VII

 Навiть не вiрилося, що вдома може бути тихо, спокiйно i затишно. Вiдсутнiсть батька, а насправдi, його п'яних дебошiв, дуже гарно вiдобразилися на всiх членах сiм'ї. Давид прислав сестричцi i братикам цiкавi онлайн iгри. Але малишня не квапилася занурюватися у вiртуальний свiт. Доки татка не було вдома, дiти насолоджувалися спiлкуванням i допомагали мамi. Марко дивувався подiбнiй змiнi настрою молодших. Вiн завжди вiдчував вiдповiдальнiсть за родину, а так як бабуся хворiла, обов'язкiв побiльшало, та ще й... думки про Груню не вiдпускали.
— Припини, викинь з голови бажання вибачитися перед вчителькою. Вона тебе звинуватила в тому, чого ти не робив. Класна керiвничка просила у тебе вибачення? 
— Розумiєш, Горпино, вона жiнка. Жiнки слабшi вiд чоловiкiв. Вони не вмiють тримати таємницi. Вони роблять купу помилок на своєму шляху. Хлопець не повинен поводитися, як дiвчина, розумiєш?
— А я по-твоєму хто? — вкотре два оксамитових коричневих озера затягували Марка у глибочiнь...
 Вiдразу зрозумiв, що потрапив у минуле. Повiтря стало прозорим — таким, як у фiльмах, що демонструють у дорогих кiнотеатрах. Навкруги глинянi та дерев'янi будинки. Дерева високi, як у старому парку. Голос звучав iнакше. Юнак вiдчував себе дiдом у його молодi роки. Вiн був впевнений, що його iм'я Григорiй.
— Вийшло! Вийшло! Я вже не сподiвалася, що менi вдасться повернутися в минуле, — Груня плескала в долонi i пiдстрибувала вiд задоволення, а Марко тим часом зосередився на своєму одязi. Як чоловiки ранiше це носили? Незручно i негарно. 
— Поглянь на мене. Дивись, яку довгу косу маю! Дивись i насолоджуйся!
— Коса, як коса. Я ж говорив, що цiную тебе за смiливiсть i твердий характер, а не за дiвочi принади. Ти на хлопця схожа, хоча i довге волосся маєш, — Марко по-дружньому смикнув Груню за косу. Вона скривилася вiд болю.
— Припини! Здоровань, а за кiски тягаєш! 
— Я подумав, що перука. Ти ж лиса, — юнак знову тонув в оксамитових озерах. Все тануло на очах. Начебто нiчого i не було.
 Цього разу Марко замислився. Якщо дивина стається раз, то на це не варто звертати уваги. Але ж дiвчина з дев'ятнадцятого трамваю все частiше й частiше з'являлася поряд з ним. Вона все про Марка знала. Груня, як виникала з нiчого, так i несподiвано зникала. Сильний i хоробрий хлопець поряд з нею вiдчував себе маленьким i безпорадним. Звiдки Груня знала всi його таємницi? Яким чином вона постiйно нав'язувала свою волю? Марко ледь не стрибнув з даху... В кращому випадку мiг би залишитися калiкою. Випадковий збiг обставин врятував життя. Юнак повинен обминати Груню десятою дорогою, а Марко весь час сподiвався на зустрiчi з дивною дiвчиною. Єдине питання все ж ятрило душу: хто ще бачив його нову знайому? Вiдповiдь не забарилася.
— О, Марко прийшов! Проходь i сiдай скраєчку, — бабуся поволi вiдсувала ноги до стiнки. — Менi вже набагато краще. Незабаром додому.
— Бачу, що тобi вже краще. Погано, коли болить? — запитала Груня. Вона мала закудлане волосся, а голос був неприємним i хрипким.
— Чому так грубо? — юнак вперше дозволив собi розмовляти з Грунею на рiвних.
— Не зважай, любий. То наше. Воно тебе не торкається, — бабуся намагалася заспокоїти онука. Доки Марко дiставав з пакета їжу, Груня зникла.     
— Ця дiвчина тут працює? — запитав хлопець.
— Яка дiвчина? — дивувалася бабуся.
— Тут щойно була дiвчина. Ти з нею говорила. Хто вона? — допитувався Марко.   
— То моє особисте. Тобi воно не потрiбне, — суворо вiдповiла старенька. I вже зовсiм тихо: — От, стерво! Як вiн її побачив?     
 Вiд бабусi Марко вийшов злим i сердитим. За дурня його тримала, цього ще не вистачало! Щоб якось себе заспокоїти, попрямував до Iнни Петрiвни. Не мав бажання тягар в душi носити. Потрiбно вибачитися, адже вчинив негiдно.
—  У мене все гаразд, — Iнна Петрiвна щиро посмiхалася. — Розкажи менi про школу. Сумую. Треба ж було отак травмуватися!
 Куди й подiлася злiсть! Марко з задоволенням розповiдав про чудових друзiв i навiжених дiвчат, про вiдремонтоване вiкно i новий учнiвський стiл. Все налагодилося в школi. Погано без Iнни Петрiвни.
— Пiсля лiкарнi їду до санаторiю. Не можна хвилюватися — голова болить. Потрiбно буде долiкуватися, тобто, пройти реабiлiтацiю. Ненавиджу взимку вiдпочивати. Однак, нiчого не поробиш. 
 Марко повертався додому в чудовому настрої. Було б недоречно вибачатися перед Iнною Петрiвною цього разу. Не буде ж вiн примушувати її хвилюватися. Хоча... швидше за все, Марко трiшки боявся порушити спокiй, який нарештi настав в його оточеннi. Все налагодилося. Було дуже добре в школi, вдома, з друзями. Не бажав руйнувати хороше. Вiдсутнiсть батька дала змогу вiдчути задоволення вiд домашнього затишку. До бабусi потроху поверталося здоров'я. Пiсля бучi в школi однокласники намагалися завоювати прихильнiсть Марка. Мов мухи, липли до нього дiвчата. Пiдлiтку починало подобатися бути в центрi уваги. Гiрка правда все б зруйнувала...
 За цими роздумами застала його Горпина.
—  Добре, що послухав мене. В чомусь ти правий. Жiнки iншi. Далеко не всi вмiють тримати язик за зубами. Не варто розповiдати вчительцi про те, що вiдбулося насправдi. Ти не належиш до її любимчикiв. Згадай, як Iнна Петрiвна тебе оббрехала, — Груня йшла поряд з Марком, вiд чого вiн вiдчував ще бiльше пiднесення настрою. Вже намiрився запросити її до себе в гостi, коли почув: "Такий молодий, а вже п'яниця! Сам iз собою розмовляє i ледве на ногах тримається".
 Було темно, юнак сподiвався, що старенькi сусiдки його не впiзнають, але вийшло iнакше.
— Це ж Шумський, — сказала одна.
— Весь в батька. Яблуко вiд яблунi далеко не падає, — вiдповiла iнша.
 Гарного настрою неначе й не було. Невже Горпина — марево?  Невже Марко спiлкувався з привидом?