Розділ 5

  Грейс дісталася найближчого містечка, сама не знаючи, що робитиме далі. Насамперед вона зайшла до невеликої таверни перекусити. За час, проведений у печері, піратка встигла скучити за нормальною їжею. Черепахового супу вона наїлася на все життя — тепер навіть згадка про нього викликала огиду.
Вгамувавши голод, Чорна Рука почала нишком розглядати відвідувачів, водночас міркуючи, де взяти корабель. У таверні, як завжди, було людно й галасливо: хтось голосно сперечався, хтось сміявся, а хтось уже дрімав над своїм кухлем. Раптом її увагу привернув чоловік у старому чорному плащі та темному капелюсі, що затіняв обличчя. Незнайомець їв швидко, ніби кудись поспішав. Грейс уважно спостерігала за ним. Невже це справді він?
За кілька хвилин чоловік поклав на стіл кілька золотих монет і швидко попрямував до виходу, намагаючись залишитися непоміченим.
Грейс мовчки поклала на свій стіл дві останні монети й рушила слідом.
Щойно випала нагода, вона блискавично вихопила меч і завдала удару. Та незнайомець виявився не звичайним мандрівником. З-під плаща блиснуло лезо, і їхні мечі з дзенькотом схрестилися.
Удар. Захист. Ще удар. Клинки миготіли в повітрі, а жоден із супротивників не поступався іншому ні силою, ні майстерністю. Проте Грейс досі не одужала після поранення. Дихання ставало важчим, руки поступово наливалися втомою. Потрібно закінчувати. Вона різко змінила стійку і ковзнула вперед, її меч підчепив поля капелюха незнайомця й відкинув його убік, майже одночасно лезо суперника розсікло смугу тканини, що приховувала нижню частину її обличчя.
— Грейсе! — вигукнув чоловік, не приховуючи радості.
Дівчина усміхнулася і сховала меч у піхви.
— А ти все ще чудово володієш зброєю.
Вона не помилилася. Перед нею стояв Едмунд.
На радощах вони міцно обійнялися. Едмунд був поруч із нею ще з дитинства. Коли Грейс обрала життя пірата, він без вагань пішов за нею. Вона ставилася до нього як до рідного брата і знала: якщо у світі й існує людина, якій можна довірити власне життя, то це саме він.
— Я вже думав, що більше тебе не побачу.
— Я теж не очікувала, що ми зустрінемося так скоро, — відповіла Грейс. — Що сталося з «Чорною трояндою»? І з рештою команди?
Едмунд опустив погляд.
— Сили були нерівні із самого початку. Цього разу Чорний Ворон справді гарно підготувався. Ти знаєш, що до його  рук краще не потрапляти. У нього немає ні жалю, ні милосердя, – Едмунд на мить замовк, ніби збирався з думками. – Після бою він був поранений, і це дало нам трохи часу. Нас замкнули в трюмі. Його люди вирішили дочекатися капітана, мабуть, навіть вони бояться цього чудовиська. За кілька днів ми побачили, на що здатний Чорний Ворон. Не питай мене про подробиці, капітане. Я не хочу, щоб ти знала.
Грейс лише мовчала.
— Дехто з наших не витримав... — продовжив Едмунд. — Вони померли. А мені дивом вдалося втекти, – він стиснув кулаки. – Тоді я поклявся, що помщуся за кожного з них і, якщо ще хтось залишився живим, то витягну їх звідти.
Грейс поклала руку йому на плече. Чорний Ворон знову став на її шляху. Пальці самі собою стиснули руків'я меча. Ні. Цього разу вона не дозволить йому втекти. Капітан повинен ділити зі своєю командою не лише перемоги, а й поразки. Вона обов'язково поверне їх додому.
— Я йду з тобою, — твердо сказала Грейс.
Едмунд ледь усміхнувся.
— Навіть не сумнівався.
— У тебе є план?
— Поки що ні, — знизала плечима піратка. — Але ми.  щось вигадаємо. Ходімо.

                                           * * * *

Була темна тиха ніч. Лише легке хлюпання хвиль порушувало морський спокій. «Месник» плавно розрізав чорну воду. Капітан, добряче напившись, спав у своїй каюті. Полонені з «Чорної троянди» лежали в трюмі майже без руху. Тортури Чорного Ворона виснажили їх настільки, що навіть найменший рух відгукувався гострим болем у всьому тілі. І все ж вони не хотіли, щоб ця ніч скінчилася. Полонені з жахом думали про майбутній день: на які жорстокі вигадки піде безжальний пірат.
