ХI

 Марку спочатку навiть подобалося спiлкуватися зi Стасом. Марко намагався якнайшвидше здружитися з ним. На це були причини: однокласники прогулювали уроки, а дiвчат пiдлiток остерiгався, його дратували несмiшнi жарти. Звичайно, з Артемом було б цiкавiше, але кращий друг весь свiй вiльний час вiддавав Людмилi. Марко не мав вибору i вимушений був слухати розповiдi Стаса, потроху звикаючи до нього. Новий друг був занадто правильним. Часом правильним до нудоти. Знав вiдповiдi на всi питання i через це викликав зневагу однолiткiв. Марку подобалося дiзнаватися нове на уроках, вiд друзiв, з книг та Iнтеренету. Вiн мав власну, iнодi хибну точку зору, але поряд зi Стасом починав в усьому сумнiватися. Стасом керувало власне я, а не правильне чи рацiональне. 
 Час вiд часу Марко приєднувався до хлопцiв, якi палили за школою. Не вiд палiння, а вiд спорiдненостi з такими як сам, було спокiйно i цiкаво. Добре, що Артем не брав з собою Люську, пацани б образилися на нього. Одинадцятикласники iнодi приводили своїх подруг, однак дiвчата недовго витримували нецензурщину. Слабкому Стасу також не дозволялося перебувати поряд зi справжнiми пацанами. Дев'ятикласники стояли на шухерi, щоб хлопцi не наражалися на конфлiкт з учителями. Незабаром молодь приєднається до дорослої компанiї, а їхнi ролi виконуватиме пiдростаюче поколiння.
 Без Артема Марко почувався самотнiм. Щоб вiдiрватися i покращити настрiй, Марко запропонував Стасу прогуляти урок та пiднятися на дах школи. Хлопець вiдразу погодився, але злякався, коли треба було зривати замок. Марко вже намiрився добряче вмазати Стасу, але пiдлiток пiднатужився i вiдiгнув металеву петлю: напевне вперше здiйснив недозволене.
 Перед очима вiдкрився новий свiт. Запах пилу приємно лоскотав нiздрi i сягав легень. Хлопцi чхали i смiялися. Вони перестрибували через рiзний непотрiб, який знаходився на горищi i чекав свого зiркового часу, тобто, перемiщення на смiтник. Коли набiгалися i вiдчули втому, вiдчинили вiкно та пiдставили обличчя вiтру. Приємна прохолода проникала всередину. Марко здивувався, коли побачив щасливi очi Стаса. Вперше однокласник був схожим на хлопця, а не на всезнаючого дiдуся.
— Стрибнути слабо? — запитав Марко.
— Чому слабо? — вiдповiв Стас. — Стрибай! Я пiсля тебе.
 Марко знову згадав дитинство. Згадав солодку мить невагомостi... Насправдi, пожартував, але ледь не зiстрибнув... За iнерцiєю. Мабуть вперше вiдчув себе дорослим, коли уявив те, що мало статися... 
— Хлопцi, привiт! — фiзрук посмiхався. Марко не вiдразу зрозумiв доброзичливого ставлення вчителя. Олександра Iвановича недолюблювали. Його боялися не лише учнi. Директорка нiколи не вступала з ним в конфлiкт. Поряд з Олександром Iвановичем хотiлося бути кращим, стрункiшим, розумнiшим. Бiльшостi це не подобалося. То ж на перший погляд було дивно бачити посмiшку вчителя. Але цього разу вона пiдкупляла. 
 Марко подав руку фiзруку. Вчитель саме так вiтався не лише з дорослими чоловiками, а з усiма хлопцями. 
— Все нормально, Марку? Чому ти тут? — запитав Олександр Iванович.
 Юнак не встиг пояснити свiй вчинок, як почув вiд Стаса: "Я не хотiв, це вiн мене примусив!"
— Стасе, помовч. Поговоримо пiзнiше, — Олександр Iванович звичним поглядом поставив все на свої мiсця.
— Не кажiть батьковi! Вiн мене приб'є! Мамку не треба тривожити! Вона хвора. Їй не можна хвилюватися! — Стас не володiв собою. Було очевидно, що пiдлiток дуже злякався. Марковi стало дуже шкода свого нового друга, вiн надiявся, що Стас змiнився i вже навчився вiдчувати щастя i насолоду вiд смiливих вчинкiв.

 Подiя не набула розголосу. Однак Марко знову замкнувся в собi. Лише фiзрук ненадовго замiняв йому друзiв, але у вчителя було обмаль часу для спiлкування з десятикласником. Радувало те, що Олександр Iванович жодного разу не згадав дах i можливий стрибок. Говорили про буденне та високе, хоча насправдi — нi про що; але оте нi про що давало можливiсть вiдкритися всiм закуткам пацанячої душi. А Стас... вiн, так би мовити, зник, розтанув. Марко не образився, коли Стас кричав на всю школу, що Марко пропонував йому стрибнути з даху — так насправдi i було, що вже вдiєш? А от, коли Стас аж занадто захопився розповiдями про Марка i його недолiки, то розлютився не на жарт... але не надовго. Достатньо було Марку наблизитися до однокласникiв, як вiд пихи Стаса нiчого не залишилося. Вiн знову перетворився у посмiховисько, яким був завжди.
 Будь-хто iнший не став би навiть згадувати про друга, який зрадив, а от Марко так не змiг. Уроджене бажання наводити лад навкруги керувало помислами i вчинками. Вiн не мiг пройти байдуже повз Стаса, хоча це йому було вже не потрiбно: Артем посварився з Люською i друзi знову були разом. Марка не вiдпускало "ми вiдповiдальнi за тих, кого приручили", а Стас все ще поводився, як дитина, продовжував хизуватися перед однокласниками i учителями своїми досягненнями i знаннями, за що, в кращому разi, отримував насмiшки. Марко пiдключив Артема до перевиховання нового друга. Часом мовчання сильнiше слова: достатньо було хлопцям припинити розмову, щоб Стас почав шукати свої помилки. Репутацiя колишнього посмiховиська повiльними темпами змiнювалася. 

— Щось ти зовсiм з котушок з'їхав, — гнiвалася Груня, але Марко намагався не помiчати її. Розчарування в людях юнак переживав болiсно. Якщо людину можливо поставити на правильний шлях, то примару перевиховати навряд чи вдалося б.