Розділ 5

 Грейс дісталася найближчого містечка. Поки що вона не знала, що буде робити далі. Для початку вона зайшла в невелику таверну перекусити, за час перебування в печері піратка вже встигла скучити за нормальною їжею. За той час вона наїлася супу із черепах, так що тепер лише від однієї згадки про це становилося гидко. 
  Вгамувавши голод, Чорна Рука почала розглядати відвідувачів, думаючи як би вирішити проблему з кораблем. У таверні, як завжди, було повно народу, і зараз тут стояв сильний шум. Раптом погляд дівчини привернув увагу чоловік у чорному старому плащі та темному капелюсі, поля якого приховували його обличчя від сторонніх поглядів. Він швидко їв, ніби кудись поспішав. Грейс довго дивилася на нього, думаючи: чи вірна її здогадка?
  Незабаром незнайомець поклав на стіл кілька золотих монет і поквапився піти, намагаючись не привертати зайвої уваги. Грейс теж швидко поклала пару золотих монет, останні, що в неї залишилися, і пішла за незнайомцем.
  Вибравши потрібний момент, Грейс завдала блискавичного удару, але він не був звичайним мандрівником. У складках його плаща був захований меч. Їх леза перехрестилися–пролунав дзвінкий металевий звук. Вони вправно наносили один удар за одним і так же вправно відбивалися.  Ніхто з них не поступався в силі чи мейстерності. Але Грейс ще не повністю одужала від минулої рани й не могла битися, як раніше. Цей двобій тривав досить довго. Грейс вже почала втомлюватися, тож їй потрібно було якнайшвидше закінчити це. Одночасно Грейс зняла своїм мечем капелюх із незнайомця, а він розрізав маску, зроблену з плаща, на її обличчі.
—Капітане, –радісно і здивовано вигукнув він.
—А ти все ще чудово володієш мечем, - посміхнулася Грейс й сховала свою зброю.
Вона не помилилася –цей мандрівник дійсно був її помічником. На радощах вони обійнялися. Едмунд був її другом ще з дитинства. Коли вона стала піратом, він пішов за нею. Грейс ставилася до нього як до рідного брата. Вона знала, що поряд завжди є людина, якій вона може повністю довіряти.
— Я вже думав, що більше не побачу тебе.
—Я теж не очікувала на таку швидку зустріч. Що трапилося з Чорною трояндой та іншими?

Обличчя Едмунда потемніло:
—Сили були нерівні з самого початку,–зітхнув він,–Тож цього разу ми зазнали поразки. Ти ж знаєш, що до рук Чорного ворона краще не потрапляти. У нього немає ні краплі жалю, ні краплі милосердя. Після бою він був сильно поранений, це виграло для нас трохи часу. Ми опинилися в трюмі–його команда знала, що розправу над бранцями краще залишити капітану (думаю, вони самі бояться цього тирана). За кілька днів ми пізнали його різноманітні жорстокі тортури. Я не хочу тобі розповідати про це. Тобі краще не знати. Дехто з команди не витримав і незабаром після цього помер. Мені дивом вдалося втекти. Я поклявся, що помщуся йому за всіх і, якщо вдасться, врятую тих, кого ще можна врятувати.
 Очі Грейс спалахнули недобрим вогнем, серце стислося від болю та ненависті. Вона дістане цього жорстокого негідника навіть з-під землі. Капітан повинен проходити разом зі своєю командою усі перемоги й поразки, радощі й печалі. Вона усе зробить, щоб врятувати тих, хто ще живий, від лап цього звіра.
—Я йду з тобою,–впевнено промовила піратка.
— Я навіть не сумнівався в цьому,— посміхнувся Едмунд.
—У тебе є план?

—Поки що ні, але ми обов'язково щось придумаєм. Ходімо.

