15

Лестер продовжував знущатися. Мабуть, йому подобається ставити мене в незручне становище. Цілуватися до заміжжя не пристойно, а в присутності свідків цього робити категорично заборонено. Принаймні це роками втовкмачувала у мою голову вчителька з етикету. Напевно герцог Геллман не відвідував такі уроки й судячи з придворних пліток невпевнена, що цього правила хтось дотримується. Хотіла голосно обуритися, але Атрей підбіг до мене та запропонував, тим самим залишивши Лестера без моєї відповіді:

-         Дозвольте допомогти Вам підвестися, Ваша Високосте!

Герцог злісно скосився на нього. Я подала свою долоню у простягнуту руку Атрея і моєму супротивнику нічого не залишалося як самому стати на ноги звільнивши мене зі свого полону. Охоронець допоміг мені підвестися і від такої близькості перехопило дихання. Знову повернулося це дивне почуття ейфорії у його присутності. Він вирішив допомогти не тільки стати на ноги, але ще й спекатися непроханого гостя:

-  Смію зауважити, Ви перемогли не чесно, тож не зовсім правильно вимагати винагороду, тим паче, що її Високість ще перед поєдинком не погодилася на цю умову.

-  Чому ж не чесно? – Лестеру не сподобалося така заява, склавши руки в боки гнівно свердлив своїми очима голову моєї охорони. Атрей, не зважаючи на такий нищівний погляд продовжував злити мого опонента:

-  Ви виграли змахлювавши. Стали на поділ пишної сукні принцеси, яка і так обмежує рухи. По суті Ви змагалися з тендітною дівчиною. Ще до початку бою було зрозуміло хто переможе. Я хочу захистити честь її Високості й пропоную Вам позмагатися зі мною.

Ого, не чекала, що Атрей кине такий виклик. Його обличчя сповнене рішучості та впевненості й своїм виглядом ще більше роздмухав пожежу у моїх грудях. Лестер недбало зміряв поглядом мого захисника:

-  Арабелло, твій сторожовий пес нахабніє. Як він зі мною розмовляє?

Хотілося, щоб ця пиха хоч ненадовго зникла і хтось таки зумів принизити цього зарозумілого бовдура. Вирішила ризикнути й додати краплю авантюри у їхній поєдинок:

-  У його словах є сенс. Давай так: Ви позмагаєтеся один з одним. Якщо переможеш ти – я поцілую тебе, але якщо Атрей – то ти більше ніколи не дійматимеш мене зі своїми поцілунками й поводитимешся ввічливо хоча б у моїй присутності.

-  Ти так сильно бажаєш мене поцілувати, що знайшла такого слабкого супротивника? Добре, я погоджуюся на твою умову, поцілуєш мене після того, як я переможу цього вискочку.

Лестер відступив готуючись до нового поєдинку. Я передала свого дерев`яного меча Атрею тихо прошепотівши:

-  Виграй у нього, будь ласка.

Зараз він залишався моєю єдиною надією, щоб врятуватися від нахабного нареченого який уявив себе найкращим лицарем країни. Мій охоронець ледь посміхнувся та кивнув головою на знак згоди. Здається, він зовсім не хвилюється, такий спокійний та врівноважений. Фехтувальники стали один навпроти одного. Порівнюючи їх, дійшла висновку, що статура Атрея трохи масивніша, його широкі плечі та рельєфні руки виглядали виграшніше ніж високий зріст Лестера який першим кинувся в бій. Їхні мечі нещадно поєдналися у ворожому танці. Здається ще трохи й від напруження між ними у повітрі літатимуть іскри. Атрей рухався граційно наче гепард, виконував плавні та точні рухи, спокійно, без поспіху завдавав точні удари, але водночас швидко реагував на небезпеку. Лестер же навпаки квапився та метушився, проте фехтував не гірше за свого противника.

Хвилювання, що він здобуде перемогу збільшилося. Моє серце калатало частіше, особливо у моменти явної переваги мого нареченого. Три кроки назад, два вперед, різкий рух Атрея і нарешті меч вилетів з рук Лестера! Здивування та розгубленість на його обличчі принесли мені неймовірно велику радість. Нарешті хоч хтось зумів збити пиху з цього нахаби. Він явно не очікував на свою поразку. Не стрималася та поаплодувала у долоні:

-  Чудовий поєдинок, тепер, сподіваюся усі розмови пов’язані з поцілунками зникнуть.

Лестеру не просто змиритися зі своїм програшем. Розправивши плечі намагався виглядати якомога гідніше:

-  Це випадковість яка нічого не означає. Якби ми змагалися справжніми мечами, то твій охоронець вже б був поранений. Сьогодні йому просто пощастило.

Він різко розвернувся та швидко покинув майданчик. Я забувши про правила пристойності від радості застрибала на місці та кинулася обіймати Атрея, який розправивши руки стояв непорушно наче кам`яна статуя:

-  Дякую, дякую, дякую! Ти позбавив мене товариства цього нахаби.