IV

 Незрима присутнiсть чогось приємного не полишала Марка протягом дня. Оця приємнiсть, попри хороше, здiйснила злий жарт над пiдлiтком. Цього дня вiн почувався неуважним i глухим. Не чув, коли викликали до дошки; виглядав ледь не посмiховистком: залишився з дiвчатами, коли хлопцi вирiшували важливi питання. Однак на душi було настiльки приємно, що хотiлося лише спiвати i лiтати. Зрозумiло, що Марко був позбавлений можливостей здiйснити одне й друге. Якби заспiвав голосом, який перебував у станi мутацiї, то лише б ворони зрозумiли його кар, а полiт... З дитинства мрiяв лiтати: лiтаком, на повiтрянiй кулi, птахом... Маленьким стрибав з даху бабусиного будинку. Приземлявся на старе лiжко, заслане рiзним мотлохом. Польоти завершилися, коли iржава пружина лопнула. Лiжко здали на металобрухт, а мрiя про польоти залишилася. Однак пiсля школи планував стати програмiстом. На льотчика треба довго вчитися, а Марко повинен якнайшвидше опанувати програмування i до працi! Грошi, грошi, грошi... Нiяк без них.
 Вдома Марка зустрiла сумна новина. Бабуся з iнсультом потрапила до лiкарнi. Татко змушений переселитися до бабусиного будинку, бо iнакше сусiди винесуть все. Поряд мешкали родини, члени яких знали про мiсця позбавлення волi не з чуток.
— Як не одне, так друге, — бiдкалася мама. — Неначе й добре, що Гната вдома не буде, але ж хвилююся вдвiчi бiльше.
— Мамо, невже ти тiльки за нас з татком хвилюєшся? — запитав Iванко. — Чому ти говориш про двох? У тебе п'ятеро дiтей i татко. Потрiбно пiклуватися про всiх. Разом буде шiсть.
— Ще й бабуся дуже захворiла, — втрутилася в розмову Марiйка.
— Отже, треба хвилюватися в сiм разiв бiльше, — доводив своє молодший.
— Де ж я стiльки сил вiзьму? — дивувалася мама, не приховуючи посмiшки.
— Ми будемо допомагати, — вiдповiв першокласник. — Ось тобi i математика! Я до цього вважав, що рахувати можливо тiльки видиме, а виходить, що можна рахувати невидиме.
— Ви всi в моєму серцi — жiнка люблячим поглядом охопила своїх дiточок.
— Мамо, ти маєш велике серце, — Ваня пiдбiг до матусi, сiв на ручки i нiжно обiйняв її.
— Важкий, не здужаю; iди до своєї кiмнати, — Галя Шумська пiдiйшла до люстерка i продовжила бесiду зi своїм вiдображенням: — Серце? Широкi плечi, чоловiчi руки i тоненькi нiжки. Моя постать — серце на пiдставцi. Вдома фiзична робота, на заводi — те саме. Я не жiнка, а суцiльне серце.
— Мамусю, не засмучуйся! Справимося, — Марiйка обняла матусю. — Ти найкраща.
— Жiночу роботу нiколи не видно. Мотай на вус, доню.
— Ой, нi! Тiльки не вуса! Все зроблю: уроки вивчу, посуд помию, снiданок приготую... тiльки не вуса! — Марiйка намагалася жартами покращити матусин настрiй. Марко ж замислився, бо дуже тривожився через бабусю. 
 Ще вчора було все гаразд. Нiякого натяку на хворобу, хiба що... Бабусi кiлька разiв ввижалося щось у кутках. Насправдi ж то була кiшка або протяг ворушив газети та листки настiнного календаря.

— Привiт, бабусенько! Як ти? — Марко навшпиньках увiйшов до палати i сiв поряд з дорогою людиною.
 Бабуся намагалася посмiхнутися, але скривлений рот свiдчив про сумне. Краще було мовчати. Марко нагодував стареньку юшкою, частина якої повiльним потiчком стiкала з беспомiчного куточка рота. Ледве стримував сльози — з цiєї причини поквапився додому. Боляче було дивитися на бабусинi страждання. Незначний шурхiт озивався болем в головi: присутнiсть улюбленого онука була недоречна. 
— Все ще налагодиться. Катеринi вже краще. Готуйся до урокiв. Завтра на тебе чекає непростий день.
 Марко обернувся. В темному коридорi нiкого, окрiм нього не було. Пiдлiток так i не зрозумiв, хто з ним говорив. Але словам повiрив i поквапився додому. Старанно виконував домашнi завдання. Вiдпочинком служив кухлик чаю з бубликами та перевiрка виконаних справ, якими ще зранку надiлив малишню. Не було до чого причепитися, але швидко зрозумiв, що бiльшу частину роботи виконала за братiв сестричка. Знову стало шкода Марiчку: скромна, доброзичлива, але самотня. В класi дiвчину ображали через одяг, який мама купувала в Секонд хендi. З братами Марковi було легше: вчасно давав поради, а сестрi не знав, як допомогти.
— Марусе, як навчання?
— Посередньо, — засмучено вiдповiла сестра i зацокотiла: — Не даються менi дроби. Не дроби, а драбини! Неосяжнi драбини до неба!
 Цього вечора сiм'я занурилася в математику. Молодшi брати мимоволi розiбралися з дробами i зi спiвчуттям поглядали на сестричку. Навiть Iванко зацiкавився драбинками, ця назва припала йому до душi. А Марiйка все й дивувалася: чому на уроцi не зрозумiла пояснення вчителя? Дроби виявилися набагато простiшими, нiж  якими вона їх уявляла.

 Вперше Марковi снилася дiвчина iз заводських руїн. Вона мала дивне блакитне волосся. Була блiдою, майже прозорою. Юнаку стало шкода бiдолашну. Почувався винним, адже всiм намагався допомогти, але як зарадити прозорiй дiвчинi, не знав. Поряд з нею здавався маленьким i безсилим.
— Чому блiда? Ти хвора? — запитав хлопець.
— Я вже й не пам'ятаю, коли хворiла.
— Хочу з тобою потоваришувати, — сказав те, чого й не сподiвався вiд себе.
— Ти юнак, а я — дiвчина. Я вперше чую про дружбу мiж особами протилежної статi. Так не буває. Повинно статися iнше, — нiжно шепотiла прозора дiвчина. 
— Чому не буває? Повинно бути. Я захоплююся твоєю смiливiстю. Ти дивуєш мене швидкою змiною зовнiшностi, але при цьому залишаєшся собою. Я б хотiв мати таку подругу. 
 Дiвчина пiдняла руки догори i зняла з себе волосся. Однак лисою вона була ще привабливiшю. Марко мав друзiв, якi постiйно стриглися налисо. Це його нiскiльки не бентежило... Але так було до того часу, доки Марко спав. Прокинувшись, вiн розгнiвався сам на себе. Чому наполягав на дружбi з лисою?  Чому думки увi снi не спiвпадають з тими, якi з'являються пiсля сну? Як би вiдреагували друзi, коли б побачили Марка з лисою подругою?