Розділ 10

 Грейс нарешті залишила місто позаду. Вона знайшла те, що хотіла і тепер збиралася повернутися до своєї команди. Вони точно хвилюються про неї, не можна допустити, щоб Едмунд вчинив якусь дурість через свої емоції. Їхній капітан повернеться, і разом вони зможуть нарешті розкрити це діло, окутане загадками і таємницями. 

 Чорна Рука поспішала, щоб за ніч пройти більшу відстань. Срібний місяць гарно освітлював шлях мандрівниціі. Небо було безхмарним, тож Грейс могла спокійно орієнтуватися по зіркам. Вони завжди допомогали їй у морі. Чорна Рука любила милуватися нічним небом, це заспокоювало її. Раптом почувся дивний звук, а в наступну мить вона опинилася у сітці. Грейс почула зухвалий сміх і слова:

–Люблю одиноких мандрівників, які вештаються серед ночі. Це занадто легка здобич.

"Хто це? Грабіжники? Як же я, Чорна Рука, могла потрапити до лап розбійників?" Вона спробувала виплутатись із сітки, але це було неможливо. 

–Ви хоч знаєте хто я?,–гнівно проричала піратка.

–І хто ж?,–хохочучи поцікавився розбійник.

 Грейс прикусила губу. Їй так хотілося назватися Чорною Рукою, але це була небезпечна ідея, так як вони могли би здати її солдатам. Зараз вона була легкою здобиччю. 

–Ну? Хто ти?,–нахаба почав підступати ближче.

 Грейс сжала рукоятку кинджала. "Мене так легко не взяти. Хочеш пограти зі мною? Підійди ближче, якщо не боїшся." Раптом повітря розрізала летяча стріла, а в наступну мить один з розбійників впав додолу. Інший, побачивши, що трапилося з його товаришем, поквапився рятуватись і дременув у ліс. Грейс не знала радіти цьому чи ні. Хто це друг чи ворог? 

 –Небезпечно серед ночі блукати наодинці,–почула вона із темряви. Цей голос видався їй дуже знайомим. "Знов? Ой, доленько моя, за що ти так зі мною?"

–Що не рада мене бачити?,– із посмішкою спитав Джон, допомагаючи Грейс звільнитися з пастки.

–Не те, щоб я не рада...

–Тихше, тихше, я б лише хотів почути слова подяки. Так трапляється, що  я неодноразово рятую твоє життя.

 Чорна Рука подивилася на вдоволене обличчя свого рятівника. Слова подяки застрягли в горлі від цього виразу обличчя, вона зжала кулаки, стримуючи свій запальний характер.

–Я не чую...

–Дякую,–ледь чутно проговорила розбіниця і нахилилася, щоб позбирати папери, які розсипалися по землі.

–А я вже і не сподівався почути ці слова з твоїх вуст,–сказав Джон і теж почав збирати папери.

 Один папірець він підніс ближче до очей. Враз вираз його обличчя змінився. Він підвів очі на Грейс.

–Що це?

–Не твоє діло,–відрізала розбійниця і спробувала вихватити папір із рук Джона.

–Просто скажи, що це, і звідки ти це взяла,–льодяним тоном сказав Джон.

–Кажу ж не твоє діло це. Відчепися від мене і дай мені нарешті спокій,–в очах Грейс спалахнули вогняні іскорки.

–Якщо ти не скажеш, я змушений буду затримати тебе.

–Тільки спробуй,–рявкнула розбійниця і витягла батьків кинжал.

–Що ж, давай подивимося хто переможе кинджал чи меч?,–Джон оголив свого меча.

  Грейс прикусила губу, вона знала, що не зможе встояти перед Джоном з одним лише кинджалом. Але вибору не було, вона не може просто здатися. Чорна Рука зробила крок уперед.

–Не будь таким упевненим в своїй перемозі, Джоне. Кинджал хоча і маленький, але не варто його недооцінювати, в правильних руках він може стати небезпечної зброєю.

 Джон подивився в очі нескореної піратки. Вони палати полум'ям, ні краплі страху чи невпевненості. Йому не хотілося битися з Грейс, хоч вона і була розбійницей, але він справді захоплювався її безстрашністю і силою волі. Погляд Джона зупинився на рукоятці меча. Якусь мить він не міг повірити своїм очам.

–Це ж...

 Грейс простежила за його поглядом.

–Тобі знайомий цей кинджал?,–здивувалася дівчина.

–Я не впевнений...він дуже схожий на...відомий кинджал адмірала Ом'еллі.

–Звідки ти знаєш адмірала О'ммелі?,–Грейс здивовано підняла брова.

–Цього я не можу сказати,–він опустив меча,–Тобі не здається, що наші таємниці якось пов'язані?

 Грейс пильно дивилася в очі Джона. Звідки він міг знати її тата? Може їхні шляхи недаремно перетиналися? 

–Добре,–тепер і вона опустила кинджал,– поки що ми можемо встановити мир між нами. Можливо, ти маєш рацію. Як тобі таке: ми можемо обмінятися інформацією і допомогти один одному?

–Звучить непогано.

–Тоді починай.

–Чому я перший? Я ж не настільки дурний, щоб довіритися словам ватажка банди розбійників. Може почнемо із тебе?

–Я теж не дурна. Я не можу довіряти словам якогось пройдисвіта!

–Як же ми можемо діяти разом, якщо не довіряємо однин одному?

–Давай спочатку заспокоїмося, не будемо поспішати. 

–Що ти маєш на увазі?

–Розумієш, хоч наші шляхи перетиналися не один раз, а також так склалася доля, що ми допомогали один одному, але з самого початку ми були не на одному боці. Це нормально, що зараз ми не можемо довіритися один одному. Тож давай для початку розведемо багаття дружби і повечеряємо разом, як справжні товариші. У мене є одна ідея. Як тобі таке?,–додала Грейс із посмішкою.

–Гаразд,–невпевнено промовив Джон.

–От і добре! Я за дровами, а ти знайти нам чогось на вечерю.

 Джон дивився вслід Чорній Руці з недовірою. "Хто знає, що в неї на умі? Цього разу вона хоче мене обхитрити чи вона говорила відверто? Варто їй довіряти?",–він взяв свого лука і пішов шукати дичину.

 Через деякий час багаття палагкотіло приємними вогниками, Грейс насалоджувалася стравою, а Джон з недовірою позирав на піратку. До цього моменту вони не проронили ні слова, Чорна Рука наче не помічала його.

–Ну,–почав Джон,– Що за ідея?

 Грейс витерла рукавом масні губи і подивилася на нього. Вона нічого не говорила, просто дивилася йому у вічі. Від цього погляду Джону стало трішки ніяково, але він витримав його.

–Так як ми поки що не можемо довіритися один одному, ми повинні обмінятися інформацією одночасно,–почала Грейс.