4

Побачила у його очах розгубленість. І як тільки я насмілилася озвучити те, про що тільки недавно перестала мріяти? І це після того, як не минуло й години з його заяви, що не змінив свого ставлення до мене. Бачила, таке йому не сподобалося тому поспішила виправитися:

-  Я не так сказала. Пропоную угоду. Це буде тільки формальний шлюб. Ти лише зробиш мені послугу і станеш регентом для мене та королем для інших. Одружишся лише на два роки, поки мені не виповниться двадцять один рік. Твоє життя не сильно зміниться: у нас будуть різні покої, я не втручатимуся у твоє особисте життя. По закінченню цього терміну  скажемо, наприклад, що ти безплідний, для королеви спадкоємці важливі, нас мають розлучити. Отримаєш маєток і щедру винагороду, все що захочеш. Я просто хочу бути впевнена, що мій чоловік не встромить ножа мені у спину в першу шлюбну ніч та не намагатиметься взяти владу у свої руки.

Він мовчав. Свердлив мене поглядом та змушував моє тіло палати вогнем. Вже пошкодувала про сказане, ясно ж, відмовить. Цьому хлопцю я не потрібна ні з короною, ні без. Навіть на формальні стосунки не погодиться. Проте крихітна надія витала у моєму серці як дим з якого може розпалитися багаття. Після тривалої мовчанки нарешті почула хоча б щось з його вуст:

-  Це наказ?

-  Ні, пропозиція. Я не смію таке наказувати, не хочу, щоб це було проти твого бажання.

Хлопець полегшено видихнув, я ж навпаки ще більше напружилася.

-  У такому випадку змушений Вам відмовити. У мене вже є наречена і розривати з нею заручини не бажаю.

Оце так новина. У нього є наречена, є кохана, він знайшов своє щастя, а я й досі продовжую думати про нього холодними ночами. Скільки ще принижень та розчарувань маю пережити, щоб усвідомити: Атрей для мене нездійсненна мрія і час змиритися з цим. Намагаючись не виказувати свого засмучення фальшиво усміхнулася:

-         Вітаю! І хто вона?

Трохи замешкавшись, ніби роздумуючи чи розкривати ім`я своєї обраниці все ж зізнався:

-  Патрисія Мареспун. – Спробувала пригадати її, але дівчину з таким ім`ям не знала. Атрей наче підслухав мої думки й підказав: - Вона покоївка у палаці.

Мабуть, він дуже кохає її якщо надав перевагу простій покоївці, а не королеві. Я бажаю йому щастя, тому доведеться відпустити цього хлопця зі свого серця. От тільки б знала як це зробити давно зробила б:

-  Коли весілля? – мій голос видав розчарування та біль які зараз відчувала. Атрей ніби не помітив цього:

-  Ми ще не визначилися з датою, але надіюся воно відбудеться найближчим часом.

Мені залишається лише порадіти за нього і зосередитися на своїх проблемах. Прибрала з обличчя натягнуту посмішку, все одно у її щирість хлопець навряд чи повірив:

-  Повідомиш коли воно відбудеться, я випишу тобі премію. У такому разі можливо у тебе вийде підшукати мені вірного герцога який погодиться на мою пропозицію фіктивного шлюбу. Хочу бути впевнена, що через два роки він не перечитиме нашому розлученню та виконуватиме усі мої накази. Якщо не знайдеться така людина, то доведеться виходити заміж по-справжньому за когось з обраних Родеріком.

Він кивнув головою на знак згоди. Поклав на стіл листок зі списком наречених та підвівся:

-  Якщо ми все обговорили, то з Вашого дозволу я піду займуся роботою, потрібно повністю змінити охорону, а ще відселити людей з королівського крила. Вас особисто проводити до покоїв?

-  Не варто, я не буду переодягатися для сьогоднішнього вечора, у мене справи, а якщо ці чоловіки так сильно хочуть корони, то терпітимуть мене й таку. Я досі у траурі. Скажи Кіфу, щоб покликав писаря, потрібно видати наказ.

Атрей галантно поклонився та вийшов з кімнати. Провела його поглядом і мене почали мучити сумніви щодо правильності свого рішення. Якщо й досі так дивно реагую на цього чоловіка то чи зможу нормально з ним працювати? Чому давно забуті почуття повернулися варто було лише поглянути на нього? Оскільки довіряти не можу нікому то у мене немає варіантів  кого призначити на цю посаду. Я мала б сердитися на нього, вдруге знехтував моєю увагою, проте не могла. Сподіваюся більше нічого не відчуватиму до Атрея, він незабаром одружиться тож досить тішити себе надіями.

До вечора займалася наказами, не глобальними, на них я ще не мала права, але ті які стосуються палацу цілком у моїй владі. Занурилася у роботу, намагалася не думати про голову своєї охорони та про моїх горе – наречених. Це було важко, неприємні думки самі відвідували мене, тож зосередитися не просто. Від роботи відірвав стук у двері. Доповіли про прихід Родеріка  який вирішив разом зі мною піти у столову, де вже чекали мої кавалери. До зали йшла у супроводі шістьох охоронців, так як і пропонував Атрей. Його самого не було, напевно на побачені з Патрисією. Звичайно, чим ще зайнятися у такий паскудний вечір. Родерік перейняв мій настрій та намагався заспокоїти:

-  Усі хлопці вже чекають на Вас. Вони погодилися брати участь у змаганнях і перше випробування влаштуємо після завтра. Дехто з них тільки сьогодні приїхав, тож відпочинок не завадить. Ми організуємо яскраве шоу, вони змагатимуться на мечах. Король має відмінно володіти військовою справою, побачимо як проявлять себе кандидати.

Я схвально кивнула. Краще нехай вважає, що я з усім згодна, не посвячувати ж його у свої справжні наміри. Дійшовши до столової почула добре поставлений голос, що оголошував про мій прихід. Велично увійшла до кімнати де струнко вирівнялися мої наречені. Неймовірно зраділа, коли краєм ока біля дверей побачила Атрея, який уважно міряв поглядом кожного хлопця. Все-таки не пішов на побачення, особисто контролює мою безпеку на цій вечері. Родерік задля пристойності почав знайомити мене з нареченими, хоча у цьому не було потреби, майже усіх й так знала.