Розділ 9

   - У неї вусики! – приголомшено казав Ягайло князю Вітовту пізніше, коли двоюрідні брати залишилися наодинці у просторій світлиці.

   -  Вусики? – здивувався Вітовт. – Я не придивлявся, але...

   - Та кажу ж тобі. У панни Василини, дійсно, ростуть вусики над верхньою губою.

  - То й що з того?! – посміхнувся князь. – Вони майже непомітні. Князівна – молода дівчина, а не литовський воїн, у якого вусища звисають до підборіддя. Нема чого лякатися. До того ж, ти певно знаєш, що вусики у жінки – то ознака гарячої крові, – Вітовт грайливо підморгнув королю.

  - Я знаю. Саме це мене й лякає, – зітхнув Ягайло.

  Вітовт щиро здивувався:

  - Навіщо лякатися? Радіти треба. Нема нічого кращого за жінку, з якою солодко у ліжку.

Ягайло відмахнувся:

  - Таке скажеш! У моєму віці... Якщо я хочу одружитися, то лише для того, щоб не доживати життя самотнім.  А також спробувати породити спадкоємця. Хіба ти не чув розповіді про те, як старий чоловік брав за себе молоду та гарячу, а через кілька місяців вона доводила його до могили?

  - Що ж тепер? Мати та дядько дівчини чули твої натяки. Та й сама дівчина... Відтепер усі чекають, що ти одружишся з нею. Ти не можеш знеславити князівну з роду Гольшанських, нашу близьку родичку.

  - Що ж мені робити? – завагався Ягайло.

  - Одружуйся і насолоджуйся шлюбом.

  - Я боюся.

  - Боїшся? Ти?! Переможець лицарів-тевтонців? Злякався невинної дівчини?

  - Можливо, вона не така вже й невинна. Їй років двадцять, не менше. І ці вусики – ознака гарячої крові... До того ж, Василинка занадто добре вміє цілуватися. Я перевірив. Хтось навчив її. Можливо, вона вже втратила незайманість.

  - Що ти кажеш?!

  - На жаль, я вже одного разу зіткнувся з таким випадком.

  - Це ти про кого? – не зрозумів Вітовт.

Ягайло відповів з кам’яним обличчям: 

  - Про Ядвігу.

  - Про Ядвігу?! Не може того бути! Королеві Ядвізі було років чотирнадцять, коли вона одружилася з тобою.

  - Тринадцять, – виправив Ягайло.

  - Тринадцять... Зовсім дитина... – Вітовт викривив тонкі губи.

  - Так, тепер я це розумію, бо у мене самого донька такого віку ще з ляльками бавиться. А тоді мені було трохи більше двадцяти, і Ядвіга, височенька та серйозна дівчина, здавалася мені дозрілою до шлюбу. До того ж, ти розумієш, я не міг чекати. Бо тоді вона б одружилася з іншим, і – прощай, польська корона!

  - То правда. Такими вигідними нареченими не розкидуються.

  - Але я не був першим чоловіком у її ліжку, – зітхнув Ягайло. – Ти знаєш, які обставини супроводжували наш шлюб.

Вітовт кивнув. Він знав. Про ту історію знали усі  у Кракові.

  У Ядвіги був наречений, коли їй запропонували одружитися з чужим та незнайомим литовським князем, який носив дивне для поляків язичницьке ім’я – Ягайло. І про якого ходили чутки, нібито він – перевертень: вдень – людина, а у місячні ночі – вовкулака. Шляхта вибирала собі майбутнього короля і не зважала на почуття юної королеви. А вона щиро закохалася в одного з претендентів, австрійського ерцгерцога Вільгельма. Вільгельм жив у Польщі якраз для того, щоб поближче познайомитися з Ядвігою, і щоб їх шлюб став шлюбом з кохання, яке нечасто трапляється серед коронованих осіб.

  Вільгельм був лише кількома роками старшим за Ядвігу і відразу ж став товаришем її напівдитячих забав. Але дівчинці повідомили, що заради державного блага вона має одружитися з Ягайлом, якому вже було близько двадцяти п’яти років, і він здавався їй старим. Вона впала у відчай. І однієї ночі, коли відчай став особливо нестерпним, дівчинка схопилася за сокиру, щоб прорубати дубові двері, які відділяли її від коханого Вільгельма, і втекти до нього з королівського замку на Вавелі.

  Звісно, важкі дубові двері вона не прорубала. Так, тюкнула кілька разів слабкою дівочою рукою. Зате сполохала увесь замок! Дівчину перехопили її ж піддані і вмовили забути про Вільгельма та одружитися з Ягайлом. Заради отого клятого «високого блага королівства». Умовив королеву-дівчинку її опікун та скарбничий, пан Дмитро з Горая, нащадок галицьких бояр. Він був русином, а тому підтримував Ягайла, князя Литви та Русі. Він змалечку привчив дівчину до того, що її високе становище накладає на неї особливий обов’язок. Ядвізі сказали, що вона обрана Богом для того, щоб зробити Литву католицькою.

  І Ядвіга підкорилася. Вона була набожною та відповідальною. Дівчина одружилася з Ягайлом, і внаслідок того династичного шлюбу королівство Польське об’єдналося з Великим князівством Литовським. Була вірною дружиною і доброю королевою для свого народу. Вірніше, «королем», бо таким був офіційний титул Ядвіги. Так її називали у державних паперах, бо досі не було такого випадку, щоб королеви правили у Польщі. А також для того, щоб показати, що Ядвіга – правителька за власним правом, а не просто жінка короля.

  Але перж ніж стати втіленням обов’язку і державного служіння, Ядвіга дозволила собі трохи кохання. Герцог Вільгельм, зневажений наречений, був змушений повернутися до Австрії. Ядвіга перед його від’їздом спромоглася зустрітися з ним наодинці і віддати йому своє перше кохання.