27.4

– Ти допомагав йому заганяти себе у глухий кут ще з моменту приїзду. Мені треба повірити, що ілеська принцеса з’явилася тут випадково, а за нею раптом намалювався Айлон?! Ви намагалися грати на ревнощах, але ви обидва тупі, коли йдеться про стосунки. Ти урлук, а Айлон завжди отримував усе на блюдечку. Він ніколи не боровся за почуття, до його ніг жінки самі падали гронами! То знайте, що перелякана дитина не здатна пробудити дух суперництва!

– А це нічого, що в цьому світі дитиною її вважаєте тільки ви з батьком, хоча щодо тебе я не впевнений, королево?

Я пропустила це повз вуха. Не сперечаюся, за великого бажання мене можна зачепити, проте Шиліміель точно поза грою.

– Війна з Кантолією? Після того, що спричинила остання лаорнійська війна? Я думала, що потрапила до паралельної реальності! Що Айлона підмінили! Що у мене проблеми з головою! Але ж ні, вам був потрібен конфлікт на рівному місці!

Джиммі заспокійливо торкнувся мого плеча. Я скинула його руку і відступила до Айлона, що поки не наважувався глянути мені в очі.

– Ти надто гарної думки про мене, королево, – сказав урлук, прицільно відправляючи схвильованого павука-мишоїда кудись подалі. – Шиліміель – моя ініціатива, але я до останнього не міг вирішити, як використати цю карту, а потім вона втратила цінність. А чутки про війну цілком на совісті повелителя. Я лише скористався цим, щоб отримати підтримку урлуків.

– І мою.

Джиммі присів, вивільняв з непримітного павутиння метелика з надірваним крилом. Вітер шпурнув його в спину Айлона, закрутив і відніс донизу, до запашних духмяних сонцельків.

– І твою, – підтвердив урлук. – Повторю ще раз: я не обманював. Я справді збираюся скинути короля і хочу, щоб ти приєдналася до мене.

– Ти забув про «якщо», – розлючено нагадала я. – Сенс старатись, якщо ідея війни – блеф?!

– Тому що я так хочу, – з убивчою щирістю зізнався Джиммі. – Ну і момент слушний. Період адаптації закінчено, країна на роздоріжжі і таке інше… Вчасно сказані слова і піднесуть на вершину слави, і скинуть у прірву забуття.

– Та ти поет, Джиммі! – Я вже ледве контролювала себе. – А ти чому мовчиш, Айлоне? – Я штовхнула камінь біля ніг короля, і важкий валун покотився крутим схилом, перекидаючись і набираючи швидкість, доки не плюхнувся в море. – Ти зі шкіри ліз, і отримав своє. Невже не знайшлося інших способів натякнути мені, що ти засмучений і хочеш мене повернути? Люди іноді користуються словами!

Айлон вказав на «Чарівницю», навколо якої кружляли нахабні чайки.

– Її побудували для тебе, але я не зміг визнати, що це подарунок, – промовив зніяковіло. – Здавалося, варто це сказати, і ти підеш у те життя, з якого я тебе вирвав. Ми ж домовилися, пам’ятаю… Я запропонував це, щоб ти не почувалася бранкою, і не міг порушити обіцянку.

– А моєю думкою поцікавитись не судилося?!

Він скоса глянув на мене, і вперше в житті я побачила в його очах справжнісінький страх – такий реальний, що я і не усвідомила, коли притулилася до плеча Айлона в марній спробі підбадьорити і стати опорою.

– Ти ніколи не казала, що хочеш залишитися, моя любове, – промовив він із каяттям.

– Як і ти!

– Хіба я міг? – скинувся король. – Я – повелитель, мої бажання закон! – Його голос тремтів. – Я не хотів утримувати тебе силою. І зараз не хочу.

– І ти запхав себе в повну дупу, аби я приділила тобі ще трішечки уваги? А що далі?!

Айлон обійняв мене, захищаючи від вітру. Його не хвилювало, що Джиммі стоїть лише за кілька кроків від нас. Урлуки – як речі: мовчазні й покірні. Я так не могла.

– Ти не реагувала ні на зневагу, ні на образи, ні на принцесу Ілесії, але ти сказала, що ризикнеш заради мене за будь-якої ймовірності успіху, – прозвучало схвильовано, – і я зрозумів, що це мій другий шанс. Перший я упустив, ніколи собі цього не пробачу. Але якби у мене з’явився додатковий час…

– Нічого б не вийшло без відвертості! Я думала, ми чесні одне з одним. І я була з тобою не тому що ти наказав, володарю! Мене підкорила Ельхарія! Урлуки, магія, культура стародавньої Лаорнії! Я хотіла брати участь у всьому цьому!

Джиммі тактовно кашлянув.

– Боюся, король чекав інших слів, королево, – промовив вибачливим тоном. – Що-небудь про кохання, наприклад.

– Зникни! – визвірилась я на нього.

Він винувато розвів руками і забрався подалі до стежки.