36

Приголомшена такою звісткою, відчула ніби земля утікає з-під моїх ніг. Мабуть, це помітив Атрей, і не вагаючись підтримав мене за лікоть. З мого рота вирвався жалісливий зойк і я одразу прикрила свої вуста рукою. Як же це? Йєн – такий молодий і шляхетний, а його життя обірвалося через мене. Тугий клубок здавлював горло, в грудях розгорілася пожежа і цей пекельний вогонь здавалося спопелить всю мене. Знову відчула знайомий біль утрати й на очі навернулися сльози. Мені настільки стало гірко, що знала, якщо нікуди не втечу, то розридаюся на очах усіх придворних.

Вирвала свій лікоть з гарячої долоні Атрея та поспішила осідлати свого коня. Мною заволоділо лише одне бажання – якнайшвидше покинути це місце яке принесло стільки смертей. Впевнено встромила свої ноги в металеві стремена  та різко смикнула за вуздечку. Кінь легким бігом рушив вперед. Чула стурбований голос Атрея:

- Ваша Високосте, зачекайте, Вам потрібний супровід.

Я не зважала на нього і вдарила свого коня сильніше. Тварина помчала вперед. Хотілося втекти від усього світу, заховатися у найпотаємнішому місці, розчинитися в повітрі, зникнути й щоб ніхто ніколи мене не знайшов. Дозволила емоціям взяти над собою верх і наче проливний дощ пішов з моїх очей. Солоні краплі затьмарювали видимість, нестримними потоками стікали по моєму обличчю залишаючи після себе вологі сліди. У голові звучало лише одне ім'я – Йєн. Ще вчора тримала його за руку, разом жартували, розмовляли, а сьогодні – його вже немає серед живих і причина цьому - я. Хтось настільки не хоче мого заміжжя, що зважився на такий підступний крок та вбив його.

Кінь помчав до лісу і я нарешті позбавилася зайвих очей. Він біг з шаленою швидкістю, а погода наче уловивши мій настрій почала псуватися і небо покрилося темними хмарами. Тварина нервувала, я зупинила її. Злізла зі свого скакуна та прив’язала його до дерева. Не стримуючи сліз ніжно провела рукою по його довгому носі:

- Чого ти? Це ж не твого ж друга вбили.

Чорний жеребець заіржав та помахав розкішною гривою. Мене роздирало на шматки від своєї безпорадності. Йєн був моєю надією, ключем до перемоги, але мої вороги позбулися і його. Зірвалася з місця і притримуючи поділ своєї багатошарової сукні бігла вперед, оминаючи дерева. Хотілося позбутися цієї негативної енергії, яка вирувала у мені. Швидко перебирала ногами та тікала від самої себе. Побачила попереду перешкоду у вигляді рівчака. Так навіть цікавіше, якщо не перестрибну, буде мені покарання за Єйна. Пришвидшилась і готуючись до цього божевільного стрибка напружила ноги.

Раптом, відчула як хтось швидкими кроками наздоганяє мене та ловить у свої обійми. Мужні чоловічі руки міцно тримали мою талію і не дозволили зробити стрибок у неглибоку канаву. Моє вухо залоскотав гарячий подих і я почула знайомий голос:

- Тихіше, все буде добре, заспокойтеся.

Не могла стримуватися і розвернулася до свого рятівника, опустила заплакане обличчя на плече Атрея, а руки поклала йому на груди. Знаю, він не бажає такої близькості, вона не припустима і суперечить усім правилам етикету, але мені байдуже. Найбільше за все зараз потребувала підтримки та дружнього плеча, щоб виплакатися. Чоловік невпевнено пригорнув однією рукою за талію до себе, а іншу примостив на моїй спині. Сльози, які душили мене вирвалися на поверхню і стрімкими ріками падали на його камзол. Схлипуючи все ж змогла заговорити:

- Він мертвий, Атрею, мертвий. І тільки через те, що погодився одружитися зі мною. Цього не повинно було статися, Йєн ні в чому не винний.

Відчула ніжні руки, які сильніше притиснули мене до себе. Моїм тілом пробіглося приємно тепло, і від того наче пишні сади зацвіли серед зими у моєму серці. Ледь чутно, важкий хриплий голос лунав над мою головою:

- Це моя провина, я не приставив до нього охорону. Не думав, що йому щось загрожує і хтось наважиться на таке. Знаю, ніякі слова не виправлять цього, я не впорався зі своє роботою, пробачте, що не захистив Вашого нареченого. Я знайду вбивцю, обіцяю.

При згадці про нареченого я здригнулася. Згадала – тепер у мене немає жодного кандидата на роль мого чоловіка та короля. Але зараз не це хвилювало мене найбільше. Підняла голову і поглянула у щирі очі кольору гіркого шоколаду:

- Чому? Чому всі хто дорогий мені помирають? Чому смерть ходить слідом за мною, невже я проклята? – наче прозріння засліпило мене і я зрозуміла причину усіх бід. – Знаю, це ця клята корона, саме вона винна у всіх негараздах.

Рішуче зняла коштовну діадему зі своєї голови та з ненавистю жбурнула її на землю покриту пожовклим листям. Якби не влада і королівське походження, то моя сім`я була б жива і можливо Атрей не жахався від мене, як від прокаженої. Розпач повністю полонив мене, перед очима почали з`являтися чорні цятки, а мої ноги підкосилися і я мало не впала. Вправні руки хлопця підхопили мене і якимось дивом, опинилася у нього на руках. Він заметушився:

- Тримайтеся, Ваша Високосте. Негоже Вам сідати на брудну землю. Дозвольте я про Вас подбаю.

Чоловік, не відпускаючи зі своїх рук, сів на лісову підстилку та поклав мене собі на коліна. Я обвила долонями сталеву шию та не відводила погляду від його обличчя. Він здавався неймовірно привабливим і відстань у декілька сантиметрів лише розбурхувала мою уяву. Хотілося вустами доторкнутися до нього, зацілувати та нікому не віддавати, а особливо Патрисії. Знаючи, що Атрей цього не бажає, знову опустила голову йому на плече. Відчула як його рука ніжно пестить моє волосся, а інша впевнено притримує за спину. Його голос, що здавалося долинав з глибини самої душі, заспокоював: