Розділ 2

Сонце було вже високо, коли Річард розплющив очі.  У вухах шуміло, голова розколювалася. Він озирнувся-навколо була тільки вода.  "Що сталося?  Як я тут опинився?" Капітан спробував згадати нещодавні події, але від цього голова заболіла ще більше.  Він похитав головою, ніби намагаючись відігнати біль.  Раптом у його голові почали спливати картини минулої битви.  Все було немов у тумані, як і ранок, коли відбулися ці події. 
— Що це мене так добряче стукнуло?, — Скривився капітан, чіпаючи забите місце, — Ось так і перша зустріч з піратами.  Тепер я залишився зовсім один посеред безкрайнього моря на дерев'яній посудині.  Дякую вам за човен, хлопці,-підвищив голос Річард, ніби хтось зміг би його почути,-Взагалі я не так вже й погано влаштувався.  Можна сказати, що мені знову пощастило.  Навіть у сутичці з піратами я вийшов майже неушкодженим.  Ось тільки провізії немає, та й води теж.  Ех, так довго ми, капітане, не протягнемо.  Потрібно якнайшвидше добратися до якогось берега, — капітан Берк озирнувся по сторонам - на горизонті не було видно нічого схожого на берег, —Що ж, — підсумував Річард,зручніше вмощуючись на рятівному човні, —все не так вже й погано.  Я зміг вижити в запеклій битві з піратами, зможу пройти і через це. 
Тим часом на борту «Луїза» господарювали пірати.  Їм вдалося захопити корабель навіть із нечисленною командою, оскільки це не було військове судно.  Пірати оглядали трюм, сподіваючись на непогану здобич.  До полонених із команди «Луїза» підійшла молода піратка.
— Хто у вас капітан?,— відразу перейла вона до справи. 
—Під час битви його сильно поранили, більше я його не бачив, — озвався Джон Лансінг, — Думаю, його викинуло за борт. Я–його помічник. 
— Що ж це за капітан, який навіть битися гідно не вміє,—зневажливо пирхнула вона,— Напевно він злякався і сам зістрибнув за борт,-від цих слів, пірати, що стояли трохи позаду, вибухнули гучним реготом. 
Джон міцніше стиснув кулаки-нелегко було чути такі зневажливі слова на адресу свого капітана та кращого друга.  Він знав Річарда ще змалку, його ніколи не можна було назвати боягузом.  Він завжди йшов у саме пекло і тільки потім думав, як вибиратися звідти.  Він би ніколи не втік, залишивши свою команду на вірну смерть. 
—Так ти–помічник капітана, — повільно промовила піратка, піднімаючи лезом меча обличчя Джона, — Значить, ти повинен знати багато.  Розкажи мені, звідки ви пливете, куди і яка мета вашої подорожі.  Тільки запам'ятай, — раптом її обличчя стало більш жорстоким і Джон відчув вістря леза на своїй шиї, — я не потерплю і краплі брехні. 
—Добре, я все скажу, — як можна твердіше відповів помічник капітана, - ми їздили у справах в Іспанію.  Зараз повертаємось додому до Англії.  Ви ж бачите по нашому кораблю та вантажу, що ми звичайне торгове судно. Нам нічого приховувати. 
—Це схоже на правду,—капітана задовольнила така відповідь. 
Вони відійшли трохи вбік: 
—Капітане, що ми будемо з ними робити? 
—Ти ж знаєш, Едмунде, що я не вбиваю невинних. У цьому бою у нас зовсім малі втрати, до того ж здобич досить багата.  Але просто відпустити я їх не можу. 
—І що з ними робити? 
Піратка глянула на полонених-вони мовчки сиділи, схиливши голови.  Деякі з них навіть битися до ладу не вміли.  Вона не хотіла їх вбивати, але просто відпустити не могла, бо неодноразово за таку щедрість отримувала кулю в спину.  Вона не хотіла знов ризикувати життями своєї команди.  Несподівано до неї прийшла чудова ідея. Піратка підійшла до Джона Лансінга. 
