6.

Внутрішній дворик, де був розташований замковий колодязь, тонув у мороці. Наближався світанок, але тут, у закутку, оточеному чотирма кам'яними стінами висотою кільканадцять ярдів, ніщо не натякало на те, що ніч відступає.

Шерл ступав нечутно. Він взяв з собою клинка, якого заховав під мантією. Запрошення зустрітись у такому темному місці в таку пору цілком могло виявитись пасткою, яку організував хтось з наближених Агати чи й вона сама.

На небі посунулася хмара, оголивши кілька яскравих зір. Того кволого світла не вистачило б, щоб що-небудь роздивитися (хоча що тут було роздивлятися?), але виявилося достатньо, щоб побачити колодязь.

Широкий, ярдів зо три, вимуруваний з каменю і накритий металевим дашком, здалеку він цілком міг здатися крихітною хижинкою. Принаймні Шерлу одразу згадалася халупа, у якій він провів з матір'ю перші чотирнадцять років життя, доки не потрапив до королівського двору.

Він скривився і мотнув головою, щоб відігнати неприємний спогад, і неквапом підійшов до колодязя. Роззирнувся, намагаючись роздивитися, чи нікого більше немає у дворику.

З-за велетенського колеса, яке крутили, щоб опустити і підняти відро, почувся голос:

— Радий, що ви прийшли.

Голос був глухим, так ніби його власник говорив у металевий кухоль чи якесь інше пристосування. Шерл гмикнув. Хто ж це тут такий сміливий, що не бажає видати себе?

— Не радійте завчасно. Я ще не вирішив, чи говоритиму з вами.

— То ви прийшли, щоб це сказати?

— Перш ніж ми поговоримо, дайте відповідь на моє запитання: ви друг Агати і мій ворог чи мій друг і ворог її?

Незнайомець за колесом відповів без заминки:

— Я друг вам обом.

— А так буває? У нас з Агатою різні цілі. Тому якщо ви друг обом, рано чи пізно доведеться обрати чийсь бік.

— Якщо ви вислухаєте мене і дослухаєтесь, це не знадобиться.

— А вам яка з того користь?

З-за колеса почулося зітхання. Скільки б Шерл не вслухався у слова, звуки, вимову, не міг визначити ні віку господаря голосу, ні становища (аристократ чи слуга, молодий чи старий?).

— Дозвольте я залишу власні мотиви при собі.

— Гаразд. Тоді для чого ви мене покликали?

— Я допоможу вам. Взамін на одну невелику послугу, яка стосується Її Величності Агати.

Король Пеніну тихо засміявся.

— З чого ви взяли, що я потребую допомоги?

Тихо, але неправдоподібно.

— Ви прийшли з армією в чужу столицю, де вам не раді. Залишили власну столицю, і напевне бажаєте повернутися туди якнайшвидше. Коли короля довго немає вдома, його місце займає інший. Його Величність Смаргд он на кілька днів відійшов, а яке трапилось!.. І поїхати звідси ви не можете, доки не переконаєтесь, що Телура визнає вашу владу. До того ж, ви тут на правах невідомо кого — одні вважають вас гостем, інші новим володарем...

Шерл усе це знав і сам. Проте неймовірно злило, що все так очевидно й для інших.

— Говоріть по суті.

— Як накажете, — незнайомець погодився, заворушився за своїм колесом, а тоді сказав: — Її Величність Агата. Ймовірніше за все, її захочуть вбити.

— Хто і чому?

— Багато хто. Одні — щоб вам дошкулити. Інші — на догоду вам.

— Щоб не дозволити мені з нею одружитися і законно посісти трон? Або ж щоб усунути її і звільнити трон для мене?

— Погодьтеся, обидва варіанти вам невигідні. Ви не зможете тут осісти, змушені будете повернутися в Пенін. Отже, щоб зберегти владу над Телурою, вас мають визнати королем простолюдини і знать, інакше бунти неминучі. Але ж не визнають, якщо вас вважатимуть завойовником. Вірні Її Величності Агаті визнають лише її чоловіка-короля. Вороги Її Величності хочуть трон собі, а не вам.

Шерл завів руки за спину, зробив кілька кроків уздовж колодязя, повернувся і пішов в інший бік.

— Друзі Агати — мої вороги. Вороги Агати — теж мої вороги. Отже друзів у мене тут немає?

— Є багато тих, хто вдаватиме ваших друзів... Але подумайте, з кого вам простіше буде зробити своїх справжніх соратників — з ворогів чи з друзів Її Величності?

Хтозна, ким був цей незнайомець, але його посил Шерл чудово зрозумів. Треба дружити з друзями Агати. Поради були цінними, тільки все впиралося в саму королеву Великої і Малої Телури.

— Все залежить від того, — сказав, подумавши, — кого Агата має більше — друзів чи недругів. Я схиляюся до другого.

— Що ж, вам слід добре подумати.

— Це вже мої справи. Це все?

Шерл почав втрачати терпіння, бо все, що досі почув — сухі роздуми.

— Ні, я ще не сказав головного.

— Тоді говоріть.

Коли вони завершували розмову, небо почало бліднути, а внутрішній дворик посвітлів. Вже можна було розрізнити плющ на замкових стінах, мертвий взимку, масивну дерев'яну лавку за кілька ярдів, нерівну кам'яну бруківку під ногами, а також те, що незнайомець за колесом був з голови до ніг закутаний у темну мантію, не показував ні обличчя, ні рук.

— Чому ви не відкриєте свого лиця? — спитав Шерл наостанок.

— Ви дізнаєтесь, хто я, коли прийде час.

Вони розпрощались і вийшли з дворика через різні входи. Король Пеніну попрямував прямо у нарадчий кабінет, де мав добре подумати, як чинити далі з огляду на те, що дізнався. Але там його чекала несподіванка.

Перед королівським троном стояв сенешаль. Його воронячі очі були легко примружені, а груди здіймалися високо, так, ніби задихався. Шерл пригадував, як у їхню першу зустріч розпорядник замку не привітався з ним без наказу Агати. Що ж привело її вірного слугу до ворога в таку рань?

Король Пеніну всівся на трон і сухо заявив:

— Слухаю вас.

— Я прийшов, щоб передати вам ось це.

Сенешаль простягнув невеликий, згорнутий навпіл аркуш. Шерл, повагавшись, взяв його і розгорнув.

— Що це?

— Лист, який я отримав вчора пізно вночі від Її Величності Агати.

Ніби нехотя, але насправді знемагаючи від цікавості, Шерл пробігся поглядом по рядках.