Розділ 54

  Король забажав побачити єпископа Збігнєва Олесницького. Прелат з’явився негайно. Він служив у соборі Святих Станіслава та Вацлава, що знаходився на территорії королівського замку.

  Ягайло сидів у тому ж самому кріслі, але вже встиг перевдягнутися у жалобне вбрання. Єпископ аж сіпнувся, коли побачив короля. Він був схожий на висохлий скелет, на якому теліпалася занадто широка чорна шуба. Нагадування про смерть. Memento mori.

  - Що ти думаєш про смерть Ядвіги? – запитав Ягайло.

Він ще й говорив про смерть! Але священники звикли до таких розмов.  

  - Королівна Ядвіга відійшла на той світ смиренно, як і належить християнці. Я сам сповідував та причащав її перед смертю, – сказав єпископ.

  Обидва чоловіки перехрестилися і похилили голови. Королю було важко починати розмову, але він таки наважився.

  - Ходять чутки... – щоб заговорити, Ягайло був змушений зробити над собою зусилля.

Єпископ пожалів короля.

  - Так, я знаю, – перебив він. – Але то – звичайні плітки. Вашій королівській милості відомо, що поляки недолюблюють королеву-чужинку. До того ж, я подбав про те, щоб не допустити скандалу. Королева Софія привселюдно присягнулася, що непричетна до хвороби королівни. Зовсім як тоді, на суді, коли нам вдалося врятувати її.

  - Тоді я зробив це заради дітей, – промовив Ягайло. – А ще – тому, що у моєму віці вже складно змінювати життя і вкотре починати усе спочатку. А ти? Ти ж поляк. Ти теж повинен ненавидіти Софію. Чому ти захищаєш її?

Єпископ Збігнєв потиснув пухкими плечима:

 - Так, королева Софія для мене – чужинка. Але її сини – польські королевичі, народжені тут, у Кракові. З волі Божої вони народилися. І з Божої волі один з них стане у майбутньому нашим королем. А мій обов’язок – сприяти Божій волі.

  Ягайло кивнув. Пояснення єпископа здавалося йому цілком зрозумілим. Він тільки гірко повторив:

  - У майбутньому... Те майбутнє може настати вже завтра.

Єпископ уважно подивився на короля. 

  - Не буду обманювати вашу королівську милість, хоч і бажаю вам прожити сто років. Але ви вже дійшли до тієї межі життя, після якої Господь може призвати вас до себе у будь-яку мить.

  - Я знаю.

  - Ви зробили стільки добра для королівства Польського...

  - Але навряд чи зможу залишити після себе повнолітнього короля, – іронічно посміхнувся Ягайло. – Владиславові лише сім років. Він – поки що нерозумне дитя, не здатне на самостійне правління. А Казимірові і того менше.

   Ще у попередні роки король дійшов до згоди з польською шляхтою. Так, вони признають своїм королем сина Ягайла, але того з двох, якого виберуть самі. А за це Ягайло був змушений пообіцяти шляхтичам нові привілеї.

  Єпископ заспокоїв його:

  - Королевичі швидко виростуть. Я сам займуся їх вихованням та освітою.

  - Тоді я не маю сумніву, що мої сини виростуть розумними та справедливими.

  Єпископ Олесницький мав справедливу славу чоловіка розумного та високоосвіченого. І він це знав, а тому просто кивнув королю.

  - А регенткою при неповнолітньому королі може стати королева Софія. Такий звичай, -- заявив Ягайло.

  - Так, – знову кивнув єпископ. – Існує такий звичай. Але зараз обставини склалися так, що королеву Софію краще не назначати регенткою.

  - Це ще чому? – здивувався король. 

  - Через плітки, – пояснив Збігнєв Олесницький. – Так, ми знешкодили їх, коли королева привселюдно присягнулася у своїй невинності. Але люди так просто не забувають. Коли вона стане регенткою при майбутньому королеві Владиславі... А я сподіваюся, що шляхта обере у королі вашого старшого сина. Так ось: коли вона стане регенткою при королеві Владиславі, люди знову почнуть пліткувати. А це може зашкодити вашому синові. Тож на мій розсуд, краще королеві Софії вести спокійне приватне життя. А регентом нехай стане людина, про яку ніхто ніколи й слова поганого не сказав.

  - Таких нема у королівстві польському! – розреготався Ягайло.

  - Ну, наприклад... я! – скромно потупив очі єпископ.

  - Ти? – здивувався Ягайло. – А втім... Чом би й ні?

Олесницький приклав руку до грудей:

  - Обіцяю вашій милості, що прикладу усіх зусиль для того, щоб вірно служити вашим синам і Польщі.

  - Хай буде так! – погодився король. – А тепер залиш мене. Я хочу побути на самоті. Втім, ні! Постривай! – зненацька він покликав єпископа назад.

  Збігнєв Олесницький вже стояв біля дверей, але швиденько повернувся до короля.

  - Як поводилася королева Софія у мою відсутність?

  - Бездоганно, – впевнено відповів єпископ. – Вона займалася лише синами і справами королівського замку.

 - Добре, – слабко промурмотів Ягайло.

Вночі він пішов у опочивальню королеви.

  Сонька чекала на Ягайла.