38

Арабелла Амбрамс

Стоячи так близько з Атреєм, мене навіть не хвилювала ця неприпустима дистанція. Хоч і розуміла, що сидіти на його колінах не правильно і я цим порушую всі наявні норми, але мені було байдуже. Усвідомлювала – це єдиний момент коли я можу доторкнутися до свого коханого. У його обіймах так затишно і спокійно, що горе утратити поступово відійшло на другий план, найважливішою стала ця мить.

І хоч він утішав мене тільки через те, що вважав це своїм обов’язком, проте навіть таке не затьмарило мого тимчасового щастя. Хотілося не зважати на свої принципи й наказати йому одружитися зі мною. Але, поглянувши в його карі очі, що заворожували своєю проникливістю, зрозуміла – не можу так з ним вчинити. Надто довго не звожу від нього свого погляду і щоб ця незручна, проте трепетна мить під цим камзолом не видавалася ще бентежнішою тихо прошепотіла:

- Ти не повинен був бачити мої сльози, я гадала, що втекла від усіх.

- Але моє завдання оберігати Вас і відпустити одну у невідомому напрямку я не наважився.

Авжеж, так боїться втрати свою посаду, що навіть готовий терпіти мої ридання. Прикро, не змогла стримати свої емоції. Але з іншого боку якби не моя істерика, то я б ніколи не дізналася які вони – омріяні обійми Атрея. Зараз він стоїть поруч, так близько, що на своїх вустах відчуваю його подих. Варто лише зробити різкий рух вперед і наші губи зустрінуться. Знаю, мої думки неприпустимі, так само як і цей вчинок який не принесе радість хлопцю. Не можу ганьбитися перед ним ще більше, тож про цю мрію доведеться забути.

Ми продовжували мовчки стояти, кожний з нас думав про своє: я – про Атрея, він – напевно про свою любу наречену. На жаль досить швидко дощ скінчився і я розуміла, час повертатися, багато невідкладних справ чекають попереду. Шкода втрачати цю дорогоцінну мить близькості з коханим, проте тішило - у мене залишиться солодкий спогад. Важко зітхнувши я зробила те, що мусила:

- Здається дощ закінчився. Нам час повертатися. – Обережно стягнула зі своєї голови камзол та простягнула його хлопцю: - Дякую, мундир і справді допоміг, я залишилася суха.

Атрей взяв його з моїх долонь, при цьому випадково провівши пальцями по моїй руці. Від такого руху моє тіло наче запалало вогнем, а місце дотику пройнялося невидимими іскрами. Така реакція дратує, я не бажаю цих почуттів, які ніколи не стануть взаємними. Щоб ще більше не випробовувати себе на міцність поспішила до свого коня. Хлопець на мить розгубився і чомусь залишався непорушно стояти. Та вже за кілька миттєвостей почула його легкі кроки, які рухалися слідом за мною.

Подолавши короткий шлях, за деревами побачила свого скакуна, який струнко стояв та тряс розкішною гривою, а поруч прив’язаний кінь мого охоронця. Дивувало як це Атрей так простежив за мною, що я навіть не підозрювала про його переслідування. Боніфацій, мій чорний жеребець, трохи намок, і на сідлі виднілися свіжі краплини дощу. Це не залишилося поза увагою хлопця і він звідкись дістав білосніжний носовичок та старанно витер моє майбутнє місце сидіння. Подобалася така турбота, хоч вона і викликана моїм статусом, проте все одно стало приємно.

Я одягла свою діадему та впевнено осідлала скакуна. Всупереч тому, як мені не хотілося повертатися до власного дому, де я мусила бути сильною та сталевою, все ж ми вирушили до палацу. Дорогою Атрей ділився своїми здогадами про вбивство Йєна. Хоч явних підозрюваних не було, але ми  знали кому його смерть була вигідною і на жаль, таких людей виявилося багато. Більше схильна до теорії, що це сталося з вини Джозефа, дуже хоче стати королем і чомусь упевнена – його не спинить жодна перешкода, навіть я.

У палаці всі метушилися та виконували мої розпорядження. Витрати на похорони Йєна заплатила з власних коштів, а його родині виплатила компенсацію. Похоронили чоловіка у рідному графстві, біля родичів. Минуло уже кілька днів, а я досі почувалася винною у його смерті. Навіть зараз, сидячи в саду на дубовій лавці згадую того, хто погодився стати моїм нареченим. Йєн здавався ідеальним варіантом, шкода що попри старання Атрея вбивцю досі не знайшли.

Від сумних роздумів відірвав Родерік, який не чекаючи на запрошення, безцеремонно примостився поруч. Атрей напружився, проте зупиняти першого радника не став. З дня смерті Йєна наші розмови стали холоднішими й стосувалися лише справ, досі було соромно перед ним за свою нерозсудливість та неприпустиму поведінку. Жодна пристойна дівчина не сидітиме на колінах у хлопця, а я дозволила собі цю слабинку. Родерік зміряв співчутливим поглядом:

- Ваша Високосте, я розумію Вам дошкуляє біль утрати, але час повертатися до життя. Ваша коронація менш ніж за тиждень, а у Вас досі немає нареченого. Чи станеться те, чого боявся король Теодор і Ви віддасте регентство Джозефу?

Згадка про дядька подіяла на мене як льодяна вода. Звичайно, я думала над своїм майбутнім, але примушувати когось одружуватися з собою й досі вважаю принизливим. Розправила на своїй сукні дрібні складки та зізналася у своїх страхах:

- Не хочу, щоб регентом став Джозеф, але наречених більше не маю, тож боюся влада таки належатиме йому.

- І Ви так просто здаєтеся? Це на Вас не схоже, мабуть, це смерть Йєна так сильно вплинула. Не хвилюйтеся, я про все подбав. Розмовляв з Вашими колишніми нареченими й залишилося двоє претендентів на Вашу руку. Бачте, Баджер образився і повернувся у своє герцогство, Освальд ще хворіє, тож його кандидатуру навіть не розглядав. Лестер і Квентін погодилися продовжити відбір.