21.

Трохи оговтавшись, ельф знову занурив свій гнучкий магічний жезл у товщу сріблястої води, а потім повільно підняв його над поверхнею. Краплини зірвалися вниз і замерехтіли в червоному світлі свічок.

Чи то бризки торкнулися його обличчя, чи це справді були сльози — я побачила, як по щоці Ірина скотилася прозора волога, і він навіть не намагався її приховати.

Раптом у залі зазвучала ніжна мелодія.

До ложа піднесли ноші, прикриті зеленим палантином. Двоє напівоголених ельфів обережно поставили їх біля купелі.

Ірин миттю підвівся, швидко впорядкувавши свій одяг, і поспішив назустріч.

Відкинувши завіси, він допоміг вийти юній гарпії, тіло якої прикрашали нитки перлів. Сріблясті іскри мерехтіли на пір’ї, золотом сяяли кігті, а у розкішне світле волосся були вплетенв чорні намистини з бірюзовими візерунками.

— Ажар… — тихо видихнув Ірин, обережно підводячи дівчину до ложа.

Коли вона сіла на край, легко струснувши крилами, я помітила: срібляста вода знову стала звичайним білим покривалом.

Музика залунала гучніше - і з-за завіси до зали увійшла Королева гарпій у розкішній сукні кольору світанкового сонця. Її тонку шию прикрашало намисто з живих яблуневих квітів, а у високо вкладеному волоссі сяяла золота корона, всипана дрібними діамантами.

У руках Королева тримала ніжний вінок із польових квітів.

Слідом рухалася процесія ельфів та ельфійок, що несли довгу прозору фату. Над головою володарки пурхали різнокольорові метелики, осипаючи все навколо золотавим пилком, який чарівно мерехтів у червоному світлі свічок.

Процесія повільно наблизилася до ложа.

Поклавши вінок із ромашок на голову юної гарпії, Королева гарпій простягнула вперед тонку білу руку й, змахнувши крилами, осипала ложе пелюстками троянд.

Навколо миттєво розлився п’янкий аромат квітів.

Ельфи та ельфійки заспівали стародавній священний гімн.

— Посвячую тебе, гарпіє Ажар із Долини Стиглих Вишень, у вічні наречені й хранительки любові. Віднині будь вільною та щасливою, — урочисто проголосила Королева гарпій. — Нехай твоє життя буде сповнене кохання, захоплення й радості. Хай живе любов!

— Хай живе любов! — тричі прокотилося залом.

І мої вуста самі повторили ці слова — дивне закляття й молитва усіх посвячених гарпій, життя яких після цього ритуалу, як я зрозуміла згодом, перетворювалося на безперервне свято.

Завершивши обряд, Королева гарпій повільно відійшла вглиб зали й легко злетіла вгору.

Там, за напівпрозорою завісою, висіло крісло на товстих срібних ланцюгах. Унизу стояли м’які стільці, й уся процесія розташувалася півколом, щоб спостерігати за подальшим ритуалом.

Тим часом Ажар лягла на ложе.

Спершись на подушки й розправивши крила, вона заплющила очі та витягнула ноги, золоті кігті м’яко зблиснули у світлі свічок.

Ірин, ставши поруч навколішки, почав обережно знімати з неї перлинні нитки. Декілька намистин тихо впали й покотилися по підлозі.

Захоплена видовищем, я не одразу помітила, як кілька гарпій швидко схопилися зі своїх місць і кинулися збирати перлини. Рухія теж була серед них.

Напевно, так і треба, — подумала я й теж потягнулася за маленькою світлою намистиною з голубуватим полиском.

Нарешті стиснувши її в долоні, я повернулася на своє місце.

— Молодець, — усміхнулася мені Рухія. — Тепер у тебе є частинка скарбу посвяченої. За межами замку таку перлину можна обміняти на що завгодно,бо  їй немає ціни.

Тим часом Ірин уже завершив знімати з Ажар легкі перлинні прикраси й тепер торкався шкіри ніжно й обережно, мов проводив давній священний ритуал.

Почав він із кінчиків її лап, поступово підіймаючись вище. Його рухи були спокійними та уважними, а сама Ажар тремтіла, мов натягнута струна.

У якийсь момент зал завмер, тому що між чоловіком та жінкою на лоді ніби спалахнула невидима магія, юна гарпія різко здригнулася, вчепившись кігтями у біле покривало. Її крила стривожено лопотіли, а з грудей вирвався приглушений скрик.

— Звершилося, — пролунав голос із-за легкої завіси.

Тієї ж миті Королева гарпій кілька разів голосно плеснула в долоні й протяжно вигукнула щось давньою мовою.

У відповідь зал наповнився вигуками та оплесками.

Я також приєдналася до інших, адже ще не знала всіх звичаїв цього дивного обряду й лише уважно спостерігала за всім, що відбувалося.

Коли шум поступово стих, Ірин повільно нахилився до Ажар, а світло свічок заграло на його сріблястому вбранні переливами червоного та блакитного.

Мене здивувало інше — він так і залишився у своєму церемоніальному одязі.

— Чому він не зняв свій одяг? Йому ж, мабуть, незручно, — тихо запитала я у Рухії.

— Новопосвячена гарпія може пізнати справжню близькість із чоловіком лише тоді, коли зустріне свого обранця, — так само тихо пояснила вона. — А Ірин… лише провідник ритуалу. Його роль — допомогти пройти перший поріг.

— Тобто… він не вважається її першим чоловіком?

— Саме так.

— Зрозуміла… — ледве чутно прошепотіла я.

Поглянувши знову на ложе, я побачила, з якою довірою Ажар віддається цьому дивному ритуалу, і в мені прокинулося якесь незрозуміле хвилювання.

Спостерігаючи за мерехтінням свічок, рухом крил, тихою музикою та чарами, що огортали залу, я відчула дивне тепло, яке дедалі сильніше розливалося тілом.

Тільки не зараз… — подумки благала я себе, міцно стискаючи пальці.

Я не хотіла втрачати самовладання серед усіх цих гарпій.

Та коли озирнулася довкола, то завмерла від подиву.

Багато дівчат навколо сиділи із заплющеними очима, похитуючись, занурені у дивний стан, ніби відчували на собі хвилі магії, що наповнювали залу.