Розділ 37

  Проминуло кілька місяців. На превелику втіху короля Ягайла, Сонька відчула перші признаки вагітності. І думки про нове життя, що зародилося у ній, трохи заглушили біль втрати. 

  Про вагітність королеви було оголошено публічно. Сонька заспокоїлася. Після від’їзду Івана Баби ніхто більше не тривожив її спокій загрозами. Князь Вітовт мовчав. Сонька була впевнена, що він і надалі мовчатиме в обмін на підтримку. Колись він погодився забути про смерть батьків від руки Ягайла. А навзамін отримав владу над князівством Литовським. Погодився забути... Але чи пробачив?!

  Ягайло приймав вітання з усіх боків. Він був щасливий, хоча його сухе, нібито вирізьблене з сірого каменю обличчя не звикло показувати щастя. Ще б пак, чоловік, який до шестидесяти років побував у трьох шлюбах, але зумів породити лише двох дочок, одна з яких не прожила й місяця, раптом у короткий строк стає батьком двох синів! А скоро народиться ще один! Ягайло навіть почав відчувати до Соньки щось схоже на кохання. Це не була ота палка пристрасть, яка зв’язала його з Ельжбетою Грановською, скоріше – суміш ніжності та вдячності.

  А Сонька, після випадку з Іваном Бабою, знову почала зустрічатися з Гінчею з Рогова. Знову почалася гра у шахи у ті довгі вечори, коли Ягайло не залишався на ніч у її опочивальні.       

  Молода жінка навіть не здогадувалася, яка загроза нависла над нею.      

***

  Принцу Фрідріху, нареченому королівни Ядвіги, виповнилося чотирнадцять років. Він вже навчився пристойно розмовляти польською мовою і усюди ходив за королівною, наче її вірний цуцик.

  Ягайло був задоволений мабутнім зятем, але час від часу задумувався про інших потенційних чоловіків для Ядвіги, більш вигідних. Недавно до Ядвіги посватався Жан де Лузіньян, король Кіпру – п’ятидесятирічний чоловік, який кілька років тому поховав другу дружину. Той Жан де Лузіньян також називав себе королем Єрусалиму, хоча мусульмани давно вибили його предків-хрестоносців з міста-святині.

  Але Ядвіга відмовилася від шлюбу з кіпрським королем, якого жодного разу не бачила у вічі. Вона вже звикла до дитячого поклоніння Фрідріха. Королівна так і відповіла батькові:      

  - Я не хочу стати молодою королевою при старому королі, як моя мачуха, королева Софія. Таке до добра не доведе.

  Ягайло махнув рукою:

  - Не слухай дурних бабиних пліток! Мене теж застерігали від шлюбу з молодою, але розумні люди підказали, що від такого шлюбу чоловік відчуває, як до нього повертається молода сила, і від цього у нього народжуються сини. Так воно і сталося. Як бачиш, я щасливий. Та й Софія не страждає, а навпаки – розквітла, як троянда.     

  - Здогадуюся я, від чого вона розквітла, – промурмотіла королівна Ядвіга.

  Ягайло насупив брови:

  - Про що ти?

  - Про те, що молоді жінки часто обманюють старих чоловіків. А ті нічого не помічають...  

  - Не кажи дурниць! – гримнув король на доньку.

  Ядвіга ображено прикусила тонкі губи.

  - Я б й слова поганого не сказала про мачуху, але ж і вона ненавидить мене!

  - Не вигадуй.

  «Ось побачиш, коли усе відкриється!» – мстиво подумала Ядвіга.

  Але тим часом вирішила підластитися до батька. Щоб, бува, не проявив монаршу волю і не відправив її заміж на далекий Кіпр.

  - Батечку, – промовила вона, торкаючись руки Ягайла. – Я лише про одне прошу: не розлучай мене з принцем Фрідріхом. Іншого такого нареченого годі й шукати. Він завжди такий ввічливий та слухняний. Я звикла до нього. Та ще й батько принца, курфюрст Бранденбургзький, образиться, якщо його сина вишлють з Польщі. Навіщо нам мати під боком такого могутнього ворога?

  - Так, було б справжньою дурістю сваритися з курфюрстом Бранденбургзьким, – погодився Ягайло.

  - То я одружуся з Фрідріхом? – запитала Ядвіга.

  - Так. Тільки хай він ще трохи підросте. Навіщо тобі чоловік, який ще не вміє виконувати шлюбний обов’язок, – реготнув Ягайло.

  Ядвіга почервоніла від сорому, але зраділа, що Фрідріх і надалі залишиться при ній. 

  Повернувшись у свої покої, Ядвіга звеліла, щоб до неї покликали Фрідріха.

  Наречений з’явився негайно, хоча йому довелося заради зустрічі з королівною перервати навчання. Але хлопці його віку радіють будь-якому приводу, який дозволить їм втекти від товстелезних книг та суворого вчителя.

  Ядвіга звеліла хлопцю сісти на стілець біля високого готичного вікна, а сама примостилася навпроти.

  - Фрідріху, ти мене кохаєш? – запитала вона.

Чотирнадцятирічний хлопець почервонів, але тихо відповів:

  - Так.

  Фрідріх і справді був у захваті від нареченої, яка була старша від нього на п’ять років. Він пишався тим, що ця доросла красуня пообіцяла належати йому, коли він дійде до шлюбного віку. Вона була такою лагідною з юнаком, гралася з ним, гуляла по замку, дозволяла брати себе за руку та іноді цілувати у щоку. І від тих поцілунків у юного Фрідріха переверталося усе усередині.