– Скажи, чи готовий ти пожертвувати своїм життям заради своєї команди? 
—Так, готовий, — без зайвих роздумів відповів Джон, чим дуже здивував капітана піратів. 
—Я захоплена твоєю сміливістю та самовіддачею.  Ти впевнений у своєму рішенні? 
—Впевнений,—твердо промовив Джон. 
—Що ж, ти–смілива людина, і заслуговуєш на повагу своєї команди.  Я сьогодні в хорошому настрої, тому можу змилостивитися, буде дуже шкода вбивати такого сміливця.  А щоб було цікавіше, ти сам повинен виграти собі життя.  Ось мої умови: ти маєш битися з однією людиною з моєї команди.  Якщо ти переможеш - я подарую життя тобі і твоїм людям, але ти поїдеш зі мною, інакше на вас усіх чекає ненайкраща доля.  Як тобі такі умови? 
—Я згоден.  Ви обіцяєте, що збережете життя моїм людям? 
—Я ще ніколи не порушувала свого слова, тож можеш не сумніватися у цьому.  Їхні життя зараз повністю залежать від тебе. 
—Добре.  Я готовий.  З ким я мушу битися.
—Ед,—подкликала вона одного з піратів,—Це мій помічник.  Я думаю буде справедливо якщо рівні за званням люди братимуть участь у поєдинку. 
 Едмунд — мов тиха гавань у штормі, той, хто завжди тримається поруч, не потребуючи слів. Він високий і підтягнутий, з руками, загартованими морем, а в рухах — спокійно і впевненість. Світло-русяве волосся завжди трохи скуйовджене вітром, обличчя — відкрите, з добрими, м'якими рисами. Очі його — світло-сірі, спостережливі й уважні, завжди насторожі, особливо коли справа застосовується Грейс. Його голос — низький і спокійний, часто мовчить, але коли говорити — кожне слово важливе. Він той, хто підтримає без зайвих обіцянок, і залишиться — навіть коли всі інші підуть. Кожен на кораблі знає — коли Грейс іде вперед, він буде за її спиною. Не як тінь, а як незламна опора.
Серед піратів пройшов радісний вигук.  Вони почали розчищати місце для бою. Суперники вийшли до центру, і бій розпочався.  Полонені з жахом спостерігали за тим, що відбувається, адже зараз вирішувалася їхня доля: життя чи смерть. Супротивники були приблизно рівні за силою, обидва добре володіли бойовим мистецтвом, ніби народилися з мечем у руках.  Перевага переходила від одного до іншого, не можна було точно визначити, хто переможе.  Пірати захоплено спостерігали за поєдинком, підтримуючи свого товариша радісними вигуками, коли він починав перемагати.  Їхній капітан мовчки дивилася за тим, що відбувається, нічим не виявляючи свого інтересу. Лише іноді в її очах з'являвся грайливий вогник. 
Поєдинок тривав досить довго, ніхто не міг перемогти свого суперника.  Обидва були дуже виснажені, поранені та втомлені.  Можливо, це ще довго б тривало, але раптом Джон зробив різкий випад, заплутавши свого суперника, і вибив меч з його рук.  Навколо пролунали незадоволені вигуки, а команда «Луїзи» зітхнула з полегшенням.  Джон підвів свій погляд, в якому не було ні краплі страху, на капітана. Губи пірати здригнулися в ледь помітній усмішці. 
—Ви всі чули мої слова, —пролунав її голос, —команда судна "Луїза" отримує свободу, і я залишаю їхній корабель.  Ми перенесемо дорогоцінний трюм собі, і ви можете продовжити свій шлях.  Але якщо ви вирішите піти за нами або послати нам услід кулю, то вашому капітанові, який щойно врятував вам життя, доведеться відповісти за це.  Тому раджу вам добре подумати, перш ніж щось робити.  Боб,— звернулася вона до одного зі своїх людей—оглянь Едмунда та його,— кивнула на Джона, а сама розвернулася і пішла на «Чорну троянду».