28.

Вранці, не встигла я прокинутися, як до кімнати увірвався Юргій. Кинувши мені сукню, він став біля входу й уважно спостерігав, як я поспіхом одягаюся. А щойно я впоралася, схопив за руку й потягнув за собою.

Після вінчання у Храмі Надій жрець зняв із мого волосся фату й розстелив її по підлозі. Під урочистий спів хору ми з Юргієм повільно танцювали на ній наш перший танець — уже як чоловік і дружина.

— А тепер ти моя, — хрипко промовив грифон, і від блиску його очей у мене тривожно здригнулося серце.

Підхопивши на руки, він стрімко злетів у небо…

До спальні я повернулася, тремтячи від хвилювання та передчуття нового життя.

Юргій був пристрасним і нестримним, а його палкі обійми позбавляли мене будь-яких думок. Здавалося, цілу ніч світ існував лише для нас двох. А коли чоловік нарешті дозволив мені відпочити, я відчула себе цілком знесиленою.

— Люблю… — прошепотів він на прощання, цілуючи мене в губи.

Від дотику його долоні до мого живота я відчула ледь помітне тремтіння, яке швидко згасло, бо я поринула у блаженний і цілющий сон.

Він приходив до мене і другого дня, і третього, і в усі наступні дні нашого подружнього життя. І щоразу я дивувалася: чому його прості, іноді грубуваті прояви ніжності так сильно мені подобаються й дарують відчуття щастя?

Можливо, секрет криється в його погляді? Чи в тій могутній чоловічій силі, яка так природно прагне захищати й вести за собою? — думала я, розчісуючи волосся й готуючись до чергового вечора разом.

Тим часом моя вагітність наближалася до завершення, і з дня на день я очікувала появи яйця. Але навіть це не остуджувало почуттів Юргія. Ми мало розмовляли, я не мала права бачити його дітей від інших гарпій, та попри це відчувала себе справжньою господинею його дому.

Того ранку, вдягнувши рожеву сукню, що стала надто просторою через великий живіт, я неспішно пила солодкий сік і читала книгу, коли раптом відчула незнайомий біль у спині й мимоволі скрикнула.

— Ой, що це? — прошепотіла я сама до себе й покликала стару гарпію.

— Починаються пологи, — спокійно відповіла Кія. — Лягайте на канапу, а я збігаю по необхідні речі.

— Навіщо? Зі мною щось не так? — перелякалася я.

— Усе добре, — уперше за весь час скупо всміхнулася майбутня нянька моєї дитини. — Але слід бути готовими до всього.

— Ой, тільки не це… — новий напад болю виявився сильнішим, і я схопилася за живіт.

— Лягайте.

— Поклич мого чоловіка, Юргія! — крикнула я їй услід.

Та літня гарпія лише махнула рукою.

Народжувати сидячи мені було зручніше. Спираючись ліктями на подушки й широко розправивши крила, я завмерла над білим вишитим рушником, важко дихаючи й обливаючись потом. Стара гарпія сиділа поруч навпочіпки, приготувавши все необхідне. Я лише втомлено хитала головою: ні, я впораюся сама!

Лише надвечір мені вдалося завершити пологи. Виснажена, я відкинулася назад, зібрала останні сили — і моє яйце нарешті з'явилося на світ. Просто на наших очах колір його шкаралупи почав змінюватися — ніжно-рожевий поступово перейшов у теплий помаранчевий відтінок.

— Доторкнися, воно ще м'яке, — легенько поплескала мене по щоках Кія.

ЕПІЛОГ

Попри здивовані погляди й стримані зітхання Кії, я надто трепетно ставилася до яйця. А коли з нього проклюнулася дитина, першою взяла її на руки. Це була дівчинка, моя Лула!

Я ніжно притиснула тепле маленьке тільце до себе й пообіцяла, що сама виховаю свою донечку.

Юргій не заперечував, щоб я назавжди оселилася в його домі й стала «однією з няньок». Але я відразу поставила його до відома, що, всупереч традиціям, саме я буду тут господинею.

Так і сталося.

Коли маленька Лула спала, я, мов навіжена, носилася величезним будинком, віддаючи розпорядження й облаштовуючи все на власний смак. Потім гуляла з донечкою садом, насолоджуючись ароматом квітів і міркуючи, що ще можна змінити й покращити.

Після прогулянки, передавши згорток із дитиною Кії, я клопоталася на кухні, обирала страви й прикладала руку до всього — від замішування тіста до приготування салатів.

І дуже скоро всі навколо звикли до того, що ця «дивакувата нова дружина Юргія» заволоділа його домом, дітьми й серцем.

Я сама виросла без матері, тож поступово оточила всіх тридцятьох дітей ніжністю й турботою, цілувала кожного перед сном, розповідала казки, а вранці злітала в небо, ведучи за собою цілий ключ маленьких грифонів і гарпій — підлітків і зовсім ще крихіток.

Я геть забула про ельфів і колишні розваги Живого лісу. Моє місце, як я завжди мріяла, відтепер було тут — у домі мого чоловіка, грифона Юргія.

Мені подобалися домашній затишок і відчуття безпеки, спокійний і передбачуваний спосіб життя, який я тепер мала.

Так, я не була схожою на інших, але все ж змогла відстояти своє право жити так, як підказувало мені серце.

На наступний Золотий бал ми вирушили разом із Юргієм через вісім років. Там ми знову підтвердили свої шлюбні обітниці, а згодом у нас народився хлопчик.

Коли старші діти Юргія залишали батьківський дім, вони називали мене мамою. І, по суті, не помилялися.

Кінець