Розділ 9

 Річард стояв на палубі судна "Чорний лебідь" і спостерігав за підготовкою до відправлення. Він виконав свій задум. Його команда не здатна до битв, це й стало основною причиною, чому вони так легко програли піратам. Капітан не допустить однієї помилки двічі. Тепер усе інакше. "Чорний лебідь" має більше гармат і маневреніший за минуле судно, а тут він знайшов людей, які зможуть дати відсіч морським розбійникам.

–Капітане! Я огледів рани того хлопця, і дивиться, що знайшов,–він простяг Річарду щось дуже маленьке.

–Голка?!,–капітан із подивом подивився на лікаря.

–Так, сер. Більше того це отруєна голка.

–Що? Значить....Швидше поклич до мене Грега.

 Лікар поспішив виконувати наказ. "Значить, навіть бувши отруєнним, Едмунд переміг. Я не помилився у ньому, він гарний хлопець із сильнимою волею. Це був нечесний поєдинок..."

–Капітане.

–Де той чоловік, що бився із Едмундом?

–Думаю, десь на борту. Я точно не знаю.

–Швидше знайдіть його?

–Щось трапилось?,–Грег запитально подивився на капітана.

–Він розбійник. Ми не можемо дозволити такому, як він, бути серед нас. Це дуже небезпечна людина. Швидше знайди його і приведи до мене, але будь обережним.

 Грег був здивований словами капітана, але поквапився виконати наказ. Незабаром кремезний чоловік вже стоят перед Річардом і його командою.

–Хантере, я пильно спостерігав за тобою у вашому із Едмундом двобої,–почав капітан,– Ти справді спритний воїн із неймовірною силою, але... ти не заслуговуєш поваги. Ти одурив усіх, і ніхто не помітив твого низького вчинку.–Річард приставив меча до шиї розбійника.

–Не розумію про що ви,–сталевим голосом відповів він.

–Не розумієш? Ти використав отруєну голку, щоб перемогти,–серед матросів почалися перешіптування.

–Може ви й праві,–очі Хантера зло заблищали,–Ніхто не говорив, що це має бути чесний двобій. Якщо ви набирали сильних бійців, вам обов'язково стане у пригоді така людина як я, із козирем у рукаві. Поки я на вашій стороні, ви можете не турбуватися про мою приховану зброю.

–Я ніколи не дозволю розбійнику і шахраю бути в моїй команді! Усі люди на цьому судні–чесні люди. Схопіть його і віддайте солдатам.

 Декілька людей підійшли до Хантера, щоб зв'язати його. Річард заховав свого меча, відвернувся і пішов звідси.

–Ви ще пожалкуєте, що стали моїми ворогами,–зухвало сказав Хантер і одним рухом розірвав мотузки і відкинув від себе двох матросів.

–Не дайте йому втекти,–закричав Річард.

 Хантер був дуже сильним і ніхто не міг зупинити його, поки перед ним не став капітан.

–Не так швидко. Ти не покинеш цього корабля, Хантере,– Річард направив на нього меча.

–Подивимось,–підло посміхнувся розбійник і ринувся в бій. 

 Річард вправно відбивав кожен новий удар. Хоча Хантер мав велику силу, але Річард володів мечем краще і був спритнішим. Капітан мав перемогти, але він забув одну річ, Хантер не вмів грати чесно. Мить–і Річард відчув пекучий біль у плечі.

–Ще побачимось, капітане,–Хантер стрибнув за борт і зник із поля зору. 

–Капітане,–до Річарда підбіг Грег.

–Зі мною все гаразд. Він знов використав цей підлий трюк. 

–Лікара швидше.

