15.

Дармен одразу мене облишив. Він повагом підійшов до трону, піднявся сходами й всівся. А до мене наблизився Аспідус. Перекинувши бубон за спину, він широко розкрив свій плащ, і я вже без колишнього страху й сорому поглянула на його старече безживне тіло.

У повітрі зависла напруга, так що було чути дихання багатьох чоловіків. Я шкірою відчувала важкий погляд Дармена, який стежив за всім із висоти свого трону.

 Не знаючи, що робити, я опустила крила й прикрилася волоссям, затамувавши подих.

— Починайте, — тихо наказав Дармен.

Жрець зробив ще крок і підійшов до мене упритул.

— Гарпіє, стань на коліна, — звелів він. — Уважно дивися.

Я підкорилася.

Аспідус стояв нерухомо, і я розгублено підвела погляд.

— Ти маєш низько вклонитися, а потім .... жрець сказав таке, від чого я зашарілася.

— Але…

Поглянувши в бік трону, я впіймала похмурий погляд Дармена, одразу згадала його погрози й покірно схилилася в низькому поклоні.

— Ні, не так! — вигукнув жрець. — Ти повинна зробити це з пошаною.

Так я й зробила.

— А тепер візьми цю чашу, — він показав на позолочену посудину, наповнену жовтуватою рідиною, на поверхні якої плавали пелюстки троянд. — І гарненько змочи цим моє тіло.

Обережно вмочаючи пальці й торкаючись ними зморшкуватох шкіри, я виконала наказ. Це було неважко, і я була б майже щаслива, якби перевірка полягала тільки в цьому, але…

— А тепер так само зроби для всіх братів, — звелів жрець.

Я перелякано озирнулася в бік вогнища й зойкнула: чоловіки познімали сорочки, а їх куртки та плащі валялися долі.

— Спочатку підійди до мене, — почула я голос ватажка синіх вершників, і  покірно рушила до підніжжя трону. Та, побачивши білі черепи, зупинилася, стискаючи тремтячими пальцями чашу й не сміючи ступити далі.

— Мені страшно… я не можу… — прошепотіла я, дивлячись на порожні очниці.

— Сміливіше, — рикнув Дармен.

Обережно ступаючи босими ногами по моторошних сходах, відчуваючи під шкірою гладкість кісток і здригаючись від цього, я все ж піднялася й зупинилася перед чоловіком.

— Починай… — владно наказав Дармен.

Присівши навпочіпки й опустивши крила, я обережно почала змащувати його тіло запашною олією.

— А тепер йди геть, жінко, — штовхнув мене ногою чоловік, коли я закінчила.

І знову мені довелося ступати по головах мерців…

Коли я закінчила з останнім чоловіком, мої пальці майже заніміли, а кисті боліли від утоми.

— Тепер іди сюди, — покликав мене жрець. — Сідай на ритуальний бубон, ширше розведи ноги, помасти себе священною олією, а потім натри груди. Решту рідини ти повинна випити.

— Випити?... - я здригнулася від огиди.

- Так, в іншому разі твій череп теж прикрасить підніжжя трону.

- Гаразд...

Виконавши все, як наказав Аспідус, я вже майже нічого не відчувала — ні страху, ні сорому, лише страшенну втому. Але коли піднесла чашу до вуст, жрець мене зупинив.

— Ні, не так, — сказав він.

— А як? Ви ж самі сказали…

— Ти повинна випити олію, проливаючи її через священну тростину.

Аспідус широко розкрив плащ, і я побачила, що, на відміну від інших чоловіків, його тіло залишалося таким самим безживним. Тільки на поясі, прищебнута ланцюгом, висіла палиця, ссхожа чи то на на тростину, чи на висхлу кістку.

- Що це? Невже... - затинаючись, прошепотіла я.

- Так, ти не помилилася, це кістка першого ватажка, - сказав Дармен. - Він завжди перший.

- Стань на коліна, - простягаючи кістку першого ватажка, жрець, на щастя, прикрив своє тіло плащем.

Мені довелося виконати наказ.

Вкотре ставши на коліна, я з відразо притулила кістку до вуст та поволі вилила олію собі до рота. Нарешті посудина спорожніла, а ритуал завершився.

Отримавши схвальний кивок, я повільно підвелася з колін. Жрець причепив кістку собі до талії та почав розмірено бити по бубну  кістками. Під цей глухий ритм двоє чоловіків винесли до зали залізне крісло — раніше я ніколи не бачила нічого подібного. Воно було високим, зі спинкою, відкинутою назад, так що мені довелося напівлежати.

Сині вершники одразу просунули мої ноги в металеві кільця, що стирчали догори, мов роги оленя, міцно зафіксувавши мене в украй незручній позі.

Я опустила руки, намагаючись прикритися. Але марно — чоловіки прив’язали мої зап’ястки шкіряними ременями, і я залишилася беззахисною перед десятками безсоромних поглядів.

— Що ви збираєтеся зі мною зробити? Ви ж обіцяли… — перелякано прошепотіла я, соваючись на холодному металі.

— Заспокойся, — почувся глузливий смішок Дармена. — Жрець просто проведе огляд.