Тим часом до «Месника», ховаючись у темряві, повільно підпливали два човни, у яких ледве можна було розрізнити дві постаті. Вони діяли швидко й злагоджено, ніби робили це вже не вперше. Кілька вправних рухів — і незабаром обидва вже стояли на палубі.
— Я перевірю обстановку, — ледь чутно прошепотів Едмунд.
— Добре. А я знайду хлопців, — так само тихо відповіла Грейс.
Вони розійшлися в різні боки. Грейс попрямувала до трюму. Полонених найчастіше тримали саме там. Піратка не могла сказати, що не відчувала страху, але зараз її лякала не власна доля, вона боялася запізнитися, боялася знайти надто багато порожніх місць. Якби можна було віддати своє життя заради команди, вона зробила б це без вагань.
Нарешті вона знайшла двері трюму. Обережно натиснула, двері піддалися. Грейс тихо видихнула й навпомацки пішла вглиб. Навколо панувала непроглядна темрява. Вона повільно просувалася уперед. Раптом почула тихий стогін. Грейс опустилася навпочіпки і простягнула руки вперед.
Пальці натрапили на людське плече, тіло здригнулося. Пролунав новий стогін.
— Тихіше... Це я, — прошепотіла вона, ледве стримуючи сльози.
— Капітане?.. — прохрипів чоловік. — Мабуть, я вже помираю, якщо бачу привида.
— Бене, – Грейс міцно стиснула його руку. – Це справді я. Ми з Едом прийшли забрати вас звідси.
Навколо почулося шарудіння.
— Капітан?
— Капітан тут!
— Хлопці, — тихо, але твердо сказала Грейс, — я витягну вас.
— Капітане, залиште нас, — озвався Бен. — Ми ледве можемо стояти. Тут повно ворогів, вони не дадуть нам так просто піти. Нам достатньо знати, що ви живі.
Грейс похитала головою.
— Не смій так говорити, – вона допомогла йому сісти зручніше. – Я ваш капітан. І поки я жива, ніхто з вас не залишиться тут чекати смерті.
— Але ми лише сповільнимо вас...
— Тоді будемо рухатися повільніше, — перебила його Грейс. — Якщо доля вирішила, що ми загинемо, то загинемо разом. А якщо сьогодні вона все ж усміхнеться нам, то ми разом підемо звідси.
До очей бранців підступили сльози. Вони завжди любили свого капітана. Іноді Грейс була суворою, могла насварити за помилку чи змусити працювати до сьомого поту, але ніхто й ніколи не сумнівався: вона не покине своїх. За кожного з них Чорна Рука була готова піти хоч у вогонь, хоч у шторм. Саме тому вони йшли за нею і були готові віддати за неї життя. Але зараз усе було інакше. Вони не бачили жодного шансу на втечу, а якщо Грейс потрапить до рук Чорного Ворона... навіть думати про це було страшно.
— Капітане, — почувся знайомий шепіт.
У трюм спустився Едмунд.
— Що тобі вдалося з'ясувати?
— Чорний Ворон напився, як свиня, і зараз спить у своїй каюті. На палубі тихо. Мені вдалося без шуму прибрати кількох вартових, але часу в нас небагато. Треба поквапитися.
— Гарна робота, Едмунде. Зробимо так. Я допоможу хлопцям дійти до човнів, а ти спускатимеш їх у шлюпки. Ми повинні встигнути, поки ніхто не помітив, що в них гості.
Едмунд мовчки кивнув. Вони рушили вперед. Просувалися повільно, надто повільно. Кожен крок давався полоненим із болем. Грейс відчувала, як шалено б'ється серце. Їй здавалося, що навіть легенький скрип дощечок чути на весь корабель, що ось-ось хтось вийде і побачить їх, але поки що все було тихо. Нарешті вони дісталися місця, де були прив'язані човни. Едмунд допоміг Бену сісти на край борту і почав обережно спускатися разом із ним, а Грейс, не гаючи часу, повернулася до трюму. Їй було неспокійно залишати їх навіть на кілька хвилин. Коли вона повернулася з наступним членом команди, на палубі все ще панувала тиша.
Ще один врятований. Час тягнувся болісно повільно. Здавалося, минула ціла вічність, перш ніж Грейс вийшла з трюму востаннє Піратка вже хотіла з полегшенням видихнути і саме тоді ледь не врізалася у чоловіка, який несподівано з’явився перед нею.  Ворожий пірат здивовано закліпав.
