Розділ 8

 Грейс відчула, як чиясь важка рука лягла їй на плече. Вона боялася навіть поворухнутися, серце наче впало додолу. Розбійниця потрапила у пастку й саме вона, Грейс, винна у цьому. Вона не тільки не знайшла те, що шукала, а й сама опинилась у небезпеці. «Що тепер робити? Як викрутитися із цієї ситуації? Як же я могла бути такою необережною? Але... я просто так не здамся, я не програю так легко»,—це промайнуло в голові Чорної Руки за декілька секунд. Вона зжала кулаки, зібралась із духом й...почалася бійка. Грейс розуміла, що у неї мало шансів на порятунок, але вона буде боротися до останнього. Раптом її погляд зупинився на обличчі незнайомця. «О, ні! Знову він?!». Чорна Рука ще з більшою завзятістю продовжила двобій. Супротивники були приблизно рівні по силі, ніхто не хотів відступати. Грейс намагалася протиснутися ближче до дверей, а там вже будь, що буде. Все ж у неї ще залишався невеличкий шанс на порятунок. Але незнайомець й не думав підпускати її до бажаного виходу.
 Раптом Чорна Рука перечепилася через стіл, все ж королівський архів не найкраще місце для таких поєдинків, й впала додолу. Враз гостре лезо кинджалу опинилося біля шиї піратки й одним рухом незнайомець зняв із неї каптур і маску.
—Ти?!,—здивувався переможець.
—Що ж,—зітхнула Грейс,—ми знов зустрілися, Джоне.
Так, це був Джон, помічник капітана із судна «Луїза». Старі «друзі» знов зустрілися, але тепер ситуація була зовсім іншою. 
—Цікаво, невже піратів розвелося так багато, що ви вже й на сушу перебралися?!,–покепкував він,– І що ж ти тут шукала?,—у відповідь лише мовчання,—Говори!,—він сильніше притиснув лезо до її шиї.
—Можеш мене вбити, якщо хочеш, але я нічого тобі не скажу,—впевненим крижаним голосом промовила Грейс.
—Ти думаєш, що я такий безжалісний, як ви? Не турбуйся, ти зараз не на піратському судні. У нас є закони й правила, той, хто їх порушить, буде відповідати, але по справедливості. 
—У нас також є свої закони,—не витримала Грейс,—А ваша справедливість—ніщо, якщо ви не спроможні відрізнити правду від брехні. Ви хоча б колись замислювалися над тим, скількох людей ваш "закон" і ваша "справедливість" лишили щастя й нормального життя?! Ви просто хочете вірити в те, що намалювала ваша фантазія й запевняєте себе, що все гаразд. Огляніться навколо: чи всюди панує справедливість? Можливо, я й займаюся незаконною діяльністю, але ви хоч б раз думали над тим, чому я обрала цей шлях? Кожен член моєї команди—чесна людина, але вони були змушені обрати цей небезпечний шлях тільки тому, що  їхнє життя склалося не найкращим боком, вони наситилися вашою "справедливістю". Наприклад, Меттью мав свій невеликий будиночок й поле, де кожного дня із раннього ранку до пізнього вечора тяжко працював, а потім свій урожай продавав на ринку. Гроші, які він заробляв, відкладав для того, щоб зібрати придане своїй єдиній донці, він хотів для неї кращого життя. Невже це злочин? Він мав не багато, але був вдячний й цьому. А в один день він втратив все. Прийшов якийсь багатий пан, звинуватив Меттью у крадіжці, хоча він нічого такого не робив, й забрав його поле, дім, гроші—усе, що в нього було. А найбільшим ударом стало те, що навіть єдину дочку він забрав й зробив своєю служницею. Скажи: невже це справедливо?! Або як несправедливо обійшлися із Роджером! Він був молодим й недосвідченим юнаком із бідної родини. Одного разу він врятував сина якогось графа, і з того часу вони стали друзями ...принаймні Роджер так вважав. Якось до сім'ї графа навідався якийсь дуже вельможний пан. А син графа в цей час без дозволу узяв його лук й хотів спробувати постріляти. Роджер відмовляв його, але той не хотів слухати. Так трапилося, що саме в цей час той пан також гуляв у саду. Не знаю, як так вийшло, але той поганський син дуже сильно його ранив, а потім звинуватив у цьому Роджера. Так його батьки й він сам опинилися у в'язниці. За що? Так ваші закони вчать віддячувати за доброту? У кожної людини із моєї команди є схожа історія. І таких людей тисячі по всьому світу. В чому їхня винна? Тільки в тому, що народилися у бідній сім'ї, в тому, що не мали влади протистояти впливовим людям. Цей світ створений лише для людей, у яких є гроші і влада. І навіть, якщо у тебе це є, ти не застрахований від обману і несправедливості,–на мить Грейс зупинилася,–Я не хочу жити так, у мене свій світ. І нехай в очах інших, я лише розбійниця, яка не знає таких слів, як добро і милосердя, але я завжди робля те, що каже мені серце, і ніколи не порушую свої принципи. Повір мені, є багато людей, які набагато небезпечніші піратів. Вони здаються такими правильними і начебто не порушують закон. Ти навіть не знаєш, що вони твої вороги, а, коли дізнаєшся, буде вже занадто пізно.

