Розділ 27.1. Усе під контролем

Важко уявити менш сентиментальну людину, ніж я, але ірраціональне відчуття провини душило мене до самого похорону. Хай там як, а Ілінор Роу – моя проблема. Я залишила її на самоплив і втратила того, хто на мене покладався. Мені хотілося, щоб ця жінка заплатила нарівні з убивцею, але закон вважав її жертвою.

Ілінор нічого не зрозуміла. Поганими були всі, окрім неї. Коли я посадила її на ілеський корабель і попередила, що відтепер шлях на землі Ельхарії їй закритий, вона влаштувала цілу виставу на радість інших пасажирів. Суть зводилася до того, що я – безсоромне втілення зла і ганьблю пам’ять лікаря, який розкаявся і віддав життя за надзвичайну пані Роу, своє єдине вічне кохання.

Я могла б знищити її прямо там і без каяття перевернути останню сторінку нашої спільної історії. Натомість я сказала, що Торену завжди раді на Аєрських островах.

Навряд чи Ілінор мене почула, але я не збиралася ні повторювати, ні наполягати. Будьмо реалістами: допитливий хлопчик давно виріс і ненавидить мене так само сильно, як і його мати, якщо не сильніше. Я запропонувала те, що була зобов’язана запропонувати хоча б на згадку про Чима, і не чекала дива.

Після від’їзду Ілінор стало легше дихати. Деякі люди отруюють кожного, хто до них торкнеться. Від таких краще триматися подалі. Я сумнівалася, що океан – достатня відстань, але прямих рейсів на Місяць поки не винайшли, тож довелось задовольнитися тим, що є.

Потім настала черга пана Уграна Зорянонародженого. Він набивався до мене в друзі, мотивуючи це тим, що в юності я любила карнаїтські речі, обіцяв справжню магію на ексклюзивних умовах і рекламував свої здібності, використовуючи моє ім’я. Я попросила Джиммі влаштувати йому каюту поруч із Ілінор Роу. Урлук впорався швидко, хоча ілеський пасажирський корабель покинув порт три дні тому. В таких питаннях Ельхарія бездоганна.

Трохи охолонувши, я приділила увагу й сусідам. Кілька годин поспілкувалася з їхнім нахабним сином і зрозуміла: юнак спостерігає не за моїми вікнами, а за крандаїлами, ще й записує результати в альбом. Я дозволила Аксіо приходити на заднє подвір’я і, здається, потрапила до його власного розширеного і доповненого списку святих. Мені був обіцяний екземпляр «Посткарнаїтської фауни Аєрських островів», яку юнак присягався завершити і видати наступної весни. Щоправда, до Толи на кухню зачастила її племінниця, і справа зупинилася, крандаїли залишилися невивченими.

Ой, та годі! Начебто я всерйоз чекала природничу працю Аксіо Осси. Він перестав мене дратувати, і за те спасибі.

А Мінні Осса не перестала… Вона внадилася ходити до нас по воду і красти дрібниці на кшталт голівки часнику з кухонного підвіконня або забутої на ґанку склянки.

Я не сердилась, поки Тола не розповіла секрет. Виявляється, пані Осса боїться відповідальності за велосипед Єна Ігореса і намагається отримати діагноз клептоманки. Вона зовсім не дурна, нічого цінного не чіпає, а дрібничками вже розізлила купу народу.

Я вирішила не втручатися. Мінні сама обрала собі покарання.

Її чоловік, навпаки, замкнувся в чотирьох стінах і вдавав із себе жертву режиму. Я подумувала відвідати його, але зрештою вирішила, що це надто виснажливе заняття. Нема чого лізти куди не просять. Іноді люди мають отримати реальний життєвий досвід власними силами.

Як Ойлаф, наприклад. Він попросився назад і дуже здивувався, коли йому не запропонували ні кабінет, ні колишню посаду. Сказав, Ельхарія розкидається цінними кадрами, і пішов у ранковий серпанок із гордо піднятою головою. Наступного дня дружина притягла його назад, бо втомилася гарувати за двох, щоб забезпечити сім’ї гідне існування. Респектабельність – витратне явище, а Ойлафи вибирали лише найкраще в межах доступного. Та й погана Ельхарія платила багато. Справді багато. Настільки багато, що Ойлаф погодився ділити кар’єрну сходинку з молодим Тирішером.

Я не заперечувала, хоча тато ображався на зраду Ойлафа, збирався відправити того до патрульних. Але Тир – це надзвичайний ентузіазм і надійність, він завжди готовий до праці і не втече, якщо його лівій п’ятці захочеться брикнути. А Ойлаф – досвід і стара команда, яку він пообіцяв повернути.

Поліції потрібні люди. Ельхарська платня – приманка непогана, але серед десятків поданих анкет я не побачила жодної без прихованого послання «Хочу грошей, і якомога більше», «Дайте зброю, руки сверблять проявити себе героєм» чи «Мама вимагає знайти хоч якусь роботу, візьмете?».

Сподіваюся, інспектори спрацюються. А якщо ні – не біда. Здорове суперництво ще нікому не шкодило. І мій батько не нудьгуватиме.

Почав, бачте, нескінченне: «Я втомився, я слабкий, я йду». Іди, хто тебе тримає? Я тільки за! Знайди наступника і ласкаво просимо на заслужений відпочинок. З такого приводу можна навіть зманити когось із Ілесії.

Я знала, що він не піде. Це зараз усе боляче і прикро, але незабаром місто повернеться до лінивих буднів і викреслить Ромі Матеньро зі свого життя. Залишиться споконвічна контрабанда, браконьєри, побутові справи, дітлахи з уку-ука… Як раніше, в моєму далекому безтурботному дитинстві.