VIII

 Марку снилося, що вiн Григорiй Шумський. Це не було перевтiленням: все було настiльки гармонiчно, що не викликало нiяких сумнiвiв. Марко навряд змiг би подiбне уявити, але прийняв iснування двох себе як належне.
 Григорiй дiстав почату пачку цигарок i вiддався насолодi палiння... однак в ньому прокинувся пiдлiток двотисячних: таке нормальнi хлопцi не палять! Вiн викинув недопалок, а потiм зiм'яв пачку i намiрився знайти урну, але мiсцевiсть навкруги була настiльки бiдною, що був вимушений залишити Бiломорканал на лавочцi. Згадав себе в години смутку. Пiдлiтку цигарки не допомагали, але хлопцi розповiдали, що палiння заспокоює. Можливо хтось знайде i зрадiє? Погляд прикувала до себе дебела лавочка з товстого дерева. Її поверхня блищала, мов полiрована. Марко посмiхнувся, уявивши неймовiрну кiлькiсть сiдниць, якi зробили красиву справу. Потiм його понесло в глибину минулого. Вiн бачив велике дерево, яке пиляли, чув гуркiт, коли воно падало. Сон вiв ще далi: лiс, де дерева до неба, бiлочка стрибала з гiлки на гiлку, дрiбненькими зубами тримаючи шишку. В дуплi чекали на неї голенькi бiльчата... Це була чужина...
 Марко прокинувся. Нiколи не звертав уваги на те, що приснилося. Бiлки в його рiдному мiстi з'явилися у вiсьмидесятих. Та й такi високi дерева тут нiколи не росли. Де вiн перебував? Юнак схопився за голову: невже втрачає глузд? Як там на мовi психiатрiв: роздвоєння особистостi? Неприємна думка не прижилася i швидко забулася. 
— Маркусику, бабусю виписують, — почув зранку гарну новину, але те, що сказала мама дaлi не лише збентежило, а i засмутило: — У татка кашель i нежить. Йому треба додому повертатися. Ще й з опаленням в бабусиному будинку щось негаразд. 
 Мама дивилася на сина, але не бачила спiвчуття. А Марко вкотре дивувався своїм батькам. Школяр повинен брати на себе вiдповiдальнiсть дорослих?
— Мамо! Де брати грошi на дорогу? Це ж тимчасово? 
— Давид прислав на лiки. Я зекономила. На мiсяць вистачить. Якщо не будеш жирувати, то щось iз бабусиної пенсiї залишиться. Картопелька, буряк i морква дуже кориснi. Вчися готувати. Та й що там вчитися? Все вмiєш, — мама нiжно посмiхалася, а пiдлiток знову вiдчув себе зайвим у родинi.
Того ранку Марко вiдмовився снiдати. Майже весь день з хлопцями палили пiд школою. Чiплялися однокласницi. Артем швидко  поставив дiвчат на мiсце. Дiвчата — мaйбутнi матерi. Їм дiтей народжувати, а не у хлопцiв цигарки стрiляти. 
— Марку, твiй брат зустрiчається з Людою? — дивним тоном запитав Артем.
— Ти дурень? Люська закохалася в нього, от i все, — Марко сплюнув, хоча iнших за подiбне зневажав.
— Марку, ти запитай у брата про неї. Якщо вони не зустрiчаються, то Люська буде моєю. Подобається дуже...
— Для чого тобi те гнiздо? — Марко вiдчув, що може втратити друга.
— Яке гнiздо? — здивувався Артем.
— Ти що, забув, як у шостому класi вона прийшла до школи з кумедною зачiскою? Всi з неї смiялися, а наш Давид  заступився за Люську. З того часу вона закохана в нього. Ти забув, як в неї крейдою поцiлив? Крейда розсипалася, Люськине волосся стало бiлим. Всi смiялися, а ти — найголоснiше.
— Ти, друже, щось плутаєш. Менi Люся з першого класу подобається. Зараз все вирiшимо, — сказав Артем i гукнув Залевську.
Люся пiдбiгла до Марка в надiї почути щось про Давида. 
— Як там братик? Ти привiт йому передав? 
 Юнак знизав плечима, зiбрався вчергове послати нав'язливу Люську якнайдалi, але в розмову втрутився Артем.
— Людо, можливо до парку пiдемо пiсля школи?
 Дiвчина зневажливо глянула на залицяльника. Марко вже зiбрався нагрубити Люсьцi, але не встиг, бо отетерiв. Людмила змiнювалася на очах. Вона окинула поглядом Артема i танула перед ним, як снiгуронька вiд сонця.
— А ти симпатичний. У мене вiсiм у рокiв. Почекаєш?
— Так i у нас сьогоднi вiсiм.
— Якi вiсiм? Казали, що i сьомого уроку може не бути, — Марко вважав, що Артем щось наплутав, та, коли той сказав: "Залиш нас", зрозумiв, що втрачає друга. Люда зверхньо глянула на Марка i подарувала королевську посмiшку Артему. Марко чув, як смiялися йому в спину. Це вiн так вважав, доки не обернувся. Артем тримав Людмилу за руку, неначе зiбрався вести її в iнший — у свiй власний свiт, де друзям не було мiсця. Марко тiльки-но намiрився псiхонути, як вiдчув дружню долоню на своєму плечi.
 — Ти чого? Навiть не думай злитися i розчаровуватися в людях. Кохання наздожене кожного. 
—Та розумiєш, справа в iншому: як можна за одну лише мить забути Давида i закохатися в Артема? 
 I тут Марко побачив, що розмовляє зi Стасом. Як мiг обiзнатися i вивернути душу однокласнику, з яким нiхто не хоче дружити?  Був впевненим, що це Груня його наздогнала. Вiн поклав руку Стасу на плече, а спиною вiдчув колючий погляд Артема, але коли обернувся, той уже переключився на Людку. Тодi подумав, що здалося, але нi...
— Ха-ха-ха! Ну ти i придурок! — Артем спiзнився на урок, а коли сiв поряд, сказав цi образливi слова кращому другу так голосно, що мабуть було чутно за вiкном. 
— Сам такий! Що не так? — Марко зiскочив зi свого мiсця i пересiв до Стаса. Артем вiв себе бiльше, нiж дивно. Мiцну чоловiчу дружбу промiняв на нiкому не потрiбну Люську. Вiн виявився тим крайнiм, хто смiття пiдiбрав.
— В тебе новий друг? — вслiд за Артемом реготав весь клас. Навiть досвiдчений вчитель забув про дисциплiну i смiявся нарiвнi з учнями. Марко глянув на Стаса i здивувався: Стас смiявся разом з усiма. Iнакше i бути не могло, Стас Дiдух нiколи не мав власної думки, завжди був м'ячем для биття. Хiба що сьогоднi... Але ж один раз не рахується.   

 Цього дня Марко не хотiв чути Артема, хлопцiв, вчителiв. Чому вiн повинен прислухатися до iнших, якщо всi: друзi, батьки i навiть дiвчина iз заводських руїн, його не чують? Дiдух почув? Марко хмикнув. Перспектива дружби з iзгоєм його не влаштовувала.