20.

Коли Ірин пішов, залишивши світильник на приліжковій тумбі, я неохоче підвелася з ліжка й підійшла до стільця, на якому лежала біла сукня. Очі вже трохи звикли до темряви, і я розгледіла крихітні блискітки, що мерехтіли у довгій бахромі подолу.

Одягнувшись у м’який шовк, я відчинила двері.

Коридор також був освітлений тьмяними червонуватими світильниками, через що все довкола здавалося зануреним у густе рубінове сяйво.

Одна за одною з кімнат виходили гарпії, і всі вони були в білих мерехтливих сукнях.

— Ти новенька? — запитала вродлива білявка, чия кімната була поруч із моєю.

— Так. Мене звати Рахміна. А тебе?

— Я Рухія, прибула на навчання із Зоряних Копалень.

— Та це ж майже край світу!

— Завтра на мене чекає посвята.

— То ти давно тут?

— Майже місяць.

— Теж не дуже довго.

— Будемо надалі посестрами. — Рухія підморгнула мені. — Ну що, летімо?

— Летімо, — зітхнула я, дорогою заплітаючи розсипане волосся у дві золотаві коси.

У Рухії зачіска нагадувала хмару рожевих кучерів із яскраво-червоними кінчиками, і я навіть трохи позаздрила такому дивовижному кольору.

Справжня квітка, — подумала я.

Більше ми не розмовляли.

Рівним потоком, слідуючи одна за одною, гарпії підлетіли до широкої арки, завішаної важкими оксамитовими шторами. Від помахів численних крил тканина захвилювалася, а тоді повільно розсунулася.

Перед нами відкрилася простора зала з купольним склепінням. Уздовж стін стояли лави, вкриті парчею. Посередині височіло кругле ложе, на яке лилося загадкове світло від великого панікадила з червоними свічками.

Одна за одною ми спустилися всередину й розташувалися на лавках.

— Усі зібралися? — увійшовши до зали, запитав Ірин, окинувши нас уважним поглядом.

Лише тепер я звернула увагу на його дивний одяг: ельф був у сріблястому вбранні, що щільно облягало тіло, мов вилите зі світла. Ковзнувши поглядом по його плечах і грудях, я поспішно відвела очі, відчуваючи, як щоки знову спалахнули жаром.

Усі гарпії дивилися на Ірина із завороженою увагою.

Після короткої паузи він підійшов до ложа, відкинув покривало й легко торкнувся долонею поверхні.

І раптом сталося диво.

Біле полотно ніби розтануло, перетворившись на тиху сріблясту воду. Світло свічок затремтіло на її поверхні, а сама купіль засяяла м’яким серпанком.

Ірин заплющив очі й почав тихо промовляти невідомі мені слова, повільно похитуючись, ніби слухав якусь далеку мелодію.

Я здивовано озирнулася на інших дівчат — та вони, затамувавши подих, уважно стежили за ритуалом.

— Він що… закликає когось? — пошепки запитала я Рухію.

— Магічну рибу Аґі-ю, — так само тихо відповіла вона, не відводячи очей від купелі.

Тим часом над водою поступово почав здійматися бузковий туман.

Спершу — легкі струмки пари, потім вони сплелися у прозору завісу.

А коли серпанок розтанув, я побачила на руках у Ірина дивовижну сріблясту істоту.

Її луска мерехтіла у світлі свічок, а замість звичайної риб’ячої мордочки було ніжне жіноче личко з великими круглими очима, маленьким носиком і пухкими вустами. Під плавцями виднілися крихітні ручки та ноги, а округлий живіт спокійно лежав на колінах ельфа.

Ірин лагідно провів долонею по блискучій лусці, ніби заспокоюючи створіння.

Я завмерла, боячись навіть поворухнутися.

І раптом риба заговорила.

— Вітаю вас, мої любі, — проспівала дивовижна істота. — Любов — наймогутніша сила творення. Саме вона народжує життя. Вона ж дарує щастя, достаток і світло. Та що там… любов створила всіх нас.

— Істину мовиш, — із легким подихом відповів Ірин, не відводячи від Аґі-ї уважного погляду.

— Дякую, — усміхнулася жінка-химера, а її довгий сріблястий хвіст велично ковзнув по воді. — Любов — у всьому. І важливо навчитися відчувати цю живу силу, поєднуватися з нею й використовувати мудро. А коли ви опануєте це мистецтво… перед вами відкриються неймовірні можливості.

— Поясни їм, Аґі-є.

— Усе дуже просто, — м’яко мовила риба. — Щоб зустріти гідного супутника, потрібно спершу наповнити світлом власне серце. І тоді потрібна людина з’явиться у вашому житті, ніби покликана самою долею. Це закон світу. Любов не приходить звідкись іззовні — вона народжується всередині вас самих.

— Розкажи дівчатам більше, люба, — попросив Ірин, продовжуючи ритуал біля чарівної води.

— Потрібно навчитися жити щасливо вже тепер, — відповіла Аґі-я. — І тоді життя саме приведе до вас потрібні зустрічі. Пам’ятайте: любов завжди живе поруч із вами. Вона закладена у вас від народження, як найдорожчий скарб.

— Ти і є мій скарб, —  із поштивим поклоном Ірин схилився до її чола та доторкнувся ніжним поцілунком.

Я затамувала подих, навіть не уявляючи, що станеться далі.

Та раптом плавці Аґі-ї спалахнули м’яким бузковим сяйвом. Вона плавно вигнулася й ковзнула назад у воду.

По поверхні купелі розійшлися кола.

Ірин різко підвівся, ніби переживав якийсь невидимий внутрішній біль. На його обличчі відбилася така туга, що мені раптом стало нестерпно шкода його.

У грудях щось стислося так сильно, що я ледве змогла вдихнути.

— І так щоразу, — легенько штовхнула мене ліктем Рухія, повертаючи до тями. — Ти просто новенька, тому так гостро все сприймаєш. Не хвилюйся, Ірин сильний. Краще дивися, що буде далі.