                                            * * * *                                

 Була темна тиха ніч. Тільки чулося легке хлюпання морських хвиль. «Месник» легко плив уперед. Капітан, сильно напившись, спав у своїй каюті. Полонені з «Чорної троянди» лежали в трюмі, наче мішки з мукою. Вони були знесилені жорстокими тортурами, які вигадав для них Чорний ворон. Від кожного навіть невеликого руху їх пронизував сильний біль, наче тисячі розпечених мечів встромлювалися в тіло. Незважаючи на це, вони не хотіли, щоб ця ніч скінчилася. Полонені з жахом думали про майбутній день: на які жорстокі вигадки піде нещадний пірат?
 Цим часом до Месника під покровом темряви обережно підпливали два човни, на яких ледве можна було розгледіти дві тіні. Вони швидко і вміло діяли, начебто робили це не в перший раз. Упевнені швидкі рухи без зайвого шуму, й незабаром вони вже стояли на палубі Месника.
—Капітане, я перевірю ситуацію,–ледь чутно прошепотів Едманд.
—Добре. Тоді я шукаю хлопців–так само тихо відповіла Грейс.
 Вони розійшлися у різні боки. Грейс пішла шукати трюм, бо знала, що полонених переважно тримають там. Не можна сказати, що їй зовсім не було страшно, але в цей момент вона зовсім не думала про свою безпеку, лише боялася за команду. Якби вона могла віддати своє життя заради цих хлопців, не замислюючись, зробила б це. Але Грейс добре знала, що від Чорного ворона нічого, крім підлості та жорстокості, очікувати не варто. Навіть якби вона запропонувала йому цю угоду, він би обманом вбив і її, і усю команду.
 Відважна піратка сміливо та обережно йшла вперед. Зрештою, вона знайшла трюм. Спробувавши відкрити його, вона дуже зраділа, що той легко піддався. Обережно спустившись старими сходами, від чого ті тихо заскрипіли, Грейс навпомацки пішла вглиб, намагаючись розрізнити хоч якісь силуети в непроглядній темряві. Раптом десь поруч вона почула жалібний стогін, від чого її серце сильно стислося. Опустившись навпочіпки піратка навпомацки намагалася знайти джерело цього звуку. Нарешті її рука намацала людину, від чого знову пролунав стогін, але цього разу сильніший.
— Тихіше це я,— ледве стримуючи сльози, прошепотіла Грейс.
— Капітане?,— недовірливо прохрипів полоненний,— Мабуть, я вже вмираю, коли бачу привида.
— Бене, це справді я,— вона взяла його за руку,— я і Ед прийшли врятувати вас.
Навколо почувся шепіт і якісь рухи.
—Капітан? Капітан тут!
—Хлопці, я обов'язково витягну вас звідси.
—Капітане, залиште нас. Ми навіть не можемо нормально пересуватися. Тут усюди вороги, вони не дадуть нам так просто піти. Все одно нам залишилося недовго жити, ми б не хотіли наражати ваше життя на небезпеку. Нам достатньо знати, що ви живі і з вами все добре.
— Не кажи так, Бене. Я ваш капітан, а ви мої друзі і... моя сім'я. Якщо вам судилося померти, я прийму це разом із вами. А якщо доля буде прихильною до нас, ми разом покинемо це моторошне місце. Щоб попереду нас не чекало, ми пройдемо через це разом.
 До очей бранців підступали сльози. Вони завжди любили свого капітан і з радістю виконували її доручення. Іноді Грейс була суворою, якщо справді був привід для цього. Але всі знали, що вона ніколи їх не кине і заради них піде і в вогонь, і в воду. Вони ніколи не сумнівалися у своєму капітанові. Але зараз все було інакше. Вони не мають шансів втекти. А якщо Грейс потрапить до лап Чорного ворона, навіть страшно уяви, що він зробить із нею.
— Капітане,— у трюм до них спустився Едмунд.
—Що тобі вдалося з'ясувати?
— Чорний ворон напився, як свиня, і зараз спить у своїй каюті. На палубі зараз тихо, мені пощастило знешкодити без зайвого шуму кількох піратів. Тепер потрібно діяти дуже обережно та бажано швидше.
—Гарна робота, Еде. Ось як ми тепер зробимо: я допоможу їм дійти до того місця, де ми прив'язали човни, а ти з ними спускатимешся в шлюпки. У нас немає багато часу, ми повинні встигнути, доки вони не помітили непроханих гостей.
  Едмунд кивнув, і вони взялися за виконання свого плану. Вони дуже повільно просувалися до місця, де залишили човни. У Грейс шалено калатало серце, вона боялася, що щось може завадити їм, але в той же час намагалася діяти швидко й обережно зі спритністю досвідченого пірата. Нарешті вони дісталися того місця, і Едмунд з Беном почали спускатися. А Грейс, не гаючи часу, вирушила назад у трюм. Їй було страшно залишати їх самих навіть на короткий час.
  Грейс та Едмунд працювали дуже обережно. Від кожного стороннього звуку в них здригалося серце. Через деякий час, який Грейс здався вічністю, вона вже йшла з останнім членом команди. Піратка подумки зітхнула, радіючи, що їм вдалося здійснити свій план без жодних несподіванок.
  Але не можна робити поспішних висновків і радіти завчасно. Невдовзі перша несподіванка стала у них на шляху. У темряві Грейс мало не налетіла на ворожого пірата. Першої миті він не одразу зрозумів, що відбувається, мабуть, був ще сонним. Чорна Рука скористалася цим і поспішила зникнути з його очей. Коли він зрозумів, що на борту є непрохані гості, вистрілив угору, даючи сигнал до тривоги. На палубі стало дуже жваво та небезпечно. Грейс намагалася якомога обережніше йти, щоб бути непоміченою у цій метушні.  До неї підбіг Едмунд.