Розділ 6

Море прийняло Грейс крижаними обіймами. Вона завжди почувалася у воді, наче риба, але не сьогодні. Піратка була знесилена, серце калатало зі скаженою швидкістю, рани кровоточили, але на душі було спокійно–вона врятувала свою команду. Навіть якби це була остання хвилина її життя, вона би не шкодували. У Грейс не було сил боротися за своє власне життя, тож з кожною миттю вона все глибше поринала в холодні обійми моря. «Це кінець Чорної Руки»,–промайнула в неї думка. «Кінець»,– гострою болю віддалося у гарячому серці, а перед очима з’явилося обличчя батька з густою бородою і лагідною посмішкою. «Ні, ще зарано помирати. У мене є незакінчені справи. Тато, я буду жити і обов’язково дізнаюся правду.»  В очах Грейс знову спалахнули вогники, вона зібрала усі свої останні сили, щоб спливти на поверхню. Кожен рух відгукувався неймовірною болю по всьому тілу. Чорна Рука стисла міцніше зуби й плила далі, втрачаючи все більше крові. «Я буду жити, буду жити,–знов і знов повторювала вона собі й це придавало їй сил.

Згодом Грейс досягла поверхні й нарешті вдихнула жаданий ковток повітря. Але втриматися на поверхні виявилося складніше. Вона витратила останні сили, щоб допливти сюди. А що тепер? Навкруги непроглядна тьма і моторошна тиша. Вона не знає ні куди пливти, ні скільки часу потрібно, щоб дістатися берега. А її товариши вже, мабуть, далеко звідси. «Невже усі мої старання виявилися марними?»–з’явилася думка і Грейс зникла з поверхні води. Але не на довго, незабаром, вона знов винирнула. Море вже не було таким спокійним, тож кожна хвиля раз за разом поглинала піратку, наче не хотіла відпускати її. Грейс відважно трималася у цьому протистоянні зі стихією, але  кожен новий ковток повітря коштував неймовірних зусиль. Коли Чорна Рука вже майже втратила надію, її рука доторкнутися до чогось твердого. Бочка! Мабуть, хтось викинув її з корабля, і тепер вона так вчасно опинилася в потрібному місці. Це був останній шанс на порятунок. Грейс зітхнула з полегшенням– вона врятована.

Грейс відкрила очі. Вона побачила над собою стелю. Відчувши головний біль, вона знов заплющила очі. «Що відбувається? Де я? Чому у мене все болить?»—багато питань кружляли в неї у голові, на які не було відповідей. Вона знов відкрила очі, в надії, що зараз вона опинитися в знайомому місці, але нічого не змінилося. Вона справді лежала в незнайомому місці на ліжку й бачила над собою стареньку стелю. Поступово вона почала згадувати події тієї ночі. Так, вона ледь не померла. А що ж відбулося потім?
 Раптом почувся скрип дверей й до кімнати хтось зайшов. Грейс була навчена життям не довіряти незнайомцям. Тому вона заплющила очі й прикинулася, що ще спить. 
—Вона ще не приходила до тями?,—почувся чоловічий голос.
—Ні, Томе, досі їй не стало краще,—це вже був жіночий голос,—я перев'язала її рани. Вона втратила багато крові й була дуже слабка. Я зробила все що змогла, ця дівчина виживе тільки в тому випадку, якщо її жага до життя буде дуже сильною.
—Цікаво, хто вона й що вона робила посеред моря у такому стані.
—Дусаю, це не наша справа знати її проблеми. Ми повинні допомогати людям, не дивлячись ні на що.
 Том тільки зітхнув й вийшов із кімнати. А жінка поклала на маленький стіл, що стояв біля ліжка, миску гарячого запашного супу. Від неймовірно смачного запаху у Грейс прокинувся апетит. Їй так хотілося відкрити очі й скуштувати цю страву, але інстинкт самозбереження не давав їй цього зробити. Раптом щось залоскотало у носі, мабуть від привабливогл аромату, Грейс не стрималася й чхнула.
Вона відкрила очі й побачила над собою приємне обличчя незнайомої жінки.
—Дівчинко моя, нарешті ти прокинулася! Ми вже зачекалися. Щоправда, ми не дуже вірили, що ти одужаєш, але все ж я продовжувала робити все, що в наших зусиллях, щоб допомогти тобі. А тепер, ластівочко, скажи, як ти себе відчуваєш?
—Пані, у мене все болить,—тихо прошепотіла Грейс, яка мало що зрозуміла зі слів жінки, бо голова дуже боліла й вона не могла так швидко усвідомлювати, що відбувається.
—Бідна дитинко!,—сплеснула вона в долоні,—Це й не дивно. Не знаю де ти стільки ран отримала, але після того, що ти пережила, не кожен зміг би знов стати на ноги. Давай я допоможу тобі сісти й ти скуштуєш мого смачнющого супу.
Добра жінка допомогла Грейс присісти на ліжку, від чого обличчя піратки перекосилося й вона застогнала. 
—Обережніше. Ось так. А тепер можеш нарешті попоїсти. Я впевнена, що ти дуже зголодніла,—посміхнулася жінка.
Грейс почала потрошки їсти. З кожною краплиною гарячого супу, вона відчувала, як її сили поступово повертаються. Тому, коли миска спорожніла, вона відчувала себе вже набагато краще.
—Дякую.
—Немає за що. 
—Скажіть навіщо ви мені допомагаєте?,—спитала Грейс.
—Декілька років тому море забрало життя моєї доньки,—в очах жінки заблищали сльози,—Зараз вона була б приблизно твого віку. Ким би ти не була, в першу чергу ти—людина й чиясь донька. Я знаю, що значить назавжди втратити того, хто був для тебе дорожчим, ніж власне життя. Тому я вважаю, що повинна допомогти тим, хто потребує моєї допомоги. Мій чоловік говорив, що випадково знайшов тебе у відкритому морі. Ти була така бліда, що він подумав, що ти вже була мертвою. Але йому вдалося почути легке биття твого серця. Він, не гаючи часу, привіз тебе сюди. Тобі пощастило, що я трішки знаюся на травах й змогла перев'язати твої рани. 
—Тобто вам наважливо хто я?,—все допитувалася Грейс.
—У кожної людини свій нелегкий життєвий шлях. Кожен має свої проблеми й таємниці, які береже в глибині свого серця. Так сталося, що Том знайшов тебе, це не було випадковістю. Ти маєш велике бажання жити, саме це допомогло тобі пройти через це випробування долі. Я не буду випитувати у тебе те, чого ти не хочеш розповідати. Єдине, я б хотіла знати твоє ім'я.
—Мене звуть Грейс,—вона все ще не довіряла цим людям. У піратському світі всі звали її Чорною Рукою, мало хто знав її справжнє ім'я. Тому вона вирішила сказати його. До того ж вона не хотіла відповідати брехнею на доброту.