16

Тим часом Аспідус, ритмічно вдаряючи кістками по бубну, підійшов до мене. Ставши навпроти, він перевернув свій магічний інструмент іншим боком — там виявилося дзеркало. Спрямувавши його так, щоб промені зібралися в один пучок, він навів світло на моє лоно. Я відчула приємне тепло й навіть усміхнулася, вирішивши, що все минеться легко: жрець переконається у моїй незайманості — і мене відпустять. Але ні. Нахилившись, вільною рукою він почав проводити дивний ритуал, використовуючи одну зі своїх кісток.

Я запручалася. Та вирватися не змогла й лише безпорадно забилася в кріслі, мов метелик у павутинні.

Гладенький край кістки повільно ковзав по моєму тілу, викликаючи тремтіння.

— Будь ласка, досить... — прошепотіла я, коли Аспідус сильно натиснув на живіт. Але натомість він натиснув ще дужче, заплющив очі, почав бурмотіти заклинання — і я з подивом побачила, як на верхівці кістки розкручується ледь видиме золотаве марево, утворюючи спіраль.

У просторі сяйнула веселка, а жрець притулив до кістки вухо та прислухався.

— Мелодія невинності, вона невинна, — нарешті сказав Аспідус.

Дивно, але я теж почула, як із глибини мого лона пролунав кришталевий дзвін...

Тим часом спіраль згорнулася, а кістка знову стала кісткою. Я вже майже видихнула з полегшенням, напруга поволі полишала тіло, але наступна фраза змусила мене похолонути від жаху.

— Можете поглянути на нашу наречену, — відходячи вбік, сказав жрець.

Одразу чоловіки усі гуртом, важко дихаючи й штовхаючи одне одного, кинулися до мене.

Я очікувала чого завгодно, та навіть смерті. Та нічого жахливого не сталося. Підходячи по черзі, кожен лише нахилявся ближче. Розбійники розглядали мене й відходили, перекидаючись грубими жартами між собою.

Коли огляд закінчився, жрець знову вдарив у бубон, і згори впали якісь мотузки. Мене швидко звільнили з крісла й, підхопивши на руки, поклали на ліжко, схоже на гойдалку.

У повітрі зависла тиша. Потім жрець ударив у бубон, заплющив очі й затягнув тужливу пісню, схожу на стародавній псалом. Цей спів підхопили розбійники — і склепіння печери наповнилося глухим чоловічим хором. Коли ж спів урвався, Аспідус кинув у вогонь якийсь порошок. Полум’я спалахнуло мільйоном іскор, освітивши все навколо бузковим сяйвом.

У його відблисках я побачила двох чоловіків, які підійшли до ліжка. Мовчки вони натягнули мотузки — і я піднялася в повітря. Спершу повільно, а потім дедалі швидше й швидше гойдалка почала розгойдуватися, так що невдовзі я вже літала під самою стелею. Я втратила лік часу, голова паморочилася, до горла підступала нудота.

Коли печеру огорнув напівморок і гойдалка плавно опустилася вниз, зовсім виснажена, не розуміючи сенсу цього ритуалу, я сіла, поправила волосся й підняла погляд до трону.

Усе навколо ніби завмерло. У повітрі повисла важка тиша, тільки потріскував вогонь.

І раптом Дармен підняв угору долоню, в якій стискав сяючий камінь, його відблиски замиготіли по стінах, по обличчях...

— Починаємо весільний бенкет! — в один голос вигукнули розбійники.

— Внесіть сюди ритуальний стіл, — наказав жрець.

Грюкнули важкі двері, і четверо чоловіків внесли до печери величезний стіл. У центр поставили фарфорову тацю розміром мало не з ванну.

Я подумала, що зараз туди покладуть запечену тушу чи щось там іще, якусь страву. Але помилилася: мене саму підхопили під руки й обережно поклали всередину, а потім почали приносити та розкладати довкола різноманітні наїдки — такі пахучі, що я мимоволі ковтала слину. І лише наприкінці, знявши оленя з рожна, вони розклали гаряче м’ясо довкола мене; підійшов жрець і поставив просто мені на живіт золотий келих.

— Візьми й міцно тримай його, — наказав він.

Я одразу обхопила посудину обома руками, уявивши, що це щит між мною й цією зграєю.

З трону велично спустився Дармен. Сівши на чолі столу, він узяв до рук ніж. Інші розбійники товпилися довкола, нетерпляче переминаючись із ноги на ногу.

Ось ватажок синіх вершників наколов на ніж шматок м’яса, підніс до обличчя, глибоко вдихнув аромат, відкусив і вдоволено замугикав…

— Починайте, — ліниво кинув він, і чоловіки, мов голодна зграя, накинулися на їжу.

Я теж була голодна, і від запаху їжі в мене темніло в очах. Хотілося їсти до болю, але ніхто навіть не подумав пригостити мене. Навпаки — розбійники жадібно їли, проливаючи підливу, жартуючи й безцеремонно використовуючи мене як частину цього моторошного бенкету.

Не маючи більше сил терпіти, я обережно потягнулася за шматочком хліба.

— Не смій торкатися страви, жінко, — гаркнув жрець.

— Але я голодна… — простогнала я.

— Ти поїси пізніше.

Нарешті всі страви були з’їдені, і на столі не лишилося навіть крихти. Я перебувала в напівнепритомному стані: живіт болісно стискало, а запахи вже викликали нудоту й огиду.

— Згадаємо ж про нашу наречену, —  жрець поважно підійшов і став поруч із Дарменом, склавши руки на животі.

Ватажок синіх вершників зробив крок вперед, вийняв з-за пояса синю пляшечку, відкоркував її й хлюпнув у келих, який я все ще тримала на собі, трохи червоного вина. Неймовірно приємний аромат  поширився в повітрі.

- Хай буде плодовита. Хай опдарує нам багато синів! - вигукнув він та передав келих наступному.

Один за одним розбійники передавали келих далі, додаючи до нього напій зі своєї пляшки, аж поки посудина не наповнилася вщерть. Нарешті її передали Аспідусу.

— Наша люба та довгоочікувана наречена, майбутня мати наших синів! Приготуйся, сядь, дивися й слухай уважно, бо зараз ти отримаєш перше посвячення, — обережно, щоб не пролити жодної краплі, жрець узяв з моїх рук та підняв чашу над головою.

— Що ви хочете зробити?.. — прошепотіла я, зіщулюючись, бо...