Розділ 11

–Може ти мені нарешті скажеш, куди ми йдемо?,–спитав Джон.

–Потім побачиш,–відрізала Грейс.

–Грейсе, все ж ти мені не довіряєш.

–Як би не довіряла, ти б не йшов зараз поряд зі мною,–Джон починав дратувати її.

–Значить ти признаєш, що довіряєш мені,–вдоволено посміхнувся Джон.

 Грейс нічого не відповіла, лише зітхнула. "Може не варто було його брати з собою? Я помилилася?,–піратка подивилася на нього,–Але він може мені допомогти зі справою, яка не дає спокою вже стільки років. Можливо, я не лише дізнаюся правду, а й зможу очистити ім'я мого батька."

  Джон і гадки не мав, куди вони йдуть. Раз за разом він намагався почати діалог, але Грейс не була надто говіркою. Тож більшу частину шляху вони йшли в тиші. Чорна Рука поринула у свої думки, обдумуючи план і подальші дії. А Джон іноді позирав на неї, намагаючись зрозуміти, що в неї на умі, але це було марно. Нарешті мандрівники зупинилися біля якоїсь будівлі, Джон підвів голову і побачив напис: "У МОРСЬКОГО ЗМІЯ".

–Ми на місці,–сказала Грейс.

–Що? Ми пройшли такий шлях лише для того, щоб поїсти?,–здивувався Джон.

 Розбійниця нічого не відповіла, лиш загадково посміхнулася і зникла за дверима. Джон поспішив за нею. Вони опинилися у звичайнісінький таверні. Грейс попрямувала до сходів, щоб піднятися на другий поверх, Джон йшов за нею, намагаючись не відставати. Незабаром вони опинилися в якійсь кімнаті. Джон дивився на Грейс, очікуючи, що вона нарешті хоча б щось скаже, але піратка не промовила ні слова. Йому вже набридло грати в мовчанку, він хотів щось спитати, але в цей час відчинилися двері, і в кімнату зайшов чоловік. 

–Вітаю, капітане!,–шанобливо сказав він.

–Давно не бачились, Роберте. Траплялося щось нове останнім часом?

–Ні, нічого незвичайного, капітане.

–Добре. У мене є до тебе доручення, але спочатку я б хотіла познайомити тебе із цим чоловіком, –Грейс кивнула в сторону Джона, Роберт змірив його недовірливим поглядом від голови до п'ят,–Джон Лансінг.

–В наших рядах поповнення?

–Ні, він блакитної крові,–після цих слів Роберт подивився на Джона ще більш вороже,– але він може допомогти мені із розслідуванням справи мого батька.

–Капітане, ми не можемо довіряти таким, як він. Для нього ми лише розбійники, життя яких нічого не варте.

–Дозвольте...,–Джона обурили слова цього нахаби і він хотів відстояти свою честь.

–Знаю, він справді не викликає довіри. Я довго вагалася перш ніж прийняти таке рішення,–перебила його Грейс.

–Я вибачаюсь,–те, що його ніхто не слухає, обурило Джона ще більше,– Я вам не вівця на базарі...

–Це дуже ризиковано. Якщо він нас здасть? Ти не можеш ставити на кін життя наших товаришів,–Джона наче не помічали, і його це дратувало.

–Я...,–він підвищив голос, щоб його точно почули.

–Я йому довіряю, а ти можеш довіряти мені,–твердо сказала Грейс.

 Запанувала тиша. Навіть Джона вразили ці слова, він не очікував, що Чорна Рука й справді на стільки вириті йому. Він навіть забув, що мить тому йому і слова не давали сказати.

–Я вам повністю довіряю, капітане. Тож робіть як знаєте,–здався Роберт. 

 Джон був задоволений таким розвитком подій, він з вдячністю подивився на Грейс, але погляд піратки був все таким же крижаним.

–Так що я можу зробити для вас, капітане?

–Не так давно дещо сталося. Я двічі була вже одною ногою в могилі. 

–Хто посмів це зробити?

–Чорний Ворон. Першого разу ми потрапили в його пастку. Ми не булі готові дати відсіч. Я отримала важке поранення, якби не Джон я б не стояла тут зараз. Він врятував мене,–Роберт подивився на Джона суворо, але вже не так вороже,– Але моя команда опинилася у полоні. Ти знаєш Чорного Ворона, він дуже жорстокий, краще смерть, ніж потрапити до його лап. Я повинна була врятувати моїх людей!  Мені пощастило зустріти Еда, йому дивом вдалося втекти. Разом ми придумали план, як потрапити на корабель ворогів і визволити наших товаришів. Все йшло гарно, але, коли ми вже збиралися залишити судно, натрапили на вартових. Ти ж мене знаєш, я не могла дозволити моїй команді страждати знов, тож я передала командування Едмунду, а сама залишилася відволікти і затримати їх. В такій бійкі не можна вийти неушкодженим, тож я знов отримала поранення. Мені пощастило втекти із корабля, але на мене чекала ще одне випробування–боротьба зі стихією. Я дивом вижила, мене врятували добрі люди і допомогли швидше стати на ноги.  Зараз мені потрібен корабель, щоб я могла повернутися на острів.

 Джон із захопленням дивився на Грейс. "Після того, як ми розійшлися на тому острові, пройшло не так багато часу. Вона ще не одужала, а знов довелося ризикувати життям. Адмірале, хоча мені не пощастило зустрітися з вами, але ви можете пишатися своєю відважною донькою."

–Зрозумів. А як щодо нього?,–Роберт перевід недовірливий погляд на Джона,–Він поїде з вами?

–Так. Я думаю, ми вже обговорили це питання,–Роберт лише ще раз незадоволено подивився на Джона і вийшов з кімнати.

 Грейс і Джон залишилися на одинці.

–Ти мене справді здивувала. Я і не сподівався, що ти довіряєш мені так сильно.

–У мене є на це причини. Зроби так, щоб я не пошкодувала про це,–льодяним голосом відповіла піратка і теж вийшла з кімнати.

–Здається, мені тут не дуже раді,–сам до себе промовив Джон,– Воно не дивно, я теж не дуже шаную цих розбійників, але доведеться попрацювати разом. Все таки Чорна Рука схожа на чесну людину. От Річард би здивувся тому, що зараз відбувається зі мною зараз. Цікаво де він зараз?

* * * *

 "Чорний лебідь" впевнено йшов уперед, розрізаючи морські хвилі. Погода була сонячна і спокійна, легенький вітерець майорив вітрила. Річард стояв на носу корабля і насолоджувався свіжим морським повітрям. "Цього разу я зможу вистояти проти піратів. Ніхто не сміє насміхатися над Річардом Берком і забирати те, що належить мені. Чорна Рука, скоро ти відчуєш смак поразки." Річард повернувся і його погляд упав на Едмунда. Він пішов в його бік.