Розділ 39

- Це правда? Ти – коханець королеви? – ледве ворушачи язиком, промовив Ягайло.

  Він підступив до Гінчі якнайближче і намагався роздивитися його обличчя у непевному, танцюючому світлі смолоскипа.

  Гінча розплющив очі і подивився в обличчя короля. 

  - Ні!  Це неправда. Огидний наклеп на королеву і на мене, вірного слугу вашої королівської милості, – запевнив він.

  Краплі поту, що виступили на чолі та над верхньою губою лицаря, збільшувалися прямо на очах. Ягайло сумно дивився на вродливого молодика і думав, що звинувачення можуть виявитися правдивими. Лицар був молодим і вродливим, якраз до пари Соньці, яка розквітла у свої двадцять з хвостиком. А Ягайло навіть не помічав цього. Для нього вона була лише жінкою, спроможною виносити і народити синів – спадкоємців корони. Ягайло не цікавився тим, що вона при цьому відчувала. А вона, виявляється, шукала кохання...

  «Мерзенне злягання – ось чого вона насправді шукала! – роздратовано подумав король. – Хіба вона спроможна на кохання? Побігла за першим-ліпшим красунчиком. Забула про усе, що я зробив для неї. Наплювала на королівську честь...»

  Ягайло розпалював себе такими думками. А у наступну мить думав зовсім протилежне: «Господи, хоч би це й справді виявилося неправдою, наклепом, непорозумінням!» Йому так хотілося, щоб спокійне життя продовжувалося. А потім його знову охоплювали ревнощі і бажання дізнатися правду.

  Наперед виступив Ян Страж. Він з презирством подивився на Гінчу і заявив:     

  - Я на власні очі бачив, як цей лицар вночі виходив з покоїв королеви. Принц Фрідріх – свідок.

  Очі усіх присутніх звернулися до Фрідріха Бранденбургзького. Підліток рукавом розмазував по обличчю кров, що текла з рота.    

  - Що ви, принце, робите тут уночі? – запитав король. – Чому не спите спокійно у своєму ліжку?

  - Я ловив коханця королеви, бо мене попросила моя наречена, королівна Ядвіга, – гордовито заявив він. І відразу ж його дитяче обличчя жалібно скривилося: – А він вибив мені зуба...

  Фрідріх тремтячими пальцями відвернув верхню губу, і відразу ж стало зрозуміло, чому у нього йде кров. У шляхетному роті юного принца не вистачало одного зуба, який зламався, коли Фрідріх впав писком у підлогу. Принц з ненавистю  подивився на Гінчу з Рогова, який його й штовхнув.

  - Зуб – то нічого, – заспокоїв принца Ягайло. – Є у мене один лікар, який вставляє залізні зуби...

  Несподівано втрутився Вітовт, який до цього стояв мовчки, прислухався до розмов і обдумував, як йому поводитися. А почувався він так, нібито його роздягнули догола і штрикали голками у потаємні місця. Бо він давно знав про Соньку та Гінчу з Рогова. Знав і мовчав. Що тепер йому скаже Ягайло, коли дізнається?

  - Серед моїх людей є один, якому при Грюнвальді вибили половину зубів. Так він зробив так, щоб йому вставили вовчі зуби. Ну, щоб ворогів лякати... – почав розповідати Вітовт.

  Принц забув про біль і дивився на князя Вітовта широко розплющеними очима.

  - ...Але скінчилося тим, що він постійно кусав самого себе за язика, – реготнув Вітовт.

  - Краще хай мені вставлять залізний зуб, – злякано пробелькотів Фрідріх.

  - Хай буде залізний, – сердито відповів Ягайло, незадоволений тим, що його відволікли від важливої справи. – Краще поясніть мені, принце, до чого ви приплели мою доньку?

Фрідріх злякано замовк під суворим поглядом короля.

   Несподівано з-за колони вийшла сама Ядвіга. Королівна увесь вечір прислухалася до того, що відбувалося під дверима ненависної мачухи. І коли почула гомін і батьків голос, то відразу зрозуміла, що скоїлося те, чого вона бажала.  

  - Батьку, – кинулася вона до Ягайла. – Не сваріть принца Фрідріха, це я напоумила його стежити за королевою. Справа в тому, що мені підкинули ось цього листа.

  Ядвіга простягнула Ягайлові зім’ятий папірець. Король відвів його подалі від очей і по складах прочитав:

  - «Королева Софія зраджує короля Владислава. У цьому можна впевнитися, якщо простежити за її охоронцями». Хто?.. Хто написав листа? – прохрипів він.

Королівна потиснула плечима:

  - Не знаю. Одна з моїх служниць знайшла цього листа на підлозі рано вранці кілька днів назад. Мабуть, його тайкома підкинули у шпаринку під дверима. Я не знала, що й думати. І, перш ніж сповістити вас, вирішила перевірити чи правда те, про що написано у листі. Тому я й попросила принца Фрідріха, щоб він стежив за покоями королеви. І, як усі бачать, він таки вистежив! – тріумфуючи, завершила вона.

  Ягайло заплющив очі. Обличчя короля, здавалося, зберігало спокій, але груди схвильовано дихали. А лицарі, що супроводжували короля, здивовано загомоніли.  

  - Цей лицар, якщо не помиляюся, – охоронець королеви – додала королівна, презирливо дивлячись на Гінчу з Рогова.

Гінча стрепенувся.

  - Клянуся, що королева Софія – невинна, – вигукнув він. – Так, я провів кілька годин у її покоях. Але ми просто грали в шахи.

Ягайло відвів убік князя Вітовта.