Розділ 13

 –Стійте!,–вигукнув Чорний Ворон.

 Всі одразу подивилися на капітана із застигшим питанням у очах. 

–Страта відміняється. Тобі пощастило.

 Річард ще більш дивувався цьому дню. У нього було стільки питаннь, на які йому хотілося мати відвіповіді. "З чого це цей лиходій передумав мене вбивати? Невже от так раптом повірив? Чи може він із самого початку не збирався цього робити? А може у нього на мене є якісь плани?"

–Усі твої люди зізналися.

–І що ж вони сказали?

–Що ви шукаєте Чорну Руку, щоб помститися. У всіх них були занадто схожі відповіді, хоч кожного допитували окремо. 

–Ха, я ж казав тобі,–вдоволено відповів Річард.

–От тільки Едмунд не дає мені спокою. Може ви це спланували заздалегідь...

–Я його зовсім не знаю. Ми випадково познайомилися, я й гадки не мав, що він один із людей Чорної Руки.

 Чорний Ворон пильно дивився на Річарда, наче хотів просвердлити в ньому діру своїм поглядом. Капітан Берк витримав цей погляд.

–Що ж, може воно й так,–нарешті промовив пірат,–Будеш моїм союзником?

–Тільки поки ми не знайдемо Чорну Руку, далі наші шляхи розійдуться. 

–Звичайно. Тоді я поверну тобі твій корабель, ти можеш забрати туди свою команду.

–Не боїшся, що можеш отримати кулю в спину?

–Я не дурень, з тобою піде один мій чоловік.

–Усього один? Добре.

–Хантере,–покликав Чорний ворон.

 Річард не повірив своїм очам: перед ним стояв той самий лисий здоровань із яким бився Едмунд. Він одразу пригадав, що перш ніж його стукнуло по голові, він відчув пекучий біль у руці. "Тепер зрозуміло чому вони змогли так легко перемогти мене. От негідники!"

–Ти?

–Ха-ха-ха. Неочікували мене побачити так швидко, капітане?

–О то ви знайомі?,–радісно вигукнув Чорний Ворон,–Тоді я не буду вас представляти. До речі, як тебе звати? Я тільки-но зрозумів, що насправді сам не знаю.

–Річард Берк.

–Тепер ми всі знайомі. І без сюрпризів, Річарде. Запам'ятай: я тобі не довіряю. Якби не наш спільний ворог, ти б вже давно став кормом для акул. Тож не робити ніяких дурниць.

–Такі ж самі думки. Я б ніколи з вами не став працювати, якби не жага помсти,–зневажливо відповів Річард.

–Я б на твоєму місці тричі би подумав перш ніж щось говорити, ти зараз не в вигідному становищі. Ми завжди зможемо продовжити, і тоді тобі так не пощастить.

–Можемо і продовжити,– твердо відповів капітан,– Ти теж запам'ятай: я не боюся смерті і ніколи ні перед ким не склоняюся. 

 Річард розвернувся і пішов на свій корабель. Чорний Ворон здивовано дивився йому вслід, він не звик, щоб з ним так розмовляли. "Його впевненість і гордість заслуговує на захоплення, в його очах не було ні краплі страху, хоча я можу лише одним словом лишити його життя. Гарно би мати такого союзника. Я обов'язково склоню його на свій бік."

* * * *

–Ми можемо їхати.

–Куди?,–здивувався Джон.

–Потім дізнаєшся.

–Чому ти нічого мені не розповідаєш? Чому в тебе завжди стільки таємниць?

–Моє життя наповнене таємницями. Тобі цього не зрозуміти,–на якийсь момент запанувала тиша, від якої Джону стало трішки ніяково. 

–Добре. Можеш залишити свої таємниці при собі.

–Пам'ятай, зараз ми союзники, бо маємо одну мету, після цього наші шляхи розійдуться. Тож ні до чого знати таємниці один одного.

–Чому ти так впевнена, що наші шляхи розійдуться? Як не дивись, але доля знов і знов зводить нас разом.

–Навіть якщо і так, ми з тобою дуже різні: я–розбійниця, за голову якої обіцяють велику винагороду, а ти–шляхетний чоловік, якому навіть королева довіряє. Ні, ми з різних світів. 

–Але якщо ми розкриємо діло твого тата і доведемо його невинність, ти зможеш увійти в мій світ,–знов запанувала тиша.

–В будь-якому разі я–Чорна Рука, цього ніхто не зможе змінити,–нарешті відповіла Грейс,– Навіть якби королева й змилувалася наді мною, я б не змогла залишити моїх братів. Я–їхній капітан, я не можу залишити їх, коли в мене все налагодиться. Стільки років ми билися пліч-о-пліч, ми завжди розділяли радість і печаль, разом були на краю між життям і смертю, і я, як капітан, не можу їх кинути. Я не шукаю прощення… лише правду. 

–Невже ти не хочеш повернутися до нормального життя?

–В мене й так нормальне життя,–голос Грейс став холоднішим,–Так, я розбійниця, але в мене є свої принципи і правила. Я володію морями й тримаю у страху всіх, хто лише почує моє ім'я, у мене є вірні люди, які можуть віддати своє життя заради мене, я роблю те, що каже мені серце, а не те, чого хочуть інші. Чи буду я мати все це, коли повернуся до "нормального" життя?, –Джон не знав, що на це відповісти. 

–Але ти ж дівчина...

–І що з того? Не я вибрала таке життя, мене змусила доля. Вона знов і знов хотіла зламати мене, але всупереч цьому я ставала сильнішою. Я не можу все залишити і зробити вигляд, наче нічого не сталося.

–Твій батько не хотів, щоб ти жила таким життям....

–Не вплутуй сюди тата!,–Грейс різко встала, її очі палали,–Я впевнена, він би пишався мною,– Грейс вийшла з кімнати, сильно грюкнувши дверима.

 "Ну і характер! Наші розмови ніколи не закінчуються гарно. Хоча...може я сказав зайве, не треба було сипати сіль на ще незагоєну рану." 

 Двері відчинилися і Грейс знов з'явилася у кімнаті.

–У нас немає часу, треба їхати,–промовила піратка льодяним тоном.

–От і добре,–Джон підвівся, радіючи, що йому не доведеться бути тут на самоті.

 Грейс підійшла ближче, витягла чорну пов'язку і почала зв'язувати Джонові очі.

–Що ти робиш,–немає відповідді,–Ти сердишся на мене через те, що я сказав? Вибач, не варто було згадувати твого батька.

–Досить! Я ж говорила, що не можу повністю довіряти тобі.

–А як же я? Як мені довіряти піратам?

–У тебе просто немає вибору. Тим більш, тебе ніхто не змушував приходити сюди.