Розділ 71

  Після цієї розмови Сонька вирішила прибудувати до собора нову каплицю, анітрохи не схожу на інші.

  - Я хочу, щоб мене поховали у місці, схожому на Софійський собор у Києві, – сказала вона синові. – Там мене охрестили. Ти знаєш, що я народилася у православ’ї і перейшла у католицтво задля того, щоб одружитися з королем, твоїм батьком. Знаєш, яке моє найбільше бажання? Поєднати обидві гілки християнської віри – католицтво і православ’я.

  Король Казимир не здивувався. Він не раз бував у Києві, коли правив Великим князівством Литовським. Він відвідував і Святу Софію. Богоматір Оранта на золотому мозаїчному тлі, вбрана в синє, з руками зведеними у молитві, вразила його. Він міг годинами дивитися у її вузьке стражденне обличчя. Казимир пам’ятав про своє походження і не соромився його.

  - Добре, – погодився він. – Я звелю виписати православних майстрів. Нехай вони прибудують до собора Святих Станіслава та Вацлава нову каплицю, розписану як православна церква.

  - А можна? – запитала вона.

  - Звісно, що так. Хто насмілиться перечити королю?

  - Дякую, синку, – Сонька звелася навшпиньки, щоб поцілувати сина у щоку.

  Казимир відповів:    

  - Я ніколи не забуду, що промовив мої перші слова русинською мовою.

  Нова каплиця, якій дали назву Святої Трійці повністю захопила Соньку. Вона щоденно приходила до собору і стежила за тим, як майстри зі Пскова розписували високі стіни. Зовсім як у православних церквах.

  Одного разу, коли королева роздивлялася зображення Пресвятої Богородиці, у каплицю увійшов кардинал Олесницький. Королева зраділа йому, начебто побачила старого друга.

  - Як вам живеться, пане кардинале? – запитала вона.

  - Погано, – скривився він.

  Кардинал постарішав. Його волосся стало зовсім сивим, а обличчя перетворилося на страшну маску з жовтого розтопленого воску. Сонька щиро розсміялася.

  - Я знаю. Мені розповіли, що ви постійно лаєте мого сина короля. «Я протестую! Король діє на шкоду державі!» – перекривила вона вимову кардинала. – Кажуть, що ви промовляєте це кожного разу, коли мій син видає новий королівський указ.

Збігнєв Олесницький насупився:

  - Я дбаю про нашу рідну Польщу.

  - Мій син теж дбає про Польщу. Адже це – його королівство! – відрубала Сонька.

  - У мене інший погляд на те, що являється благом для Польщі, а що – ні, – промурмотів він, ховаючи товсту шию та підборіддя серед складок червоної пелерини.

  - Це в вас заговорила образа, – відповіла Сонька. – А раніше говорила мудрість.

  Вона примирливо взяла кардинала попід руку і вивела з недобудованої каплиці. Вони опинилися на широкому замковому подвір’ї.    

  - Колись я дуже боялася вас, – призналася королева. – А тепер не боюся.

  - Наші стосунки були схожі на довгу шахову партію. Ви виграли. Королева перемогла кардинала, – признався він.

  - Чорна королева, – пожартувала Сонька, вказуючи на своє вдовине вбрання.

Вони помовчали.

  - Кажуть, ви займаєтеся благодійністю? – запитала королева.  

  - Так, це правда, – поважно кивнув кардинал. – Я заснував монастир у Піньчуві, де я відтепер проживаю.

  - Так, мені розповідали, що у вас у Піньчуві розкішний та неперевершений у своїй красі замок.

  - Я також жертвую багато грошей на Краківську академію, – запевнив кардинал.

  - Значить, ви може дати мені пораду. Я теж збираюся стати покровителькою академії, – відповіла Сонька. – Скажіть, який факультет більше потребує грошей?

  - Чудова ідея! – вигукнув кардинал. – Я охоче допоможу вашій милості.

  - Як бачите, я розумію важливість освіти, хоча деякі вважають мене неписьменною, – ущипливо відповіла Сонька.

  Олесницький промовчав. Він знав, що королеву вважали неписьменною з його вини. Це він промовив кілька необережних слів, коли вона тільки приїхала у Краків. А шляхта підхопила його слова і рознесла по всій країні. А між тим Сонька опанувала польську мову, навчилася писати і власноруч вела переписку з економами та каштелянами, які управляли тими містами та замками, де господинею була сама королева.

  - Є в мене ще одна мрія... – тихо промовила Сонька. – І ви, як священнослужитель, можете порадити мені.

Кардинал запитав:

  - Яка?

  - Я хочу перекласти Біблію на польську мову.

  - Як? Навіщо? – здивувався кардинал. – Хіба ваша милість не знає, що Біблія написана латиною – мовою католицької церкви?

  - Мій сповідник розповів мені, що Біблія спочатку писалася мовою євреїв, а потім перекладалася на грецьку та латину.

  - Так, це правда, – був змушений погодитися кардинал. – Але католицька церква признає лише латинську Біблію. Тільки освічений чоловік має право читати і тлумачити Священне Писання. А усім іншим священники розтлумачать у церкві усе, що їм потрібно знати.