 Джон був дуже здивований її розповіддю. Він дивився у вічі Грейс, в яких були сльози, горе, біль й щось незрозуміле, щось таке, наче полум'я змішалося із кригою.  Раптом почувся скрип дверей і чиїсь кроки. Грейс вже остаточно втратила надію на порятунок— тепер їй точно ніщо не допоможе.
—Швидше ховайся,—Джон заховав свій кинджал.
Грейс подивилася здивованим запитальним поглядом.
—Швидше, поки я не передумав,—тихо але впевнено промовив Джон.
Грейс не стала довго чекати. Вона підвелася на ноги й заховалася за одну із незліченних полиці королівського архіву.
—Хто ви й що тут робите?,—почувся неприємний голос.
—Я–Джон Лансінг. Прийшов сюди за дорученням королеви.
—Та невже?!,—єхидно посміхнувся незнайомий чоловік,—Я відповідаю за королівський архів. Ще минулого вечора я особисто зачиняв ці двері. Цікаво, чому вони зараз відчинені?
—Пане, я не знаю, хто відчиняв ці двері, але я дійсно тут за дорученням королеви. Якщо ви не вірите мені, ось доказ,—Джон простягнув йому письмовий дозвіл із печаткою королеви.
—Але ж ви повинні знати, що королівський архів відчиняється тільки в певний час. Як ви сюди потрапили, якщо двері були зачинені?
—Я вперше сьогодні у палаці й ще не знаю усіх правил. Повторюю ще раз: двері були відчинені, коли я прийшов,—Джон вже трішки підвищив голос, бо було неприємно говорити із цим чоловіком, обличчя якого нагадувало пацюка, й у нього прамайнула думка, що не тільки обличчя має схожість із цією гидкою істотою.
—Тоді, можливо, я можу чимось вам допомогти?,—він пішов у ту сторону, де сховалася Грейс.
—Дякую, я сам. Будьте так ласкаві залишити мене на одинці, мені потрібно виконати королівське доручення.
—Не турбуйтесь, я не буду вам заважати,—не відступав голова архіву, а його очі так і зиркали по всім куткам.
—Я вибачаюсь, але якщо ви зараз же мене не залишите, мені доведеться розповісти королеві про ваше несерйозне ставлення до своєї роботи.
—Що значить несерйозне ставлення до своєї роботи?,—нарешті він зупинився й підвів очі на Джона.
—Ви не зачинили двері вночі, а тепер хочете мене звинуватити в цьому. Невже ви не знаєте, що тут зберігаються важливі папери?!
—Ви мені погрожуєте?
—Ні, просто попереджаю.
—Ну знайте ж....вам ще доведеться відповісти за це...,—бубонів голова архіву, але все ж пішов до дверей.
—Можеш виходити,—через деякий час промовив Джон.
Весь цей час її серце калатало із шаленою швидкістю. Нарешті Грейс покинула свою схованку й подивилася на Джона, вона не знала, чого очікувати від нього, тому просто стояла й чекала. 
—Так ти мені не хочеш сказати, що ти тут шукала?
—Я вже говорила, що не буду відповідати на це питання,—гордо відповіла Грейс.
—Ти ж розумієш, що в такому разі я не можу тебе відпустити?
—Я й не чекала від тебе цього. Коли я вирішила піти на це, була готова до найгіршого розкладу. 
 Запанувала тиша. Грейс й Джон пильно дивилися один одному в очі. Було відчуття, наче вони зійшлися в невидимій сутичці.
—Добре,—порушив тишу Джон,— на цей раз я тебе відпустю. Але запам'ятай, якщо знов тебе впіймаю, не чекай, що я це зійде тобі з рук так легко.
—Мені не потрібні подачки,—відвела голову Грейс,— Мені не подобається бути боржником. 
—Просто уяви, що сьогоднішньої зустрічі не було. Я просто заплющу очі на те, що тут побачив, і не більше. Усе інше в твоїх руках. Не забувай зараз ти в палаці, один невірний крок й ти можеш попрощатися зі своїм життям. Якщо зможеш вийти з палацу, вважай, що доля допомогла тобі. Тому я просто залишаю все на тебе. Цього разу я не буду допомогати тобі. Й якщо щось трапиться, я буду стояти в стороні й навіть пальцем не поворухну, щоб допомогти тобі.