Розділ 12

 Капітан Берк пильно дивився в очі свого рятівника. Навколо зібралася вся команда, кожен позирав на Едмунда і про щось перешіптувався з сусідом.

 –Ти врятував мене. Я справді вдячний тобі за це. Можеш просити мене що захочеш. Тобі потрібні гроші? Я можу дати їх тобі скільки захочеш. Тільки скажи...

–Дякую, капітане, але я вже отримав свої гроші, коли ступив на борт цього корабля. З тих пір ви стали моїм капітаном, а я вашим підлеглим. Будь-хто на моєму місці вчинив так.

–Будь-хто? Подивися на цих людей, вони всі були там, але тільки ти один вистрелив. 

–Капітане, ми не бачили...,–почав виправдовуватись Грег.

–Вони не бачили! Вашого капітана ледь не з'їли, а ви не бачили? Едмунд, як тобі вдалося розгледіти акулу?

–Я вже говорив вам, у мене є деякий досвіт у морі.

–Ти справді талановитий чоловік. Слухайте всі, з цього дня Едмунд стає моєю правою рукою!

 Всі здивовано подивилися на капітана. Ця посада завжди належала Джону, і ніхто навіть не думав зайняти її. 

–Я все сказав. Можете розходитися, я втомився ще й мокрий із ног до голови. 

 Едмунд про себе посміхнувся: " Добре. Я зміг ближче підібратися до нього. Поки він мені довіряє, я зможу бути поряд і знати його плани, тоді я зможу захистити Грейс від нього. Грейсе, я справді не розумію, чому ти досі не повернулась, але я знаю, що ти не могла померти ось так." 

  Минуло декілька днів з того моменту, як Едмунд став правою рукою капітана Берка. "Чорний лебідь" все ж так блукав морськими просторами, не натикаючись на сліди піратів. Команда вже почала розчаровуватись, але намагалася не подавати виду. Річард все ще надіявся на вдачу, але вже не так сильно. 

–Капітане, що ви будете робити, якщо ваша помста не вдасться?,–спитав Грег,–Ми всі поважаємо пана Лансінга і теж хотіли би відплатити піратам їхньою монетою, але я знаю, що в серцях матросів починає зароджуватися невдоволення,–Річард мовчав, дивлячись кудись вдалечінь.

–Вам важко впоратися із командою, Греге?–втрутився Едмунд.

–Звісно ні,–невдоволено відмовив той,–ми давно не були вдома. Коли ми тільки повернулися, довелося знов відливати.  Люди втомилися і скучили за своїми рідними. Їх можна зрозуміти. 

–Поки справа не завершена, команда не може відпочивати–ось таке правило у морі. Якщо вони не можуть впоратися навіть із цим, їм тут не місце. Ми завжди зможемо знайти інших, більш вірних людей.

–Як ти можеш таке казати....

–Досить!,–нарешті озвався Річард,–Едмунде, в твоїх словах є сенс, але і Грег теж має рацію. Можливо, мої люди не такі здібні, але вони мої люди. Я вірю їм і знаю, що вони ніколи не зрадять. Ти кажеш, що можна знайти більш вірних людей, але чи знаєш ти скільки часу потрібно, щоб завоювати серця людей? 

 Запанувала тиша. Річард відвернувся. Раптом його обличчя стало більш напруженим, він дістав підзорну трубу і радісно вигукнув:

–Чорна Троянда!

 –Що?,–здивувався Едмунд.

–Ми знайшли їх! Швидше готуйтеся до бою!

 Едмунд теж подивився в підзорну трубу. Перед ним постав такий знайомий і рідний корабель. "Справді "Чорна Троянда". Але ж останню битву ми програли... хто ж це Грейс чи Чорний Ворон?"

 Усі на борту одразу заметушилися, готуючись до битви. Річард спостерігав за довготочікувам кораблем. Його очі горіли від передчуття зустрічі з піратами. 

–Нарешті ми знову зустрілися, Чорна Рука– посміхнувся капітан,–Цього разу ніщо не завадить нашому двобою. 

–Вам доводилося битися з Чорною Рукою?,–спитав Едмунд. 

–Майже. Тоді дещо трапилося. Це не важливо,–Річард не любив згадувати той випадок.

–Який у вас план, капітане?

–Думаю, треба діяти швидко, поки вони нас не побачили. Якщо правильно вибрати час нападу, це вже половина шляху до успіху. Еффект несподіванки–моя улюблена тактика. Вони не встигнуть і оком моргнути, як будуть в наших руках. 

 "Грейс теж любила еффект несподіванки. От тільки навряд чи вона одразу б нападала. Краще було би почекати ночі, щоб можна було непоміченими підійти ближче. Так, Грейс зробила би саме так."

 Нарешті "Чорний лебідь" підблив достатньо близько, щоб розпочати вогонь. Перший залп пролунав з піратського корабля, і ядро розірвалося біля борту "Чорної Троянди", здіймаючи фонтан води. На піратському судні розпочалася метушня, але незабаром у відповідь прогриміли гармати, і одне з ядер влучило в щоглу судна "Чорний лебідь", зваливши її на палубу. Річарда це ніскільки  не злякало, його команда відповіла градом куль і абордажних гаків. Незабаром команда, озброєна шаблями та пістолями, ринула на піратську палубу. Зав'язалася жорстока рукопашна сутичка. Капітан Берк, з шаблею в руці, вів своїх людей у бій. На палубі точилася запекла битва, де кожен клаптик простору був полем бою. Крики, брязкіт зброї та постріли злилися в єдиний оглушливий шум.

 Едмунд відзначив, що це не його команда. Він всім серцем сподівався, що тієї ночі Грейс вдалося втекти і зараз вона у безпеці. Почалася рукопашна битва. Річард радий, що все йде так, як він планував, нарешті ступив на палубу Чорної Троянди й одразу почав поглядом шукати капітана, але йому завадили пірати, які відчайдушно ринулися в бій. Він з легкістю проривався уперед. Капітан Берк був впевнений у своїй перемозі, цього разу саме він наніс перший удар, тож перевага була на його боці. Раптом Річард відчув пекучий біль у правому плечі, який швидко почав розповсюджуватися по всьому тілі. Меч здався йому неймовірно важким, голова почала паморочиться. Хтось із заду чимось важким вдарив його по голові. "О, ні! Знов!",–промайнуло в голові капітана Берка перш ніж все поринуло у чорну безодню.

Річард відкрив очі. Голова розколювалася, права рука боліла, перед очима наче стояв туман. "Що трапилось? Де я?" Тільки зараз він зауважив, що його руки підв'язані зверху. Він спробував поворухнути ними, але від цього шершаві мотузки тільки сильніше врізалися в шкіру. Капітан огледівся і помітив поряд Едмунда, який був так же зв'язаний, як і він.