26

Кімната поплила перед очима. Від почутого збезсилено опустилася на стілець. Одними губами ледь прошепотіла:

- Як?

Щось розвеселило Атрея. Хлопець намагаючись стримати неумисну посмішку, уважно спостерігав за моєю реакцією:

- Подробиць я не знаю, але напевно так, як і зазвичай це відбувається між чоловіком і жінкою.

- Тобто, я знаю як, тільки важко це усвідомити. – Поспішно перебила його, поки він не почав розповідати як зароджується життя. Сибіла моя сестра і найкраща подруга, позбулася честі з моїм нареченим. І хоч до Метью мені байдуже та вона повелася нерозважливо, не личить особам королівської династії такі легковажні вчинки. Ще вчора цей негідник зізнавався мені у коханні, а через декілька хвилин насолоджувався обіймами іншої дівчини. Це нечувано. Почувалася зрадженою обома. Невже Метью примусив її до такого? Моя фантазія все більше розбурхувалася і поки вона не навигадувала зайвого маю поговорити з Сибілою.

Нічого не сказавши Атрею, я немов ураган неслася коридором нікого не бачачи перед своїми очима. Чула, як моя охорона поспішно йде за мною, але сьогодні мене не турбувала власна безпека. Вихром залетіла у покої Сибіли і відзначила її прекрасний настрій. Вона сиділа на широкому кріслі та весело щебетала з дівчатами. Служницям, які оточували сестру гнівно кинула:

- Вийдіть. – Вони поспішно залишили кімнату. Атрей нахабно залишався у покоях і не думав покидати їх. Зміряла його холодним поглядом повідомила: - Тебе це теж стосується, хочу поговорити з сестрою наодинці.

- Але тоді я не зможу забезпечити Вам охорону.

Він ще сміє мені перечити. І звідки стільки сміливості? Я ще більше оскаженіла і не стримуючи себе накричала на нього:

- Охорону від кого? Від Сибіли? Не хвилюйся вона мене не вб`є. Вийди й чекай за дверима.

Вирішивши, що зі мною марно сперечатися невдоволений хлопець покинув покої. Сестра навіть не думала підводитися:

- Що трапилося, з якого дива такий переполох?

- І ти ще питаєш? Мені відомо про тебе і Метью. – Сподівалася вона все заперечить, надіялася мені сказали не правду. До останнього вірила, моя сестра так не вчинила б. Сибіла байдуже пирскнула:

- І що? Ти ж сама стверджувала, що між Вами нічого немає і він тобі не цікавий.

- А ще я сказала, що Метью мій наречений. – Зітхнувши, знизила свій тон розмови. Напевно він її обманув, затуманив розум, і зараз вона шкодує про скоєне, а під цією маскою байдужості ховає свій біль. Якомога ніжніше звернулася до неї: - Як ти могла потрапити під його чари, сама ж знаєш про численні походеньки цього негідника?

Вона зіскочила на ноги. Її очі наповнилися ненавистю, здавалося, що бачу у них як вирує в океані шторм. Сибіла була схожа на бурю, потемніла від злості та не стримувала свого крику:

- Не називай його так. Я подобаюся Метью і вже давно кохаю його. А ти мені просто заздриш от і бісишся від злості.

Ці слова і справді бісили. Як вона сміє звинувачувати у такому? Бажаючи їй відкрити очі на цього мерзотника розповіла правду:

- Заздрю? Сибіло, немає чому заздрити, він використав тебе. Ще вчора зізнавався у коханні до мене, а потім провів ніч з тобою.

Це прозвучало більш жорстоко ніж я очікувала. Не бажала робити їй боляче, але вона вдавала, що мої слова ніяк не зачепили її й продовжувала плюватися отрутою, не знизивши тон своєї розмови:

- У тебе є шість наречених, що шкода одного для любої сестри? Я б ще зрозуміла твою бурхливу реакцію, якби ти до нього щось відчувала, а так це банальна заздрість. Ти заздриш, бо я змогла зацікавити хлопця без перспективи стати королем, а ти й з нею не можеш. Думаєш я не бачу як ти дивишся на Атрея? Досі кохаєш його і злишся, що він надав перевагу простій покоївці, а не тобі. Навіть спокуса стати королем на нього не вплинула. Ти не потрібна йому навіть з усім королівством.

Їй вдалося зробити мені боляче. Зачепила за живе. Озвучила найбільше моє розчарування. Ні, я не заздрю Сибілі, але її слова про Атрея були правдою. Як вона посміла таке вимовити вголос? Це ж щойно принизила мене порівнявши з Патрисією, яка немає належної освіти, виховання, походження, багатства та титулів і не зважаючи на все це хлопець надав перевагу їй. Досі не розуміла, що є у неї таке, чого не маю я. Сестра роздмухала мій гнів і я її попередила:

- Стеж за словами, Сибіло.

Та вона наче навмисно намагається вивести мене з рівноваги. З викликом у голосі зробила крок мені назустріч:

- А то що? Ти так не хочеш, щоб мій батько став твоїм регентом, що ладна вийти заміж за будь-кого. Подумай і для себе визнач хто з нас гірший: я, що провела ніч з коханим, чи ти, що проводитимеш сотні ночей з нелюбом. Ти продаєш себе в обмін на владу.

Це була остання крапля. Більше не можу слухати її звинувачення. Вона навіть не підозрює про що говорить. Вийти заміж за коханого мені не судилося, а чекати все життя, що на нього зійде несподіване прозріння не маю наміру. Тож яка різниця з ким укласти шлюб, якщо єдиний чоловік який мені потрібний, жахається від мене як вогонь від води. Сибілі легше, її не готували до шлюбу з розрахунку задля інтересів держави. Після почутого у нас уже не має спільних тем для розмов. Своїм вчинком принизила та зрадила, а цими звинуваченнями виказала справжнє ставлення до мене. Нашій дружбі кінець. Сталевим голосом повідомила їй: