25

Коли нарешті отямилася, із подивом помітила, що лежу на поверхні плоту, мене тихо погойдують хвилі, а поруч, майже нерухомо, відпочиває водяний дух . Відчувши всередині себе щось схоже на ніжність, я наважилася та провела пальцями по його обличчю.

Химерний чоловік віддразу ж доторкнувся губами до моєї руки, дивлячись на мене своїми прозорими кришталевими очима й видаючи тихі булькаючі звуки.

— Ну гаразд… на сьогодні досить, — усміхнулася я, хоч і не без жалю забираючи руку. — Ми з тобою надто різні для справжньої любовної історії.

- Хех... - вирвалося з його грудей, а потім  він повільно занурився під воду й зник.

А я ще довго лежала на плоту, дивлячись у стелю альтанки й мимоволі усміхаючись.

На третій день мені принесли зовсім дивне вбрання — лише дві тонкі смужки шкіри, якими ледве можна було прикрити груди й стегна.

— Значить, так потрібно, — усміхнулася я власному відображенню.

Цього разу Ірин підвів мене до найвищої альтанки, над якою здіймався шпиль із золотою кулею.

— Що ж, Рахміно, бажаю тобі удачі, — сказав ельф. — Побачимося завтра, на посвяті.

— Уже завтра?

— Так.

Його очі лукаво блиснули, і в мене тривожно стислося серце.

Усередині альтанки панувала майже повна темрява.

Лише кілька тьмяних вогників мерехтіли десь високо під куполом, дозволяючи розгледіти довгі канати, що звисали вниз.

Проходячи повз один із них, я легенько торкнулася його пальцями.

І в ту ж мить щось міцно обвило мої руки й ноги.

Крила стиснулися, а мене саму різко підняло вгору, ніби легку ляльку.

— Хто тут?.. — прошепотіла я, розглядаючи червонуватий туман, що повільно стікав із-під купола й огортав простір довкола.

У відповідь — тиша.

Лише за мить я відчула дотик чиїхось пухнастих лап.

Невідоме створіння обережно, але наполегливо торкалося моєї шкіри, трохи дряпаючи гострими кігтями й розгойдуючи мене у повітрі.

— Хто ти?.. — видихнула я, коли дотики стали сміливішими.

У відповідь мене раптом закріпили на дивній сітці вниз головою.

Від страху в мене перехопило подих.

Темрява навколо ставала дедалі густішою, а червоний туман — щільнішим.

Я знала: під час останнього випробування мені не загрожує справжня небезпека.

І все ж серце шалено калатало.

Поступово очі звикли до мороку — і я змогла роздивитися створіння.

Це був чоловік-павук.

Його тіло вкривало темне хутро, пальці завершувалися гострими кігтями, на блідому обличчі завмерла моторошна усмішка.

Я здригнулася.

Зібравши всю силу, смикнула руками й трохи послабила пута. А потім, різко махнувши кігтями, подряпала створіння по нозі.

Зашипівши, чоловік-павук миттю відскочив угору й завис просто навпроти мене.

Його страшне обличчя наблизилося впритул.

— Мені страшно… — ледь чутно прошепотіла я.

У відповідь створіння коротко розсміялося й показало мені довгий батіг, затиснутий у руці.

У мене похололо всередині.

Невже він збирається мене карати?..

Та я помилилася.

Підтягнувши мене ближче, чоловік-павук провів напівкруглим кінцем батога вздовж моїх стегон, а потім різко штурзнув у живіт.

Я здригнулася.

Гострий біль змішався з несподіваною хвилею жару, що прокотилася тілом, і я мимоволі застогнала.

Отямившись, я знову почала вириватися, розгойдуючись у повітрі й намагаючись дістати чудовисько кігтями.

Та павук лише шипів у відповідь.

Одним різким рухом він зірвав із мене останні смужки одягу й відкинув їх у темряву.

І саме це налякало мене найбільше — не темрява, не дивний монстр, а те, що всередині мене дедалі сильніше розгорялося небезпечне хвилювання.

Тим часом червоного диму в альтанці ставало все більше.

Його терпкий аромат п’янив і затуманював свідомість. Здавалося, стіни повільно кружляють довкола мене, а тіло стає дивно легким і неслухняним.

Створіння торкалося мене обережно, майже граючись.

Батіг ковзав по моєму тілу, і я вже майже не розуміла, де закінчується страх і починається задоволення.

Світ розчинявся у червоному серпанку, у дивних дотиках, у хвилях тепла, що накочувалися одна за одною.

Мені здавалося, ніби я зависла десь між небом і землею.

Коли ж усе нарешті скінчилося, я безсило повисла на мотузках, ледве притомна від утоми.

Павук навіть не став мене розв’язувати.

Перерізавши канат, на якому я трималася, він безшумно зник під куполом альтанки, а світло остаточно згасло.

Довго блукаючи в темряві, я нарешті виплуталася з мотузок і ледве вибралася назовні.

Мої крила безсило волочилися по землі, а я мружилася від яскравого сонця. Мабуть, вигляд у мене був украй виснажений.

Того вечора я вечеряла сама.

Бо наступного дня мало відбутися моє посвячення й завершення навчання.

Тому до кімнати прийшли дві ельфійки, щоб допомогти мені підготуватися.

Спочатку я прийняла ванну з пелюстками троянд. Потім ельфійки довго розчісували моє волосся, робили масаж і вкладали золоті пасма у хитромудру зачіску.

Одягнувши довгу нічну сорочку, я майже одразу заснула, перед тим випивши чашку теплого молока з медом і карамеллю.

Вранці мені принесли лише чай, після чого знову провели до купелі.

Після три ельфійки довго й наполегливо натирали моє тіло ароматними оліями, розпустили волосся, яке золотим водоспадом спало на плечі й, нарешті, поставивши посеред кімнати, почали обсипати мої крила дрібними блискітками.

Мої груди й талію огорнули нитками бурштину, і коли я поглянула у дзеркало, то здалося, ніби аж вся сяю м’яким золотаво-помаранчевим сяйвом.

Наклавши на щоки легкий рум’янець, ельфійки підфарбували мені вії та губи, а повіки припорошили мідно-золотими тінями. На кігті  вдягнули тонкі золотаві ковпачки, що виблискували при кожному русі.

Коли я сідала до паланкіна, то почувалася справжньою царицею.