Розділ 1

У повітрі літав спокій літнього вечора. Небо було чистим та безхмарнім. Сонце хилилося до горизонту, надаючи небу яскравих барв. Було чути легеньке похлипування морським хвиль. Навкруги панувала атмосфера тиші й спокою. 
Річард Берк стояв на палубі, вдихаючи свіжий аромат вечірнього повітря і милуючись заходом сонця. Нарешті він повертався додому, до рідної Англії. Два роки йому довелося бути в Іспанії по сімейним справам. Не можна сказати, що Річарду не подобалася Іспанія, але с кожним днем він все більше й більше сумував за домівкою. І зараз він із нетерпінням чекав момента, коли нарешті ступить на берег рідної землі. Все було чудово і абсолютно нічого не віщувало небезпеки. Молодий капітан повністю поринув у спогади про рідний дім. Він так скучив за батьками і своєю маленькою сестричкою Луїзою (їй вже було 19 років, але для нього вона завжди залишиться маленькою дівчинкою). Раніше вони багато пустували разом. Річард любив іноді подражнити сестру, але ніколи нікому не давав її образити. Спочатку Луїза трішки сердилася на нього через це, але потім звикла й дуже раділа, коли могла провести час разом із улюбленим братика. 
-Капітане, - голос помічника змусив його повернутися в реальність, - Капітане, подивіться, мені здається, що за нами хтось пливе.
Річард Берк неохоче глянув у підзорну трубу. Він чув про промисли піратів у цих водах, і йому зовсім не хотілося зустрічатися з цими кровожерливими головорізами. 
На горизонті було чисто, тільки десь у далині виднілася невелика темна точка, яку помічник капітана прийняв за корабель. 
-Джоне, навіть якщо це й корабель, не думаю, що він пливе за нами й якось загрожує нам.
- Капітане, я не був би так впевнений у цьому...
- Подивися на мене,- не дав йому домовитись капітан,- за всі роки свого плавання я жодного разу не зустрів жодного пірата. Ще з дитинства мене називали щасливим Діком. Я сподіваюся, що життя не змінить мені в цьому,- посміхнувся капітан.
- Але у морі не можна бути цілком у чомусь впевненим.
-Погоджуюся, море сповнене непередбачуваних сюрпризів, саме тому воно мені подобається. Але треба вміти цінувати кожну секунду життя і не забивати собі голову всякими здогадами та побоюваннями. Запам'ятай: чим небезпечніший сюрприз тобі підготувало життя, тим цікавіше розпаковувати його.
Річард Берк поплескав свого помічника та доброго друга по плечу і вирушив у свою каюту.
А Джон Лансінг залишився дивитися в непроглядну далечінь, відчуваючи, що ця крихітна точка на горизонті віщує біду.
Капітан повернувся до своєї каюти, сів на ліжко і поринув у свої думки: «Цікаво, чи справді моє везіння ніколи мене не зрадить? В житті мені дійсно завжди щастило і я до цього вже звик. З усіх небезпечних пригод завжди виходив переможцем. Ніхто ніколи не міг обіграти мене, і завжди я виходив сухим із води. Чи так довго ще буде?» Річард Берк похитав головою, ніби відганяючи неприємні думки. Що це зі мною? Напевно, я старію» - посміхнувся молодий капітан і ліг спати.

Через декілька днів

Зараз тільки починався світанок. Навколо все було поглинуте сірим туманом. Він був настільки густий, що нічого навколо не було видно. Річард цієї ночі спав погано, хоч здійснив не одну подорож по морю. Для нього це була звичайна річ й він завжди впевнено почував себе на борту корабля. Але цього разі сон ніяк не йшов до нього. Нарешті молодий капітан піднявся на палубу, щоб подихати свіжим повітрям і трішки розвіятися. 
Раптом пролунав гарматний постріл. Судно затремтіло. Капітан був приголомшений і не відразу прийшов до тями від такого раптового нападу. Наступної миті з туману з'явився ніс ворожого корабля. Але за кілька секунд все знову потонуло в тумані.
- Капітане, нас атакують,- пролунав голос Джона.
- Бачу,- відповів капітан, в очах якого вже горіли азартні вогники,- приготуватися до бою!
На палубі всі заметушилися, виконуючи накази і готуючись дати відсіч. 
- Капітане, це те саме судно, яке ми бачили кілька днів тому. Думаю, воно вже давно переслідує нас.
- От і гарно. Це набагато цікавіше, ніж просто плисти по спокійному морю. Час прийшов випробувати свою вдачу. Джоне, давно ми не потрапляли в справжні пригоди!
Знову пролунав постріл, тепер з іншого боку. 
- Ось хитруни,- вигукнув Річард,-вони граються з нами, як з маленькими дітьми. Що ж, хлопці, ви не на того нарвались! Річарда Берка не так легко перемогти.
І знову постріл...
- Капітане, як можна боротися з тим, кого не бачиш? Якщо так продовжуватиметься, наш корабель піде на дно.
-Спокійно. Їм нас не вдасться обхитрити. Дивись, судно пливе приблизно з однаковою швидкістю і воно десь зовсім близько. На розворот воно витрачатиме зайвий час і ризикує бути поміченим. Значить, ми можемо зробити висновок, що воно пливе в цей бік,- капітан окреслив у повітрі траєкторію шляху,- коли він зробить наступний постріл, ми дамо відсіч. Хлопці, приготуйтеся,- наказав капітан. 
Усі зайняли свої місця і почали чекати. Секунди тяглися нестерпно довго. Раптом пролунав довгоочікуваний постріл. Відразу після цього всі почули гучний наказ капітана:
-Номер 13, вогонь!
Густий туман осяяв спалах пострілу. Усі завмерли в очікуванні. План капітана вдався, снаряд влучив у ціль. Тепер у густому тумані виднілася вогненна пляма вітрила. На борту пролунали радісні вигуки. Капітан із задоволенною усмішкою поправив волосся - його план удався. Але це було далеко не перемога. Пірати зрозуміли, що їх розкрили, тож вони пішли на абордаж. 
Раптом посмішка у всіх зникла - на них з туману йшов піратський корабель.
- "Чорна троянда", - прочитав Річард золоті букви на борту піратського корабля, - Що за назва така? Звучить зовсім не страшно,- посміхнувся капітан,- Хлопці, приготуйтеся дати відсіч цим негідникам,- наказав він. 
З «Чорної троянди» полетіли абордажні гаки і незабаром пірати вже опинилися на борту «Луїзи». Почалася запекла битва. Капітан Берк давно не практикувався в рукопашному бою, але це не заважало йому володіти мечем, ніби він був першокласним військовим генералом. Піратам, які вставали в нього на шляху, довелося несолодко. Річард був задоволений собою. Несподівано його погляд привернув молодий чоловік у чорному плащі. Першою думкою було, що це піратський капітан, але він зовсім не був схожий на тих неотесаних грубих громил, як часто описували ватажків цих головорізів. Ця людина виглядала не гірше за будь-якого лорда чи графа. Якусь мить Річард заворожено спостерігав за вправною майстерністю молодого пірата. Нарешті він схаменувся і пішов йому назустріч, бажаючи помірятися силами. 
Далі все було дуже швидко та незрозуміло. Капітан Берк відчув сильний біль у голові, а наступної миті все раптово попливло і почорніло. Більше він не пам'ятав нічого.