Розділ 2

Сонце було вже високо, коли Річард розплющив очі.  У вухах шуміло, голова розколювалася. Він озирнувся-навколо була тільки вода.  "Що сталося?  Як я тут опинився?" Капітан спробував згадати нещодавні події, але від цього голова заболіла ще більше.  Він похитав головою, ніби намагаючись відігнати біль.  Раптом у його голові почали спливати картини минулої битви.  Все було немов у тумані, як і ранок, коли відбулися ці події. 
— Що це мене так добряче стукнуло?, — Скривився капітан, чіпаючи забите місце, — Ось так і перша зустріч з піратами.  Тепер я залишився зовсім один посеред безкрайнього моря на дерев'яній посудині.  Дякую вам за човен, хлопці,-підвищив голос Річард, ніби хтось зміг би його почути,-Взагалі я не так вже й погано влаштувався.  Можна сказати, що мені знову пощастило.  Навіть у сутичці з піратами я вийшов майже неушкодженим.  Ось тільки провізії немає, та й води теж.  Ех, так довго ми, капітане, не протягнемо.  Потрібно якнайшвидше добратися до якогось берега, — капітан Берк озирнувся по сторонам - на горизонті не було видно нічого схожого на берег, —Що ж, — підсумував Річард,зручніше вмощуючись на рятівному човні, —все не так вже й погано.  Я зміг вижити в запеклій битві з піратами, зможу пройти і через це. 
Тим часом на борту «Луїза» господарювали пірати.  Їм вдалося захопити корабель навіть із нечисленною командою, оскільки це не було військове судно.  Пірати оглядали трюм, сподіваючись на непогану здобич.  До полонених із команди «Луїза» підійшов молодий пірат у гарному чорному плащі. 
— Хто у вас капітан?,— відразу перейшов він до справи. 
—Під час битви його сильно поранили, більше я його не бачив, — озвався Джон Лансінг, — Думаю, його викинуло за борт.  Я його помічник. 
— Що ж це за капітан, який навіть битися гідно не вміє,—зневажливо пирхнув пірат,— Напевно він злякався і сам зістрибнув за борт,-від цих слів, пірати, що стояли трохи позаду, вибухнули гучним регітом. 
Джон міцніше стиснув кулаки-нелегко було чути такі зневажливі слова на адресу свого капітана та кращого друга.  Він знав Річарда ще змалку.  Його ніколи не можна було назвати боягузом.  Він завжди йшов у саме пекло і тільки потім думав, як вибиратися звідти.  Він би ніколи не втік, залишивши свою команду на вірну смерть. 
—Так ти–помічник капітана, — повільно промовив пірат, піднімаючи лезом меча обличчя Джона, — Значить, ти повинен знати багато.  Розкажи мені, звідки ви пливете, куди і яка мета вашої подорожі.  Тільки запам'ятай, — раптом його обличчя стало більш жорстоким і Джон відчув вістря леза на своїй шиї, — я не потерплю і краплі брехні. 
—Добре, я все скажу, — як можна твердіше відповів помічник капітана, - ми їздили у справах в Іспанію.  Зараз повертаємось додому до Англії.  Ви ж бачите по нашому кораблю та вантажу, що ми звичайне торгове судно. Нам нічого приховувати. 
—Це схоже на правду,—пірата задовольнила таку відповідь. 
Вони відійшли трохи вбік: 
—Капітане, що ми будемо з ними робити? 
—Ти ж знаєш, Едмунде, що мені не подобається вбивати.  У цьому бою у нас зовсім малі втрати.  До того ж здобич досить багата.  Але просто відпустити я їх не можу. 
—І що з ними робити? 
Молодий пірат глянув на полонених-вони мовчки сиділи, схиливши голови.  Деякі з них навіть битися до ладу не вміли.  Він не хотів їх убивати.  Але просто відпустити не міг, бо неодноразово за таку щедрість отримував кулю в спину.  Він не був боягузом, але не хотів ризикувати ще раз життями своєї команди.  Несподівано до нього прийшла чудова ідея.  Він підійшов до Джона Лансінга. 
– Скажи, чи готовий ти пожертвувати своїм життям заради своєї команди? 
—Так, готовий, — без зайвих роздумів відповів Джон, чим дуже здивував капітана піратів. 
—Я захоплений твоєю сміливістю та самовіддачею.  Ти впевнений у своєму рішенні? 
—Впевнений,—твердо промовив Джон. 
—Що ж, ти–смілива людина, і заслуговуєш на повагу своєї команди.  Я сьогодні в хорошому настрої, тому можу змилостивитися, буде дуже шкода вбивати такого сміливця.  А щоб було цікавіше, ти сам повинен виграти собі життя.  Ось мої умови: ти маєш битися з однією людиною з моєї команди.  Якщо ти переможеш - я подарую життя тобі і твоїм людям, але ти поїдеш зі мною, інакше на вас усіх чекає ненайкраща доля.  Як тобі такі умови? 
—Я згоден.  Ви обіцяєте, що збережете життя моїм людям? 
—Я ще ніколи не порушував свого слова.  Тож можеш не сумніватися у цьому.  Їхні життя зараз повністю залежать від тебе. 
—Добре.  Я готовий.  З ким я мушу битися. 
—Ед,—подкликав він одного з піратів,—Це мій помічник.  Я думаю буде справедливо якщо рівні за званням люди братимуть участь у поєдинку. 
Це був чоловік високого зросту із довгим трішки хвилястими темним волоссям. У темних очах відображалося зосередження й впевненість у собі. 
Серед піратів пройшов радісний вигук.  Вони почали розчищати місце для бою. Суперники вийшли до центру, і бій розпочався.  Полонені з жахом спостерігали за тим, що відбувається, адже зараз вирішувалася їхня доля: життя чи смерть. Супротивники були приблизно рівні за силою, обидва добре володіли бойовим мистецтвом, ніби народилися з мечем у руках.  Перевага переходила від одного до іншого, не можна було точно визначити, хто переможе.  Пірати захоплено спостерігали за поєдинком, підтримуючи свого товариша радісними вигуками, коли він починав перемагати.  Їхній капітан мовчки дивився за тим, що відбувається, нічим не виявляючи свого інтересу. Лише іноді в його очах з'являвся грайливий вогник. 
Поєдинок тривав досить довго, ніхто не міг перемогти свого суперника.  Обидва були дуже виснажені, поранені та втомлені.  Можливо, це ще довго б тривало, але раптом Джон зробив різкий випад, заплутавши свого суперника, і вибив меч з його рук.  Навколо пролунали незадоволені вигуки, а команда «Луїзи» зітхнула з полегшенням.  Джон підвів свій погляд, в якому не було ні краплі страху, на капітана. Губи останнього здригнулися в ледь помітній усмішці. 
—Ви всі чули мої слова, —пролунав його голос, —команда судна "Луїза" отримує свободу, і я їм залишаю їхній корабель.  Ми перенесемо дорогоцінний трюм собі, і ви можете продовжити свій шлях.  Але якщо ви вирішите піти за нами або послати нам услід кулю, то вашому капітанові, який щойно врятував вам життя, доведеться відповісти за це.  Тому раджу вам добре подумати, перш ніж щось робити.  Боб,— звернувся він до одного зі своїх людей—оглянь Едмунда та його,— кивнув капітан на Джона, а сам розвернувся і пішов на «Чорну троянду».