22

Я залишала це дивне місце занадто схвильованою. Мене збентежило навіть не стільки те, що я там побачила — усі ті напівтаємничі ритуали й чуттєві сцени, — скільки власна реакція.

Адже вперше в житті я відчула той дивний спалах, про який говорила Королева гарпій. І найстрашніше — ніхто мене до цього не підштовхував. Усе сталося само собою, ніби всередині мене раптом прокинулася якась невідома сила.

Опинившись у своїй кімнаті, я схопила келих води з приліжкового столика й осушила його одним ковтком, а потім безсило впала на ліжко, зарившись обличчям у подушки.

Та довго лежати мені не довелося.

Ледве я трохи заспокоїлася, як почула скрип дверей і чіткі кроки по підлозі.

Різко підвівшись, я широко розплющила очі від подиву: до мене наближалася істота, подібної до якої я ще ніколи не бачила.

Вона нагадувала величезного пухнастого павука, але мала лише чотири товсті лапи. Її масивне тіло закінчувалося широким віялоподібним хвостом, а попереду на довгих тонких відростках хиталися два великі червоні ока.

— Хто ти?.. — прошепотіла я, ковтаючи клубок у горлі.

Створіння не відповіло.

Натомість воно легко видерлося на ліжко й обережно нахилилося до мене.

Рахміно, — подумки заспокоїла я себе, — не бійся. Ти в замку Королеви гарпій. Тут усе має свій порядок. Це, мабуть, лише частина посвяти.

Я й справді трохи розслабилася.

Та замість чогось страшного дивна істота дуже обережно підхопила мене, посадила собі на спину, дбайливо притримавши крила, а тоді легко зіскочила з ліжка.

Вже біля дверей ми мало не зіткнулися з Рухією.

Вона також сиділа на такому самому створінні, тільки виглядала цілком спокійною й навіть усміхалася.

— О, Рахміно, привіт, — ліниво мовила вона. — Ну як тобі твій слуга?

— Я взагалі не розумію, що це за диво… — розгублено пробурмотіла я, коли наші істоти рушили коридором поруч.

— Каркастар, — усміхнулася Рухія. — Перевізник замку. На них дуже зручно пересуватися галереями. Поки тебе несуть — крила відпочивають.

— А… справді зручно, — визнала я, поступово заспокоюючись і відчуваючи приємне тепло та м’якість під собою. — А куди вони нас несуть?

— До трапезної. Час обіду.

— Ой… а й справді… — тихо видихнула я.

Так ми й в’їхали верхи на каркастарах до просторої зали, посередині якої стояв довгий стіл, заставлений різноманітними наїдками.

Усі юні гарпії вже сиділи довкола, кожна — на своєму дивовижному перевізнику. Дехто вже встиг почати їсти, і я помітила, як дівчата час від часу пригощали своїх каркастарів ласими шматочками зі столу.

Я теж узяла пиріжок і помахала ним перед круглими очима свого створіння.

Тієї ж миті знизу блискавично майнув довгий червоний язик і вихопив гостинець просто з моїх пальців. Каркастар задоволено зацмокав.

Після обіду всі створіння рушили в одному напрямку.

Від плавного погойдування теплого м’якого тіла під собою мене почало хилити на сон, очі самі заплющувалися. Але довелося стрепенутися, коли ми знову опинилися у знайомій залі з високим куполом.

Десь угорі на срібних ланцюгах повільно гойдалася Королева гарпій.

Я зрозуміла, що ми прибули на заняття.

Побачивши, як дівчата легко зіскакують зі спин каркастарів, я також обережно спустилася вниз, стріпнула крилами й підлетіла до свого місця.

— Сьогодні ми говоритимемо про магію погляду, — почала Королева гарпій. — Адже будь-яке почуття народжується саме в очах. Ви дивитеся на чоловіка, він — на вас, і між вами вже спалахує невидимий вогонь. Усе починається з погляду.

Вона повільно провела рукою у повітрі, й золоті ланцюги її трону тихо задзвеніли.

— Погляд завжди показує те, що приховано всередині. Тому, щоб зробити його по-справжньому магнетичним, необхідно навчитися любити себе, приймати свою силу й красу. Людей завжди притягує той, хто випромінює внутрішнє світло.

Я слухала, затамувавши подих.

— А тепер, — продовжила Королева, — виконаємо вправу для розвитку магнетичного погляду. Для цього нам знадобляться дзеркала.

Вона плеснула в долоні — й у повітрі з’явилася ціла жменя маленьких дзеркалець.

Вони плавно закружляли над залом, і кожна з нас спіймала своє.

— Подивіться на власне відображення, — мовила Королева гарпій. — А тепер переведіть погляд на точку між бровами. Дивіться уважно, не кліпаючи.

Я вдивилася у дзеркальце.

Спершу милувалася власними очима, а тоді зосередилася на лобі. За якусь хвилину мені здалося, ніби довкола обличчя почало пульсувати м’яке сяйво, яке поступово розливалося назовні.

— Ця вправа допомагає керувати власною енергією, — пояснила Королева. — А тепер ми перемістимося до мого чарівного саду.

Двері розчинилися.

Слідом за Королевою ми випурхнули до простору, наповненого ароматами квітів і дивовижних рослин.

— Щоб здобути справжню внутрішню красу, навчіться наповнюватися красою світу, — говорила вона, повільно йдучи поміж квітучих алей. — Дивіться на ці квіти. Вбирайте їхню красу в себе. Вдихайте її. Усе прекрасне залишає відбиток у душі.

Ми мовчки блукали чарівним садом слідом за Королевою гарпій, уважно слухаючи кожне її слово.

І дивно — її наука стала для мене зрозумілою майже одразу.

Коли ж я повернулася до своєї кімнати, лягла у ліжко й згадала той урок, на душі було легко й спокійно.