II

— Привiт! Як почувається Давид? Не можу до нього додзвонитися, — Марка наздогнала Люська. Дiвчина навчалася у випускному класi. Давид завжди заступався за дiвчат, а вони замiсть того, щоб подякувати i забути, закохувалися в нього.
— Привiт. Давид у вiдрядженнi, — саме так брат прохав вiдповiдати всiм своїм прихильницям. 
— Передавай привiт i не бреши про вiдрядження, — ображена Люська покинула Марка i приєдналася до подруг, якi обговорювали вчорашню вечiрку. 
 Марко поважав старшого брата, але не розумiв, чому той боявся говорити дiвчатам правду? Послав би цю Люську якнайдалi. 
— Здоров, ходiмо з нами. Микола цигарками пригощає, — Марко пiшов за рiг школи, де однокласники дiлилися останнiми новинами. Пiсля цигарки почувався дорослiшим, хоча розумiв, що потрiбно зав'язувати з палiнням. Наступного тижня його черга пригощати. Не так, щоб дуже, але шкода грошей. Краще б сестрi нове взуття придбав. 
 Цигарками Марка надiляв татко. З кожної зарплати — пачка або й двi. Таким чином, п'яниця-батько налаштовував сина на пiдтримку — дуже вже мама сварилася. Любляча бабуся щомiсяця дiлилася з онуком пенсiєю: на цукерки гроші видавала. Які цукерки в десятому класі? Несолідно. Цигарки – це двері у світ дорослих і сильних чоловіків. Так вважає більшість, тому з цим потрібно змиритися. З часом Марко позбудеться шкідливої звички — це не його. Але поки що зарано: не варто бути чужим серед своїх. Iнодi Марку щастило пiдзаробити в Iнтернетi, ал е досить часто потрапляв на шахраiїв. Якби Шумськi не були багатодiтною родиною i дiти не вiдчувавали дефiциту коштiв, уваги та їжi, Марко став би iншим. Скорiше за все, про лiдерство прийшлось забути. Через обмеження в усьому юнак вимушений стримувати свої бажання. Мовчанкою вiдповiдав на цiкавi пропозицiї вiд друзiв. Обминав сварки i бiйки. Та коли пахло смаженим, Марко стояв до кiнця. Минулого року через бiйку потрапив до хiрургiї, але кривдника не видав. На то були двi причини: Артем — непоганий боксер, а його батько — майстер виробництва, де працює мати. Якби дiзналася, то... навiть, страшно уявити, чим би все закiнчилося... Вiдтодi Марко з Артемом вiрнi друзi. Старе забули.

 Неначе струмом вдарило. В дверях побачив вчорашню незнайомку! Супер-дiвчина заходила до його школи. Марко залишив свою компанiю i кинувся до примiщення. Треба ж було такому статися: ударився об косяк дверей. В вухах задзеленчало, та Марко не зупинився, дуже вже хотiв наздогнати незнайомку. В коридорi розгубився. Дiтлахи i старшокласники проходили повз нього... Нарештi Марко вiдшукав очима дівчину. Вона розмовляла з iсторичкою, класним керiвником одинадцятого класу. Марка вразили очi: величезнi, темно-коричневi, немов два глибоких колодязi. Вони притягували, затягували, топили... Хтось штовхнув хлопця в плече. Марко обернувся i вимушений був кiлька хвилин поспiлкуватися з товаришем. Цього дня повиннi разом чергувати в спортшколi. За цей невеликий промiжок часу дiвчина зникла. Марко вийшов на подвiр'я, щоб її вiдшукати, але незнайомки вже нiде не було. Вiдчував лише запах конвалiй. Дивно чути восени аромат весняних квiтiв: не парфумiв, а саме нiжний запах весни.
 Пiсля урокiв пiдiйшов до кабiнету iсторiї. Хвилин п'ять налаштовувався на розмову: не вдавалося подолати хвилювання.
— Ой, Марку, сьогоднi день видався важким. Хоч убий, не можу згадати з ким вранцi розмовляла. Лiпше б ти за iсторiю брався. Маєш гарну пам'ять. Готувався б до юридичного, — зауважила Веронiка Степанiвна.
— Дякую. Я помiркую над вашою порадою, — полишив школу з таким вiдчуттям, неначе колючка всерединi стирчала. Позбавитися нав'язливої думки про дiвчину не вдавалося.

 В спортi Марко мав посередi результати, встигав займатися лише боксом та легкою атлетикою. Якби поставив спортивнi досягнення за мету, то неодмiнно досяг перемог, але поки що подiбних бажань не виникало. Вiдвiдував секцiї лише для того, щоб бувати в нормальному товариствi.
 Цього вечора всi дiї виконувалися незалежно вiд Марка. Пiсля тренування слова не сказав напарнику по чергуванню. Вдома все робив сам. Не виникало бажання гримати i тиснути на малишню. Матерi не скаржився на безлад в дитячiй кiмнатi, сам вiдчистив бруд на поверхнi газової плити i домив посуд, який мама завжди залишала на ранок. Пiсля зустрiчi з незнайомкою якось iнакше дивився на дiвчат. Стало шкода Марiйку.
— Мамо, чому Маруська носить облiзле взуття? Менi соромно за неї.
 Мати i сестра здивованими очима дивилися на Марка. Зазвичай вiн зневажливо ставився до сестрички, пiклувався лише за братами.
— Марiйко, вiзьми мої чобiтки, а я в твоїх буду ходити, — мама подарувала сину вдячний погляд. — У нас в цеху ще гiршi носять.
— Це не вихiд! — юнак стиснув кулаки, за іншої нагоди б не пожалкував би сили для удару.
 За неприємним звуком дверей, що гучно скрипiли, всi члени родини зрозумiли, що повертається батько. Краще не потрапляти йому на очi. Мама швиденько насипала тарiлку борщу, виставила нарiзаний хлiб i склянку компоту посеред столу на нову скатертину. Вiдсунула стiльчик i поквапилася до дитячої кiмнати. А Марко не мiг зрушити з мiсця. Зсередини його розривали запитання. Чому люди зi здоровим глуздом повиннi ховатися вiд п'яницi? Чому  батьковi подобається почуватися неадекватним? I останнє: скiльки можна? 
 Хто б мiг подумати, що цього разу татко не стане дебоширити, а спокiйно всядеться вечеряти? Чоловiки не вимовили жодного слова. Якби батько вiдкрив рота, Марко б не став себе втримувати. Щось зсередини рвало i несло пiдлiтка. Батько смакував борщем, голосно сьорбаючи. Та цього разу чвакання не дратувало Марка.