37

Атрей Вотерс

Я ніжно проводив рукою по дівочому волоссі та чув шалений стукіт свого серця. Бідолашна Арабела, така юна, а стільки всього їй довелося пережити. Побачивши принцесу вперше за довгий час, тоді у просторому кабінеті, коли пролунала пропозиція мого підвищення, вважав її зарозумілою, розпещеною маленькою дівчинкою яка грається у владу. Проте, коли вона впевнено дала відсіч Джозефу і продовжує так безстрашно відстоювати своє право на трон, я зрозумів – ця дівчина давно виросла, розквітла і стала справжньою красунею.

Не знаю саме в яку мить її присутність почала турбувати мене, а залицяння недолугих кавалерів – злити. Це особлива дівчина і жодний з тих невдах, які гордо мали звання її нареченого, не заслуговують на неї. Вони оточили майбутню королеву немов зграя голодних вовків, своїми лестощами та намаганнями здобути прихильність принцеси дратували.

Всіляко намагався обмежити спілкування Арабелли з нареченими зовсім не заради неї, як переконував її у цьому, а заради себе. Вважав, що таким чином просто виконую своє завдання, але насправді ці незрозумілі почуття з суміші симпатії, ревнощів та бажання бути поруч проникли у моє серце. Знаю – я не гідний її й навіть мрія про неї неможлива, вона має належати іншому. Не можу припинити думати про цю неймовірну дівчину, навіть попросив свого звільнення в надії, що перебуваючи на відстані ці примарні мрії припиняться. Та вона не відпустила і я насправді навіть зрадів цьому.

Побачивши її вчора разом з Йєном, таку усміхнену і щасливу, зрозумів – щонайменше він їй подобається. Наче на підтвердження моїх здогадів вона забажала, щоб їхнє побачення минуло без мене. Без жодного вагання відправила в обійми іншої. Мабуть, і справді її дитяче захоплення мною минуло і сприймає мене тільки як свого охоронця.

Думки про Арабеллу з кожним днем стають все нав’язливішими та сміливішими. Вчора, навіть побачення з Патрисією навмисне провів біля вікон столової, щоб міг спостерігати за тим, як мій друг зачаровує дівчину, яка від недавно стала моєю недосяжною мрією.  Їхні щасливі посмішки, ніби випадкові дотики та душевні розмови дратували й навіть присутність моєї так званої нареченої не змогла відвернути від прискіпливої уваги до моєї королеви.

 Вчорашня розмова з Йєном після їхньої вечері змусила замислитися. Він не приховував своєї симпатії до неї та зізнався, сподівається, що можливо в майбутньому вона покохає його, між ними спалахнуть почуття і їхній шлюб стане справжнім. Не міг цього чути, хоч і знав – так має бути, і Йєн вправно виконуватиме свою роль. Хотілося стати на його місце, повернутися у часі та погодитися на пропозицію Арабелли одружитися з нею. Всю вчорашню ніч я згорав від ревнощів і саме це підштовхнуло зробити жахливу річ.

Зараз вона перебуває у глибокому смутку, і навіть не зважає на те, що сидить на моїх колінах і фактично перебуває в обіймах свого охоронця. Відчуваю як тремтить її тіло, Арабелла немов одинока ніжна квітка серед поля, яку нещадно обвіває вітер. Хочеться її захистити не тому, що це моя робота, а тому що так бажає моє серце і всі мої вчинки, якими я не пишаюся, зроблені з цією ціллю.

Дівчина схлипуючи сильніше притиснулася до мене. Тендітні руки приємно огортали шию, а аромат шовкового волосся подумки переносив у весняний квітучий сад. Шкода, що я так пізно зрозумів її унікальність та розгледів справжню сутність. До цього був неначе сліпим. Тепер змушений одружитися з Патрисією і припинити мріяти про недосяжну королеву. Дивно, що вона так переймається смертю простого графа, якого знала лише день. Спробував її заспокоїти:

- Не хвилюйтеся, Ваша Високосте, я знайду Вам нового фіктивного нареченого.

Арабелла підвела свою голову і подивилася заплаканими очима на мене. В її погляді помітив стільки болю й жалю, що захотілося якимось чином забрати в неї ці страждання. Дівчина заперечно помахала головою:

- Не треба. Вони і його уб’ють. Досить безглуздих смертей через мене. Напевно краще віддати владу Джозефу, а самій перейматися вишуканими сукнями, прикрасами, гаптуванням чи ще чимось таким, що личить справжній принцесі. І може я б так і вчинила якби не обіцянка батькові – нікому не дозволяти правити за мене. Обіцяла, що королівська династія продовжиться саме через наш рід.

- Так і буде. Ви станете чудовою правителькою.

А я завжди буду її тінню, принаймні доти, доки вона мені це дозволить.   Шокований такою відвертістю. Майбутня королева не повинна щось пояснювати мені, але завжди проста у спілкуванні й інколи я забуваю яка величезна прірва між нами. Так сталося і цього разу. Милуючись її ідеальними рисами обличчя, акуратним носиком, щирими очима, що дивилися на мене з надією з-під пухнастих вій та пухкими губами мене охопило нестримне бажання поцілувати їх. О, Арабелло, що ж ти зі мною робиш? Піддався своїм почуттям та потягнувся до неї. Саме в цю мить дівчина опустила голову продовжуючи говорити, навіть не помітивши мого відчайдушного наміру, а я з жахом усвідомив, що ледь не зробив фатальної помилки:

- Набридло здаватися сильною, інколи хочеться побути маленькою дівчинкою і розридатися від своєї безпорадності.

- Не кажіть так, Ви не безпорадна і пізнавши Вас краще бачу, що насправді Ви сильніші за будь-кого з моїх знайомих. Там, де решта давно уже б здались, Ви звідкись черпаєте енергію і продовжуєте свій шлях. Ваша відвага варта захоплення.

Пригортаючи дівчину до себе ще більше зненавидів себе за свій вчорашній вчинок. Зважаючи на ці почуття, які викликає у мені Арабелла я не мав права так чинити. Хоч і змушений одружитися з Патрисією, проте здається ця дівчина, яка зараз тремтить у моїх руках, назавжди поселилася у моєму серці. Вона мовчала. Я не смів порушувати тишу і міцно тримав у своїх обіймах. Не знаю чи не розлютиться принцеса за таке нахабство коли трохи прийде до тями. Відчув як її руки повільно сповзли по моїй спині й зупинилися нижче лопаток. Вона горнулася до мене і це мені подобалося, почуття ейфорії наповнювало зсередини.