23

Такі заняття тривали понад тиждень. Я ще кілька разів побувала на посвятах, і поступово моя сором’язливість майже зникла.

А одного разу каркастар привіз мене до Королеви гарпій, яка відпочивала у маленькій альтанці посеред кришталево чистого озера, й ми залишилися наодинці.

— Чи знаєш ти, Рахміно, що скромність для жінки — це вада? — несподівано запитала мене Королева.

— Як це?.. — здивувалася я.

— Скромність спотворює будь-яку з нас. Відтепер забудь про цей стан назавжди.

— Та я взагалі не надто скромна…

— І це чудово, — схвально усміхнулася Королева гарпій. — Від скромності самі лише біди. Скромна жінка робить себе непомітною, невпевненою, скутою. Як ти гадаєш, до чого це веде?

— Моя няня казала, що скромні люди часто вважають себе негідними щастя, любові, красивого життя й навіть радості.

— Твоя няня мудра жінка, Рахміно. Усі створіння живуть відповідно до того, ким себе вважають. Думай про себе гідно. Людина стає тим, що носить у власних думках. Ніколи не принижуй себе сама. Саме звідти народжуються нещастя, страхи й біль. І нікому не дозволяй топтати твоє почуття власної гідності. Найважливіше — це внутрішнє відчуття щастя, живий блиск в очах, щира усмішка та вміння радіти кожній миті життя. Відтепер ти — дика жінка, і в цьому твоє призначення.

— Дякую… — тихо відповіла я, хоча всередині не до кінця погоджувалася з нею.

Ах, як же мені хотілося затишного дому, народити багато дітей, яких я б виховувала поруч із єдиним коханим чоловіком…

Та хіба могла я зараз зізнатися у цьому Королеві гарпій?

Ні.

Тому я лише мовчки опустила очі.

— Завтра розпочнеться твоя посвята, — м’яко мовила Королева, торкнувшись моєї щоки. — Тож гарненько запам’ятай мої слова.