю небезпеку для своєї нареченої?

Мій охоронець впевнено зробив крок та опинився між мною та герцогом. Він ніби бажав заховати мене від нього. Не стримуючи підвищеного тону поцікавився:

- А чи можете гарантувати, що якщо у її Високість летітиме ворожа стріла, то Ви врятуєте від неї?

Лестер сприйняв такий тон як прояв неповаги, спостерігала як він хмуро звів зморшки на лобі та заклав руки за боки:

- Відсутність стріл твоя робота, ти повинен стежити за тим, щоб зайвий раз навіть муха не пролетіла над Арабеллою, тож не перекладай свої обов’язки на мене.

Вони стояли один навпроти одного та були схожі на двох розлючених левів, які ось-ось зустрінуться у кровавому бою. Ще не бачила Атрея у такому стані: його пухкі губи перетворилися в тонку смужку, брови зведені докупи, руки міцно стиснуті в кулаки, а очі якби могли, то випускали б вбивчі кинджали у супротивника. Лестер здавався трохи спокійнішим, але його обурення виказував зверхній погляд та насторожена постава, здається він готовий кинутися на мого охоронця у будь-яку мить. Щоб не допустити їхньої бійки швидко прийняла рішення:

- Заспокойтеся обоє. Якщо зважати на нещодавні події, то Атрей має рацію, небезпека може чатувати там де її зовсім не очікуєш. Але я не хочу жити в страху, тому із задоволенням поплаваю у човні. – На обличчі Лестера з`явилася зухвала посмішка. Я звернулася до нього та невинно покліпала очима: - Ти не будеш проти якщо мій охоронець супроводжуватиме мене? Це про всякий випадок, зрештою і тобі так буде спокійніше.

Бачила як напружилися його вилиці. Здавалося ще трохи й вони й зовсім тріснуть. На щастя хлопець схаменувся та невдоволено буркнув:

- Тільки заради тебе я погоджуюся на його присутність, зрештою комусь потрібно веслувати. Вважай, що сьогодні у тебе нова професія – весляр.

Недбало кинув на нього свій погляд та попрямував до човна. Лестер ніколи не був ввічливий з прислугою, і ця зверхність мені не подобалася. Він ще не став королем, а поводиться так, наче весь світ належить йому. Я підійшла до Атрея та тихо мовила:

- Ти ж не проти? Мені так буде спокійніше.

- Як забажаєте Ваша Високосте.

Хоч він не намагався виказувати свого незадоволення, покірно опустив голову та втягнув шию в плечі, проте в його очах визрівав бунт. Цими словами ранив мене прямісінько в серце, ніби й погодився, але таке відчуття, що вже краще б ляпаса дав. Ледь поклонився та почав віддавати накази щодо розміщення охоронців навколо озера. Такий зосереджений і впевнений мав доволі привабливий вигляд. Мимоволі згадалися його ніжні, хоч і небажані для нього обійми й моє серце затріпотіло сильніше, а щоки запалали від сорому. Поки ніхто не помітив мій замріяний погляд поспішила до Лестера, який метушився біля човна.

Атрей Вотерс

Віддав розпорядження своїм підлеглим і попрямував за принцесою. Як же зараз вона мене дратує. Нагадує розпещене дівчисько. Чому погодилася на прогулянку у човні, невже не усвідомлює наскільки це небезпечно? Цей нахаба тільки й думає як зачарувати її, цілу дорогу був таким милим та пожирав Арабеллу очима. Негідник. Мотиви цього підступного лиса мені відомі, але чому вона виконує його забаганки? Поки я дбаю про її безпеку принцеса кокетливо усміхається Лестеру, без жодних вагань подає свою тендітну руку у його здоровенні лапи та сідає у той клятий човен. Хлопець розміщується навпроти й мені залишається місце позаду, що дуже недобре. У випадку небезпеки не встигну захистити її.