* * * *

 Грейс сиділа за столом в таверні "Вечірня зірка". Вона була голодною, але не могла насолодитися їжею, бо її думки були зайняті більш серйозними справами. Їй не часто випадала можливість відвідати столицю, але лише тут вона могла дізнатися про події двадцятирічної давнини. Що тоді насправді сталось? Чому її батька звинуватили у зраді, і чому він загинув? Вона не знала, що зараз робити. "Тут завжди відбуваються головні події. Але як же важко знайти саме те, що потрібно мені,"–зітхнула Грейс. Вона доторкнулася до намиста на своїй шиї, це був подарунок від батька. "Тату, що мені робити?"–прошепотіла піратка. Перед очима вона побачила рідне обличчя адмірала. Мати померла, ще коли вона була зовсім маленькою, тож Грейс не пам'ятала її. Капітан О'меллі сам виростив її і навчив усьому, що вона зараз вміє. Спочатку він залишав маленьку дівчинку вдома, поки виконував важливі доручення. Але згодом такі часи розлуки для батька і доньки стали нестерпними. Коли Грейс трішки підросла вона почала супроводжувати батька у далеких плаваннях. Капітан розумів, що корабель і суворе море–не місце для дітей, але він боявся, що прірва між ними може стати занадто великою, він не хотів стати для своєї єдиної доньки чужою людиною. Після кожного виконаного завдання, вони завжди із радістю поверталися додому і... "Додому! Точно. Я ще не була вдома. Може там я зможу щось знайти?",–Грейс залишила гроші за обід і швидко вийшла. У неї з'явилася нова надія. 

 Будинок колись відомого адмірала не був дуже великими і розкішним, але для Грейс він був особливим. Вона не часто бувала вдома, але це було місце, яке нагадувало їй про минуле. Розбійниця стояла і дивилася на колись рідний будинок. Тепер тут жили інші люди, і Грейс відчувала щось чуже і неприємне. Намагалаючись стримати сльози, вона заплющила очі: “Минуле залишилося в минулому. Ніхто не може цього змінити. Тепер я стала іншою, я більше не та маленька дівчинка, я– Чорна Рука."

 Ця ніч видалася не дуже темною. Незважаючи на це, Грейс не хотіла чекати довше. Вона надіялася на свою спритність і вдачу. Чорна Рука гарно знала цей маєток, зараз це стане їй у пригоді. Грейс накинула каптур на голову й одягла маску. Через мить вона вже була по той бік огорожі. Піратка посміхнулася–в дитинстві ці кам'яні стіни здавалися такими великими, а зараз це наче дитяча забава. Тихо, як дика кішка, Грейс йшла садом, наближаючись все ближче до дому. Вона підійшла до двері, взяла за ручку і зупинилася. "Ні, двері можуть наробити зайвого шуму. Краще скористатися вікном". 

 Вже через декілька хвилин піратка стояла у тихому темному коридорі. Їй потрібна була лише мить, щоб зорієнтуватися. Чорна Рука безшумними, але впевненими кроками попрямувала до вітальні. Грейс була спокійна–ця справа не була такою небезпечною, як зазвичай. Вона не знала, чи вдасться їй щось знайти, але було одне місце, яке вона хотіла перевірити. Нарешті вона підійшла до шафи, витягла свій пристрій для освітлення і почала оглядати її. Вона лише одного разу випадково побачила, як тато щось зробив, і відкрилася потаєна шафа. Але Грейс тоді стояла далеко і не могла гарно все розгледіти. Чорна Рука брала різні книги, намагалася повернути декоративні деталі,  натискала на щось, що могло би бути ключем. Вона пильно обстежувала кожен сантиметр шафи, але все було марно, їй не вдавалося нічого знайти. "Тут точно має щось бути. Тато, де ж ти сховав цю таємницю?". Грейс ще раз обвела поглядом велику стару шафу. "Це повинно бути щось просте, але таке, що не кидається одразу в очі. Що ж це?",– очі дівчини блукали по полицях. Її погляд зупинився на фігурці орла. "Ні...я його вже перевіряла..." Грейс підійшла ближче і поглядом почала обстежувати птаха. Цей був мідний орел, який розправляв крила, наче збираючись злетіти. Вона провела рукою по спині птаха. "Невже це ти бережеш таємницю мого батька?". Грейс подивилася в очі орла, в яких відображалися сила, незламність, свобода і воля. Здавалося, наче фігурка була жива. "А може...", Чорна Рука затамувала подих і натиснула на очі птаха... але нічого не відбулося. "Що? Я помилилася?" Грейс була розчарована невдачею. На мить їй здалося, що вона змогла розгадати таємницю шафи. Піратка вже збиралася відвернулися від цієї фігурки, але її увагу привернула одна деталь, яку вона спочатку на помітила. У лівій лапці орел тримав свиток. Грейс простягнула руку і спробувала дістати його, але свиток не піддавався. "Знов невдача?",–промайнуло в голові. Вона намагалася крутити свиток в різні сторони. Раптом щось клацнуло і Грейс з легкістю змогла дістати свиток. В цю мить  невелика частина шафи від'їхала у бік. Так, це було саме те потаєнне місце, яке  шукала розбійниця.