1

Я сиділа у розкішному кабінеті за робочим столом та роздумувала над правильністю свого рішення. Мені потрібно потурбуватися про власну безпеку. Здається, нашу сім`ю переслідують нещастя. Мого батька, короля Теодора Абрамса, жорстоко вбили декілька днів тому, а мій брат Олівер уже рік як загинув при загадкових обставинах. Свою мати ледь пам’ятаю, вона померла коли народжувала мою сестру, яка теж перебуває на небесах. У випадковість цих подій не вірю, а батькову смерть розцінюю як пряму загрозу своєму життю як єдиній спадкоємиці престолу.

Почувся стук у двері який повернув до реальності. Тремтячим голосом дозволила зайти, адже знала хто зараз з`явиться у кімнаті. Не помилилася і перед очима постав він – ще красивіший ніж я його пам’ятала. Струнко став біля дверей та трохи похиливши голову донизу, поглянув на мене своїми шоколадними очима так, що у тілі загорілася пожежа:

-  Викликали, Ваша Високосте?

Від його оксамитового голосу по моєму животі наче пробіглася зграя мурашок, викликаючи ледь відчутний лоскіт. Незважаючи на свої палаючі щоки, я кивнула йому сісти. Схоже, давно забуті почуття до цього чоловіка повертаються з новою силою, змушуючи мене, ще раз подумати над своїм рішенням. Поки Атрей повільно наближався, зауважила як він змужнів, його темне волосся охайно зачесане назад, а на сірому камзолі з чорними ґудзиками не видно жодної складочки. На силу припинила милуватися ним та почала непросту розмову, заради якої й наказала йому з`явитися:

-  Як ти знаєш мого батька жорстоко вбили у власних покоях. – Згадка про цю жахливу подію виявилася для мене складною і на очі знову навернулися сльози. Хоч і обіцяла більше ніколи не плакати, проте здається ще трохи й не дотримаю свого слова. Королева якою я тепер стала має бути сильною, тим більше перед Атреєм, він і досі вважає мене маленькою, розпещеною дівчинкою. Проковтнувши гіркий клубок болю, який підійшов до горла, продовжила: - Я боюся, що щось подібне може статися зі мною і мені потрібна надійна охорона. Бартолом`ю – голова охорони мого батька не впорався зі своєю роботою і я його звільнила. Необхідна нова людина на цю посаду, той хто забезпечить надійний захист, той кому я можу довіряти. Пропоную цю посаду тобі.

У кімнаті запанувала незручна тиша. Атрей свердлив своїм поглядом, немов хотів щось розгледіти у мені. Схоже від такої ініціативи він не в захваті:

-  Це наказ?

- Пропозиція підвищення по службі. Не хочу змушувати тебе виконувати те, чого ти не хочеш.

Кутики його бажаних губ ледь піднялися догори, наче насміхаючись з мене поцікавився:

-  І чим викликана така пропозиція? Моє ставлення до Вас не змінилося, воно таке ж як і шість років тому.

Мої щоки повторно спалахнули рум`янцем і загорілися ще більше. Знала, ця розмова буде складною, але надіялася Атрей не згадає про ту мою ганьбу. Мені тоді було тринадцять років і відчувала шалене кохання до цього нестерпного хлопця якому на той час ледь виповнилося двадцять і його призначили мене охороняти.  Не знаю чому, та він повністю заволодів моїм серцем. Всі спроби привернути його увагу закінчувалися невдачею, Атрей вперто не помічав в мені дівчину. Вирішила зізнатися у своїх почуттях, зрештою я принцеса і ніхто не зможе відмовити – наївно думала я.

На балу у Новорічний вечір, я набралася сміливості та вийшла в зимовий сад. Знала – хлопець попрямує слідом, така його робота. Пересвідчилася, надворі тільки ми і я йому освідчилася. Сподіваючись на взаємність розповіла про своє перше, справжнє, чисте та щире кохання до нього.  Досі пам’ятаю образливі слова, які назавжди закарбувалися у моїй душі:

-  При всій моїй повазі, принцесо Арабелло, Ваші почуття не взаємні й ніколи такими не стануть. Ви ще зовсім юна і згодом зрозумієте, що помиляєтеся стосовно мене. Ця Ваша дитяча любов зовсім скоро мине. Я – простий охоронець, не гідний Вас. Вам судилося вийти заміж за принца або в гіршому випадку за заможного герцога тож не будуйте примарних мрій стосовно мене. І навіть якби ми були одного соціального стану наші життєві долі різні, тож забудьте про свого охоронця, принцесо.

Такого приниження ще ніколи не відчувала. В одну мить йому вдалося розбити моє серце, гідність та надії. Та найгірше чекало мене попереду. Мій тоді ще живий старший брат Олівер разом зі своїм другом герцогом Лестером стали свідками цього ганебного зізнання і вислухавши відповідь Атрея вибухнули сміхом за сусідніми кущами самшиту. Вони переможною ходою з`явилися перед моїми очима повних сліз. Олівер не стримуючи сміху заявив:

-  Оце новина! Наша Арабелла закохалася. Я негайно розповім про все батьку.

Не давши вимовити мені й слова він зі своїм незамінним другом побігли до палацу. Я стояла немов вкопана у землю, знала, якщо Олівер щось надумав – його не спинити. Зважуючись на цей крок навіть не уявляла такий фінал. Я зазнала повного фіаско. Збираючи рештки своєї гордості розвернулася та високо піднявши голову поквапилася до своєї кімнати. Як навчали викладачі -  у будь-якій ситуації потрібно залишатися принцесою. Атрей мовчки йшов позаду і коли я вже переступила поріг своїх покоїв він опустивши голову тихо мовив:

- Я не хотів, щоб так вийшло.

Зачинила двері перед його носом. Це все через нього, і як він насмілився відмовити мені, принцесі цілого королівства? Поглянула на себе в дзеркало – наче красуня. Завдяки моїй камеристці каштанове волосся зібране у високу зачіску, карі очі виглядають з-під довгих чорних вій, губи у міру червоні, а на щоках пашів свіжий рум’янець. Темно-синя сукня вигідно підкреслювала тонку талію перегукуючись з прикрасами на шиї та розкішною діадемою з сапфірами. Виявляється для нього я недостатньо гарна і навіть мій статус принцеси не допоміг. З ненавистю зняла діадему та жбурнула на підлогу. Я майже цілу ніч проплакала, не знаю звідки взялося стільки сліз, здавалося ще трохи й затоплю ними кімнату.