Схоже, він щойно прокинувся і ще не розумів, що відбувається. Грейс скористалася цим, швидко звернула вбік і сховалася серед бочок. Але було запізно. Пірат нарешті збагнув побачене. Незабаром пролунав постріл. Нічний спокій розсипався на друзки, на палубі почувся тупіт ніг, крики, брязкіт зброї. «Месник» прокинувся.
До Грейс тихо підбіг Едмунд.
— З тобою все гаразд? Я чув постріл.
— Зі мною все добре, — тихо відповіла вона. — Просто здійняли тривогу.
Грейс подивилася на знесиленого товариша, що ледве тримався на ногах.
— Спускайтеся до човна.
— А ти?
— Я відволічу їх.
— Ні.
— Едмунде...
— Грейсе, це надто небезпечно. Я залишуся, а вы йдіть.
— Ти ще пам'ятаєш, хто я?, – Едмунд мовчав, – Капітан залишає корабель останнім.
— Але...
— Швидше. Це наказ.
— Капітане, залиште мене, — слабко промовив поранений.
Грейс похитала головою.
— Не кажи дурниць, – вона поклала руку йому на плече. – Я витягну вас звідси. Якщо щось піде не так, не чекайте на мене. Сьогодні темна ніч на нашому боці. Відпливайте якомога далі.
— А ти?
Грейс усміхнулася куточком губ.
— Забув? Я добре плаваю.
Едмунд мовчав. Він знав її занадто добре. Якщо Чорна Рука щось вирішила, переконати її було неможливо. Тому лише кивнув.
— Добре... але пообіцяй, що виживеш.
— Обов'язково виживу.
Грейс передала пораненого товариша Едмунду й швидко рушила в інший бік палуби. Їй потрібно було виграти хоча б кілька хвилин,  хвилин, які могли врятувати життя її людям. Попереду вже чулося тупотіння десятків ніг. Піратка застрибнула на одну з бочок, вихопила меч і голосно вигукнула:
— Чи не мене шукаєте?, – н палубі запанувала коротка тиша. – Підходьте! Якщо вистачить сміливості напасти на Чорну Руку!
Пірати перезирнулися. Ім'я Чорної Руки навіть зараз викликало у них вагання, але лише на мить.
— Вона одна! — закричав хтось.
— Минулого разу ми вже перемогли!
— Вона не впорається з усіма нами!
Ці слова повернули піратам впевненість і вони кинулися вперед. Грейс міцніше стиснула руків'я меча. Ще рано. Едмунд із хлопцями ще не встигли відплисти. Треба протриматися довше. Вона зустріла перших нападників різким ударом. Меч у її руках рухався швидко й точно. Піратка билася так, наче за її спиною стояв цілий світ, бо для неї так воно і було. Грейс билася не за себе, за себе вона давно перестала боятися. Вона захищала тих, хто довірив їй свої життя, і саме це надавало їй сил. Перший нападник упав майже одразу, другий відступив, затискаючи поранену руку. Та ворогів було надто багато, вони насідали з усіх боків. Грейс чудово володіла мечем і пройшла не одну битву, але зараз сили були нерівні. Вона не могла одночасно відбиватися від усіх. Раптом плече пронизав гострий біль, лезо ковзнуло по правій руці, залишивши глибокий поріз. Дівчина лише сильніше зціпила зуби. Чорну Руку так просто не зламати! Вона не дозволить цим людям побачити страх чи біль у своїх очах. Піратка знову кинулася вперед. Її меч зі свистом розсікав повітря, відбиваючи один удар за іншим. Та сили поступово залишали її. Краплі крові падали на дошки палуби.
Одна, потім ще й ще. З кожною втраченою краплею  руки ставали важчими. Черговий небезпечний удар. Цього разу лезо зачепило ногу. Грейс похитнулася, але втрималася. Нестерпний біль розійшовся по всьому тілі, але Чорна Рука продовжила відбиватися.
Пірати дедалі сильніше тіснили її до фальшборту.
Ще кілька кроків і відступати буде нікуди. Грейс важко дихала. Одяг прилипав до тіла, перед очима все починало розпливатися. Вона втратила забагато крові, але це вже не мало значення.
За її розрахунками, Едмунд із командою мали достатньо часу, щоб відплисти. Отже, вона виконала свій обов'язок. На губах Грейс промайнула слабка посмішка. Зібравши залишки сил, піратка завдала потужного удару, змусивши нападників відступити. Цього було достатньо.
Одним плавним рухом вона застрибнула на фальшборт. На мить зупинилася і підняла погляд – човнів уже не було видно. Отже, все було не дарма.
Грейс кинулася у темні морські хвилі, холодні обійми моря одразу поглинули її.