Розділ 14

 Пірати, дізнавшись про повернення капітана, швидко почали збиратися на Площі Вітру біля старої вежі. Колись це був маяк, а тепер — серце стратегії і довіри. Височіє над скелями, мов вартовий, що не зрадив свого посту навіть після того, як згасло його світло. Її кам’яні стіни обвітрені і потріскані від морської солі, але міцні, як і ті, хто тепер знаходить у них прихисток. У верхній частині вежі — кругла зала з вузькими стрілчастими вікнами, крізь які пробивається тьмяне світло. Відлуння хвиль ледь чутно, але воно завжди нагадує — море поруч.

У центрі кімнати — грубо тесаний круглий стіл, накритий старими морськими картами, компасами та свитками, навколо — дерев’яні стільці. Стелю підпирають балки, потемнілі від часу. На стінах — зброя, старі прапори й морські амулети, а в кутку — старий металевий ліхтар, який колись вів кораблі вночі, а тепер світить лише тим, хто планує наступний крок у війні. Тут проходять таємні ради Грейс і її найвірніших союзників. Місце далеке від очей, захищене природою і стінами, насичене шепотом минулих часів. 

Незабаром вже зібралися всі. Грейс сиділа за великим круглим столом. Її погляд впав на стілець, що стояв справа від неї, місце Едмунда, яке зараз було порожнє. "Якщо він чув про моє повернення, першим би прибіг. Тут щось не так...може поки мене не було щось трапилося? Ні, мабуть, йому потрібно владнати якесь важливе діло."

–Почнемо раду,–почала піратка,–Я дуже рада бачити тут наших братів, яким вдалося вирватися із пазурів Чорного Ворона. Сьогодні є питання, яке я б хотіла обговорити з вами, воно не просте і від цього залежать життя усіх нас. Ви всі добре знаєте мою історію, ви знаєте, що вже декілька років я намагаюся розслідувати діло мого батька, але за весь час я не наблизилася до правди ні на крок. Поки я подорожувала, зустріла одного чоловіка, який теж розлідує це діло,–Грейс зробила невелику паузу,– Я привезла його з собою. Знаю, що це ризиковано, але він не знає сюди шляху. Я розумію, що це може поставити під загразу усіх нас. Тому ви маєте право сказати свої думки щодо цього.

 На якийсь час запанувала тиша. Грейс обвела поглядом присутніх, пильно вдивляючись в обличчя кожного. 

–Хто він? Чи можемо ми йому довіряти й бути впевненими, що він нас не здасть?

–Думаю це і є те питання, яке турбує всіх. Він з благородної сім'ї, служить королеві, а ще деякі з вас вже зустрічали його. Пам'ятаєте Джона Лансінга, людину, що билася в двобої із Едмунтом, щоб врятувати своїх людей? Цей вчинок доводить його чесність і благородність. Він готовий був віддати своє життя заради інших. Також він приймав участь в останній битві проти Чорного Ворона. На рахунок того чи можемо ми йому довіряти, я точно відповісти не можу. Все ж я не так давно знаю його, тож важко щось стверджувати з упевненістю.

–Ще на кораблі він мені показався чесною людиною, але це занадто важливе питання, ми не можемо довіряти йому, якщо не будемо впевнені, що він на нашій стороні,–пролунали схвальні вигуки з усюди.

–Так, його поява на острові–це загроза для всіх нас. Ми можемо залишити його, як полоненого, але ніяк не як союзника.

–Він не може стати одним з нас!

–Ми не можемо йому вірити!

 Грейс заплющила очі. Це думка її команди, яку вона не може просто ігнорувати, але вона також не може так вчинити з Джоном. Нарешті запанувала тиша, всі погляди були спрямовані на капітана, команда чекала її рішення. 

–Ви маєте рацію, і я погоджуюся з вашими словами, але Джон не може бути нашим в'язнем. Тоді на кораблі я дала слово, що, він стане вільним, якщо буде битися з нами проти Чорного Ворона. Ви всі знаєте, що Чорна Рука ніколи не порушує свого слова,  до того ж я б не привела його сюди, якби не довіряла йому. Він двічі врятував мені життя. Якби не він, я б не повернулася.

 Усі мовчали, незнаючи, що відповісти. Грейс пильно вдивлялася в обличчя присутніх, чекаючи їхньої відповідді. Нарешті Роберт сказав:

–Ми не можемо довіряти тому чоловіку, але ми віримо вам, капітане. 

Грейс підвелася:

–Хлопці, я знаю, що ви всі вірите в мене, тому і пішли за мною. Тоді, якщо всі погоджуються, Джон може залишитися тут, але під пильним наглядом.

–Нехай буде так,–погодилися пірати.

–Так як ця справа закрита, розкажіть мені чи траплялося щось за моєї відсутність. І, до речі, де Едмунд?

–Він пішов рятувати вас,–озвався Тоні.

–Що? Рятувати мене? Від кого?,–здивувалася Грейс.

–Одного дня ми поїхали з ним, щоб дещо купити. Йшовши галасливою вулицею, ми побачила великий натовп–там проходили двобої. Ми вирішили теж подивитися, і тоді Едмунд випадково почув розмову людей, які все це влаштували. Вони говорили, що збираються відправити "Чорну троянду" на дно і помститися Чорній Руці. Він подумав, що вам загрожує небезпека, тож вирішив прийняти участь у двобої, щоб приєднатися до тих людей і захистити вас. Яке ж це було захоплююче видовище! Едмунд– найкращий боєць серед нас, тільки ви, капітане, можете зрівнятися з ним. Він перемагав одного за другим, поки перед ним не постав велетенський лисий чоловік із булавою. Едмнунду було справді важко встояти проти нього, я вже навіть почав було думати, що цього разу йому не вдасться перемогти, але, стікаючи кров'ю, він став переможцем. З тих пір ніхто з нас його не бачив, ми не знаємо, де він зараз.

 –Ти коли небудь раніше бачив тих людей?

–Ні.

–Зрозуміло. Нарада закінчена!,–оголосила Чорна Рука.

–Капітане, давайте влаштуємо свято на честь вашого повернення.

–Гарна ідея. Веселіться, тільки без мене, мені потрібно подумати.

 Грейс підвелася і залишила зал. Вона вдихнула свіже нічне повітря, і їй стало краще. Приємно бути вдома! Піратка згадала розповідь про Едмунда і на серці знову стало сумно. 

–От дурень! Навіщо було так ризикувати собою заради мене? Де мені тепер тебе шукати? Чи все з тобою добре?,–горячая сльоза скотився по щоці Грейс. Після того, як батько залишив її, Едмунд був єдиним, хто завжди був поруч і допомогав...