6.

Оминаючи завісу з вихору іскристих крапель роси, що зависли на старій павутині, а потім протиснувшись крізь обсипаний трухою лаз, я раптом опинилася у просторій кімнаті, де стояло широке ліжко, вкрите м’якими шкурами. З низької склепінчастої стелі майже до самої підлоги звисали світні нитки бурштину, розливаючи довкола таємничі, принадні відблиски. Одна зі стін була прикрита яскравим килимом із вигадливими візерунками.

Опинившись усередині дупла, нянька раптом скинула з плечей сірий плащ, у який зазвичай загорталася, — і під ним я побачила струнку постать у сріблястій облягаючій сукні.

— Як красиво… — із захопленням видихнула я, дивуючись такій разючій зміні Саї. — Ти неймовірно змінилася!

— У Дереві першого посвячення інакше й бути не може, — відповіла вона, перекидаючи плащ на лікоть і струшуючи довге чорне волосся.

Раптом килим ворухнувся — і до кімнати увійшов циклоп у яскраво-червоній накидці. Різким рухом плечей він скинув її додолу.

Я зніяковіло прикрила обличчя долонею, та крізь пальці все ж поглянула на його міцну постать. Лисий череп, низький лоб, єдине темне око, спрямоване просто на мене, вольовий рот, широкі плечі, сильне тіло…

Я мимоволі опустила руку, затамувавши подих. У ньому було щось таке, що притягувало погляд — сила, впевненість, яка змушувала серце битися швидше.

— Що, подобається? — пролунав низький голос, глухий, мов із глибини.

— Так… — прошепотіла я, відчуваючи, як хвиля тепла розливається в мені, змушуючи губи тремтіти.

— Цей досвідчений чоловік стане твоїм першим кроком у пізнанні таємниць дорослого життя… — тихо прошелестіла біля мого вуха Сая.

Тим часом циклоп переступив через кинуту на підлогу тканину й рушив до мене, простягаючи великі, міцні долоні.

Зрозуміла. Тримаю максимально близько, лише пом’якшую відвертість.

Я не встигла оговтатися, як опинилася в полоні, безвольно лежачи на його руках. Обвивши міцну шию циклопа, я майже задихалася від сильного хвилювання, втрачаючи рештки ясності думок.

— Що ж, — долинув ніби здалеку голос Саї, — я йду. Мушу ненадовго вас залишити.

— Ах, няню… — схлипнула я, притулившись обличчям до шкіри чоловіка, що пахла терпкуватими нотами диму, деревини й моху. — Не залишай мене…

Вимовляючи це, я думала зовсім про інше.

Коли нянька вийшла, чоловік обережно поклав мене на ложе, просто на м’який ворс шкур, і я ніби потонула в ньому, мов у лебединому пуху. Циклоп схилився наді мною, пронизуючи поглядом свого єдиного ока.

— Я — Кархам, — почула я його шепіт, а тоді гарячі губи торкнулися мочки мого вуха.

— Ах… — видихнула я. Моя долоня повільно ковзнула по його сильному тілу, відчуваючи тепло і напруження під шкірою.

Та коли мої пальці наблизилися до місця, що так приваблювало мене, раптом шкіру обпік різкий холод, аж стало боляче, і я скрикнула, миттєво відсмикнувши руку.

— Що це? Чому?

— Спокійно, — циклоп обхопив мене за талію і притягнув ближче, продовжуючи торкатися губами моєї шиї, грудей, живота, ніби зчитуючи кожен подих.

І раптом у голову блиснула думка: а моя сукня? Де вона?.. Я що, зовсім без неї?..

Як виявилося, легкий одяг уже лежав десь осторонь, а я цього навіть не помітила.

Піднявши погляд угору, я побачила відображення всього, що відбувалося внизу — над нами було велике дзеркало, чисте, сяюче у світлі бурштинових відблисків. Від хвилі сорому я заплющила очі.

— Досить… — прошепотіла я, намагаючись зібрати думки.

— Треба, — у його усмішці блиснули білі зуби.

— Пробачте… зі мною щось відбувається… я зовсім інша…

— Не виправдовуйся, дівчинко, — його долоня лягла на мої груди, і теплий дотик змусив мене здригнутися. Його рухи були повільними, уважними, ніби він вивчав кожну реакцію.

Коли він схилився нижче, по тілу пройшла хвиля, подібна до струму. Я не стрималася, здригнулася, відчуваючи, як наростає нове, незрозуміле відчуття.

— Відпустіть… — ледве чутно прошепотіла я, намагаючись зберегти рівновагу, та тіло вже жило власним ритмом.

Його рухи ставали впевненішими, і я мимоволі розслабилася, відкриваючись цьому незнаному досвіду, відповідаючи на нього подихом і легким рухом.

— Не відпущу, — долинув хриплуватий голос.

— Що ви зробите?

— Вгамую твоє полум’я.

— Як?..