26.4

– Не дочекаєтеся, – байдуже відповів секретар і витер крапельку крові зі своєї білої краватки. – Я ні в чому не винний. Боятися мені нічого.

– Окрім довічного терміну ув’язнення, але ж це не біда, а виклик? – з легким сумом сказала Вайола. – Я знала, що ви не пропустите можливість пройтися по межі і продемонструвати всім вищий клас. Це ризик, але жах і захоплення в очах глядачів того варті, чи не так? Вперше в житті мені шкода, що смертна кара має обмеження за віком. І оскільки вже всі побачили, що магія в цій справі ні до чого, людину не вбити ні на відстані, ні силою думки, спитаю знову, – звернулася вона до притихлої аудиторії. – Панове, вам є що сказати?

Шушукання і скрипи. Тир не дивився в той бік. Він схилився до Шиль, але краєм вуха чув, що поруч сперечаються, підштовхують одне одного, голосно шепочуться і, мабуть, чекають стусана мотивації.

– Та заради бога, ви працювали з Ромі Матеньро роками! – сердито вигукнув лін Артен. – І я працював! Я був сліпий, бо він давав мені стабільність, а ви боялися. Мені соромно, боляче і прикро, а вам? Невже свідчити проти нього будуть лише три сміливі жінки? Ви чоловіки чи хто?

– Я, наприклад, ні, – буркнула Ісма з-за дверей.

– А я й не до вас звертаюся, – розпалився начальник і важко вийшов із-за столу. – Ті, кого я прошу виявити громадянську позицію, знають, про кого йдеться.

Дзвінка тиша, лише на секретарі подзенькували наручники. Тир упустив момент, коли вони з’явилися. Він гладив волосся всіма забутої ілеської принцеси і думав про те, що ніколи не буде таким безсердечним, як королева.

– Я добре впоралася? – не розплющуючи очей, прошепотіла Шиль. – Джиммі сказав, у мене талант. Я буду великою драматичною актрисою.

– Що? – не повірив власним вухам Тир.

– Хіба ти не знав? – невинно змахнула віями вона, і він не зміг накричати на неї, покинути, піти в ображену самоту. – Я думала, ти теж у образі. Ти був дивовижний! Стривай! – Шиль схопилася, обвела шаленим поглядом притихлих людей. – Ти кинувся на вбивць свідомо? Ти ризикував життям заради мене? Ніхто ж і пальцем не ворухнув! Окрім вас, звичайно, – вона винувато глянула на Ромі Матеньро, – але й ви рятували інспектора, а не мене. Мені дуже шкода, що злочинець саме ви. Справді шкода.

Вона була незрівнянна. У ній палав внутрішній вогонь, якого Тир ніколи раніше не помічав. Їй личила впевненість у собі. «І нова сукня з відкритими плечима, бірку ще не зірвано», – підштрикнув внутрішній голос. Тир послав його куди подалі. І вчасно, бо Шиль кинулася йому на шию, міцно обняла і чітко оголосила:

– Я не хочу бути твоєю нареченою. Я буду твоєю дівчиною. Згоден?

– А в чому різниця? – не відразу зрозумів Тир.

– У тому, щоб пізнавати одне одного поступово, нікуди не поспішати, ходити на побачення, натякати на всякі непристойності, потайки цілуватися, ховатися від батьків…

– Моя мама не проти.

– А мала б! І ти мусиш за мене боротися! А я буду вся така горда і неприступна, але моє серце тремтітиме, і одного разу я здамся, а потім ображуся, і прожену тебе, і почну ревнувати до кожного стовпа, і переслідуватиму, доки ти не освідчишся мені в коханні, і житимемо ми довго та щасливо!

– Вибачте, інспекторе, мені не варто було вас рятувати, – вражено відкашлявся Ромі Матеньро. Тир уперше бачив його шок. – Куля милосердніша за… емм… оце.

– Так відбувається у всіх нормальних людей, – образилася Шиль. – Мені Піт розповів і пообіцяв багато справжніх життєвих історій із «Аєрського вісника».

– О, Піт… Це все змінює, – хмикнув секретар і сів на стіл, показушно підняв скуті руки до грудей. – Якщо ви не проти, повернімося до моєї справи. Хтось хоче висловитися? Чи крім бабки Клю та її уявних подруг свідків немає?

Він нітрохи не хвилювався, виглядав спокійним і зібраним – як у звичайному житті. Елегантний костюм без жодної складки, дзеркальний блиск взуття, розважливий погляд розумних очей… Звинувачення не вивели Ромі Матеньро з рівноваги. Він справляв враження людини, готової спростувати будь-який наклеп і довести свою невинуватість.

– Бабця Клю – свята жінка, – з кам’яним обличчям повідомив лін Артен. – Вона зберегла слід, який ви залишили в ніч убивства Шарана Занга. Ідеально зберегла.

– Слід у пухкому ґрунті? – скептично підняв брову Ромі Матеньро. – Ви знущаєтеся?

– Слід на нічній сорочці. Ви штовхнули стару жінку, проганяючи зі шляху. Бабуся подумала, що це злодій замахнувся на її кроликів, потім – що губернатор бігає до коханок як у молодості, але ми знаємо: розмір його взуття більший за ваш. І так, малюнок на підошві повністю збігається з тими туфлями, які ви запхали в мішок для сміття, а сміттяр забрав своєму братові.

– Отже, брат і є вбивця, – знизав плечима Ромі Матеньро. – Натисніть на нього, і він зізнається, що спокусився на золото повіреного.

– На золото, про яке не знав ніхто, крім Амади, Ламбе та поліції, куди звернувся лікар? Ну звісно.

Тир не впізнавав начальника. Зазвичай стриманий і коректний, лін Артен був як ніколи раніше схожий на дочку і мімікою, і рухами, і ледь вловимими нотками зверхності в голосі. Що це, зловтіха? Чи задоволення від добре зробленої роботи?