19

Вирішила уточнити, якщо і має якісь секрети, то краще хай зізнається зараз, ніж потім почую від інших чи за невідповідних умов. Наче насмілившись, поглянув на мене та впевнено заявив:

- Новин більше немає.

Деякий час ми сиділи мовчки. Не було бажання з ним розмовляти. Ця імпровізована вигадка з вечерею здавалася помилкою. Замість того, щоб зблизитися ми ще більше віддалилися одне від одного. Напевно, це добре, адже зближуватися я повинна не з ним, а зі своїми нареченими. Не зважаючи на Атрея, я продовжувала знищувати перепілку у своїй тарілці. Слідуючи моєму прикладу він теж приступив до вечері та першим порушив незручну тишу:

- Ви проженете Баджера з відбору за зухвалу поведінку?

Я подивилася на свого співрозмовника й одразу потонула у темноті його очей які притягували та обпікали гарячим поглядом. Не могла на нього сердитися, весь гнів, що відчувала хвилину тому минув, але залишив після неприємний слід.

- Ні. Кожний із моїх наречених робив помилки, цим самим створюючи  причини, щоб їх позбутися. Якщо зважатиму на це, то прожену усіх. Знаєш, інколи хочеться здатися та віддати владу дядькові. Мене стримує лише страх за своє майбутнє та клятва, яку я дала батькові. Пообіцяла зробити усе, щоб Джозеф ніколи не зайняв престол. А найсумніше те, що й досі не знаю причину їхньої ворожнечі.

Моя відвертість шокувала мене саму. Не збиралася озвучувати все це Атрею, але так хотілося з кимось поговорити, а єдина щира подруга являється донькою дядька, тож їй я у такому не могла зізнатися. Хлопець відклав столові прибори убік:

- Ви впораєтеся, Арабелло. Я допоможу Вам. Пізнавши Вас краще, бачу, що у Вас сильний характер, Ви маєте той стрижень який поведе за собою цілу націю. Ми відвоюємо для Вас престол і Ви правитимете зараз і не чекатимете свого повноліття.

Такі слова стали повною несподіванкою. Його підтримка надала мені сил, я знову повірила у себе. Хоч війну з коханням я програла, але виграю війну з власним дядьком. Пощастило тому, хто має надійних родичів. Захотілося більше дізнатися про Атрея, зрештою ми проводимо з ним багато часу разом, а я так мало знаю про того, кому довірила своє життя:

- У тебе дружня родина?

На мій подив хлопець охоче розповів про свою сім`ю яка проживає у віддаленому графстві. Його батько звичайний барон, великих аристократів у їхньому роді ніколи не було.  Має меншого брата та трьох сестер – одна з яких незаміжня. Я пожартувала з цього приводу:

- Якщо вона забажає, можу видати її заміж за будь-кого, навіть за герцога. Поділюся одним з моїх наречених.

Атрей сумно посміхнувся. На його обличчі бачила дивні емоції, немов бореться з самим собою. Зрештою, він зважився:

- Чому таким чином Ви не обрали чоловіка для себе? Вам варто лише наказати й будь-хто зобов`язаний одружитися з Вами. Чому тоді Ви не примусили мене погодитися на Вашу пропозицію?

Згадала ганебну спробу взяти шлюб з об’єктом свого обожнювання. Здається, мої щоки запалали легким рум`янцем. Намагаючись не виказувати свою збентеженість рівним голосом промовила:

- У такому разі ти б зненавидів мене, а наживати ще одного ворога не хочу. Взагалі, вважаю неправильним змушувати когось одружуватися зі мною. Колись мріяла, що вийду заміж за коханого, а потім мій батько заручив мене з Дареллом і я змирилася зі своєю долею. Королеви рідко беруть шлюб з коханою людиною.

Мій співрозмовник знав – мова йшла про нього. Він стиснув губи та відвів погляд. Схоже ця тема для нього не приємна. Я й сама не бажаю розвивати її. Наче навмисно Атрей заговорив про інше:

- Як Вам відомо я змінюю Ваших охоронців. Мені бракує ще двох. Мій брат – Філіп, служить у Вашому війську. Я подумав, якщо Ви не заперечуєте, то я  перевів би його на службу у палаці. Пропоную це не тільки тому, що ми родичі, але й тому, що я йому довіряю. Надійна людина поблизу не завадить. Спочатку нехай стане молодшим вартовим, а далі побачимо як справлятиметься.

Я підтримала цю ідею. Зрештою у питанні безпеки повністю довірилася йому, він міг і не питати дозволу про таке. На мій подив наша вечеря наповнилася душевними розмовами. Багато дізналася про його родину та про нього самого. Місяць уже перейняв свою варту на небі та яскравим серпанком заглядав у вікно кімнати яку освітлювали свічки, що майже догоріли.  Саме тоді я спохватилася. Ця вечеря явно затягнулася, а згідно з етикетом закінчувати її слід мені. Оце вже вимучила бідного хлопця своїм товариством, напевно мріє, щоб ця каторга по швидше закінчилася.

- Дякую за приділений час. Проведеш мене до покоїв і можеш бути вільним.

З моїх вуст це прозвучало дещо пафосно, немов відпустила зі служби на декілька годин раніше, хоч насправді його робочий день давно вже повинен би закінчитися. Атрей підвівся, відсунув стілець на якому я сиділа та галантно подав свою руку. Доторкнувшись до неї мене охопила ціла гамма невідомих емоцій які вихром витали тілом викликаючи тремтіння. Я невпевнено стала на ноги й ми опинилися надто близько одне від одного. На мить обоє непорушно застигли на місці. Відчувала пришвидшене гаряче дихання чоловіка. Спіймала його погляд на своїх вустах. Рука Атрея досі тримала мою спітнілу долоню. Немов вирвавшись з полону дурману смикнула свою руку назад, але хлопець не відпустив, а навпаки стиснув сильніше.