27

Це пишне й яскраве свято відбувалося лише раз на рік. На нього зліталися всі молоді гарпії, у чиїх серцях уже прокидалася мрія про власну родину та майбутнє материнство. Наймолодші кружляли під звуки оркестру в легких сукнях наречених. Трохи старші з'являлися в багряних шатах досвідчених дружин і матерів. А свій останній Золотий Бал гарпії, умудрені роками й досвідом, святкували у важких сукнях, оздоблених діамантами.

Коли я наблизилася до Величного Замку, збудованого з білого мармуру та прикрашеного позолотою, пальці мої мимоволі стискалися від хвилювання. У навстіж відчинених вікнах мерехтіли вогні, звучала музика, і я боялася того, що чекало на мене всередині.

Бо ж відтоді як я оселилася в Живому Лісі, життя минало надто легко й безтурботно. Я настільки захопилася новими знайомствами, прогулянками та веселощами, що майже перестала думати про справжню мету свого прибуття сюди.

Цікаво, чи всі юні наречені хвилюються так само, як і я? — думала я, повільно пролітаючи над широкими мармуровими сходами, вкритими червоною доріжкою, поцяткованою яскраво-синіми візерунками.

Можливо, саме велич Замку так впливала на мене. Адже щойно я опинилася у сяючій залі, наповненій музикою, сміхом і дзвінкими голосами, дихати стало важче.

Довкола кружляли в танцях гарпії та грифони, хтось розмовляв, хтось сміявся, а хтось уже шукав собі пару.

Повз мене промайнув дух лісу з підносом, заставленим келихами іскристого напою. Не роздумуючи, я схопила один із них і поспіхом випила майже до дна.

Стало трохи легше.

Озирнувшись, я підійшла до стіни, вкритої живим килимом із квітучих троянд та бузку, сподіваючись сховатися від зайвої уваги. І чому мені завжди так подобалися ельфи? — майнула думка.

Опустивши погляд, я все ж крадькома розглядала грифонів.

На грудях кожного з них майоріла бузкова стрічка — особливий знак: наприкінці балу чоловік мав подарувати стрічку своїй обраниці, і лише від  рішення дівчини залежало, чи стане цей дарунок початком їх нової історії.

Притулившись спиною до прохолодних квітів, я мріяла стати непомітною. Але щойно залу наповнили перші звуки вальсу, до мене відразу попрямували кілька претендентів.

— Чи можна запросити вас на танець, красуне? — першим заговорив зовсім юний грифон із довгим білим волоссям, у якому виблискували сині й зелені стрічки.

— Мене звати Юргій, — майже відтіснивши його плечем, промовив кремезний темноволосий грифон і став просто переді мною.

Його карі очі обрамляли густі чорні вії, а на грудях тремтіла бузкова стрічка. У руці він тримав золоте перо — знак чоловіка, який уже мав велику родину.

— А мене — Амелій, — почувся голос позаду.

За ним стояли ще кілька грифонів: огрядний чоловік із трояндою в петлиці та високий мовчазний велетень із розкуйовдженим кучерявим волоссям.

— Добрий вечір... — тихо промовила я, ще сильніше притискаючись до стіни.

Від хвилювання щоки мої вкрилися рум'янцем.

— Погляньте тільки, як вона зашарілася! — захоплено вигукнув огрядний грифон.

Він уже простягнув руку до мене, але Юргій швидко став між нами.

— Прошу подарувати мені цей танець, — м'яко сказав він.

Я озирнулася й раптом помітила, що інші претенденти без заперечень відступають назад і розчиняються серед натовпу.

А я залишилася стояти поруч із чоловіком, чий упевнений погляд і міцна постава несподівано змусили моє серце забитися швидше.

— І як тебе звати, тендітна красуне? — запитав грифон, уважно розглядаючи мене.

— Рахміна, — тихо відповіла я, коли його велика долоня мимохідь торкнулася моєї руки, вкладаючи туди свіжий бутон троянди.

— Гарне ім'я, — усміхнувся грифон і, знявши зі свого вбрання бузкову стрічку, пов'язав її мені на зап'ясток.

— Але ж я... ще не давала своєї згоди, — розгублено промовила я, спостерігаючи, як стрічка обвиває мою руку, а бутон троянди, стріпнувшись, перетворюється на химерного птаха. Скрикнувши від несподіванки, я ростисла пальці - і пташка полетіла геть, вилискуючи синім пір"ям.

— Рахміно, повір, ти не пошкодуєш, — упевнено сказав Юргій, - вхопивши одну пір"їну, просто з повітря, він обережно прилаштував її в моє волосся. — А зараз дозволь запросити тебе на танець.

Коли ми кружляли по дзеркальній поверхні бальної зали, я краєм ока помічала зацікавлені й навіть заздрісні погляди інших гарпій.

Мені ж самій було незрозуміло, чому я дозволила цьому чоловікові так швидко наблизитися до себе.

Я пам'ятала розповіді Саї про Золоті Бали минулих років. Вона казала, що колись могла змінювати кавалерів один за одним, змушуючи претендентів змагатися за її увагу.

Зі мною ж усе відбувалося зовсім інакше.

Після танцю Юргій не відпустив моєї руки.

Ледь торкнувшись губами моєї долоні, він усміхнувся. І чомусь від цієї усмішки мені стало тривожно.

— Проведіть мене, будь ласка, на моє місце, — тихо попросила я.

— Ні, — похитав головою Юргій. — Цього вечора ти танцюватимеш зі мною.

— Але... але я нічого не обіцяла.

- У твоєму волоссі перо синього птаха, - грифон миттю підніс до мого обличчя люстерко, і я помітила синювате сяйво пір"їни, швидко стягнула її та простягнула чоловікові. Але він лише весело розсміявся, заперечно похитав головою, а я з подивом помітила, що перо в моїй руці... вкотре стало птахом. Не встигла я й оком кліпнути як, легко спурхнувши, магічна прикраса знову лягла на моє волосся.

Я зробила спробу відступити, і саме в цю мить повз нас промайнула юна гарпія у білій сукні, прикрашеній жовтими квітами.

Вона кинула швидкий погляд на Юргія, а тоді нахилилася до мене й прошепотіла:

— Не будь такою довірливою. Придивися до нього уважніше.

Юргій миттєво став поміж нами, а із білої сукні навсібіч спурхнули жовто-золоті метелики. Один сів на мої груди, я швидко підхопила та простягнула його власниці, але дівчина лише знизала плечима й розчинилася серед гостей.