30

Мені здалося чи Атрей і справді полегшено видихнув? Після цієї секундної слабкості його обличчя знову стало кам’яним, беземоційним:

- Я з нею не  обговорював цю тему, якщо Ви натякаєте на це, і взагалі уже декілька днів ми майже не бачимося. Але обов’язково з`ясую звідки вона дізналася.

Те, що вони майже не спілкуються потішило. Хоч це було і по дурному, та нічого не могла з собою вдіяти, радість витанцьовувала у моєму серці. Атрей не брехав, бачила це по його очах які наповнилися здивуванням. Я байдуже продовжувала розмову:

- Мені Партисія зізналася, що почула це від кухарок, було б добре, якби ти з`ясував від кого цю новину дізналися вони. Можливо пощастить і вийде визначити першоджерело.

- Я спробую Ваша Високосте! Але особливих надій не покладаю, впевнений, якщо Гаррі потрапив у добре сплановану пастку, то той хто не посмів повідомити Вам про це особисто вміло замів свої сліди.

Вирішила відкласти розмову зі своїм нерозважливим нареченим і це рішення принесло свої плоди. Зовсім скоро до мене несподівано навідався Джозеф. З дня останнього випробування його не бачила і цей неочікуваний візит викликав цікавість. Враховуючи те, що Атрея не було поруч, почувши про прихід дядька стало лячно. Намагаючись не виказувати свого страху дозволила йому зайти. Він впевненими кроками переступив поріг мого кабінету та не питаючи дозволу сів у крісло навпроти:

- Доброго дня, люба племіннице Арабелло! Хоч зважаючи на свіжі плітки для тебе він не такий і добрий.

- Що Ви маєте на увазі? – нахмурила брови я. Здогадуюся, про що йде мова, але хотілося впевнитися в цьому. Джозеф розслаблено поклав лікті на підлокітники крісла. У такій позі він виглядав власно та статно, нагадував мого батька.

- Ще довго вдаватимеш, що не чула про програш Гаррі у покер? Плітки швидко ширяться палацом, не вірю, що досі тобі ніхто не розповів. – Помітивши моє обурення яке відобразилося на обличчі, він продовжив так і не давши мені можливості використати гостре слівце: - Я прийшов до тебе з порадою як дядько, хоч тобі й не приємно визнавати наші кровні зв’язки та від них нікуди не подінешся. Якщо й далі робитимеш вигляд, що нічого не знаєш про ганебну ставку Гаррі то станеш посміховиськом.

- Ви від цього не будете у програші. Тож яка насправді причина Вашого візиту?

На мою різкість він намагався не зважати. Закинув ногу на ногу, цим самим демонструючи, що налаштований на довгу розмову.

- Ти моя племінниця і я турбуюся про тебе, це мій обов’язок. До речі твоє рішення щодо шлюбу Сибіли правильне. Хоч вона і твердить про кохання до цього хлопця та він мені не подобається. Сподіваюся Делія мене не розчарує й обере справді гідного чоловіка як і ти. Своїм вчинком Гаррі довів – він не заслуговує на те, щоб стати твоїм обранцем, а тим більше королем.

Цікаво, яку гру затіяв Джозеф? Відмовлятиме від такого поспішного заміжжя? Не зменшуючи напругу яка витала між нами холодно запитала:

- І хто ж на Вашу думку має стати моїм чоловіком?

- Серед твоїх теперішніх наречених – ніхто. Мудре рішення прийняв твій батько заручивши з принцом Зімратії, шкода, що Даррел відмовився від тебе проявивши таким чином нечувану неповагу.

Джозеф не випустив шансу нагадати про цю ганьбу. Якщо вже прийшов до мене, то потрібно використати його прихід у своїх цілях. Наважилася і запитала те, що так давно цікавило:

- Не вдавайте, що турбуєтесь про мене все одно не повірю у цей фарс. Краще посвятіть через що Ви посварилися з моїм батьком у ніч коли його убили?

Дядьку таке не сподобалося. Намагаючись стримати своє хвилювання на його обличчі з`явилася легка посмішка, проте  я помітила як важко вона йому дається:

- Що ти, яка сварка? Так, розбіжність поглядів. – Він несподівано підвівся та попрямував до дверей. – Я тебе попередив на рахунок Гаррі, якщо не хочеш стати посміховиськом прожени його з відбору.

Забувши про манери, чоловік поспішно зник за дверима і я не встигла нічого відповісти. Якби не було мені неприємно визнавати, та в одному він мав рацію – час поговорити з Гаррі. Сьогодні вечерятиму з ним, оскільки Освальд ще й досі нерухомо лежав на ліжку лікуючи свої переломи. Сонце готувалося заходити за обрій і я повинна йти до столової де чекає непроста розмова.  Атрей ще не прийшов, доведеться вирушати на побачення без нього. За ці дні дуже звикла, що цей хлопець завжди поруч і за пів дня які провела без нього встигла скучити. Розумію – це не правильно, не повинно так бути, але нічого не можу з собою вдіяти. Забуті почуття остаточно повернулися і попри мою злість на нього, все одно кохаю цього хлопця.

З поганим настроєм прямувала на це побачення від якого нічого доброго не чекала. Спустившись на перший поверх побачила як назустріч поспішає об’єкт моєї мрії. Волосся розкуйовдилося та стирчало у різні боки, але це не надавало Атрею неохайного вигляду, а навпаки робило привабливим. Захотілося занурити руки у його шевелюру та пропустити неслухняні локони через пальці. Відігнала від себе такі дивні думки. Майже порівнявшись з ним сама не знаю навіщо невдоволено буркнула:

- Я вже гадала, що хоч це побачення відбудеться без тебе.

На мій подив він навіть винувато не опустив голову як робив це раніше, а навпаки з викликом поглянув у мої очі та легенько усміхнувся: