26.2

Ілінор Роу схопила Тира за руку, безпорадно зазирнула йому в обличчя.

– Він уб’є мене, – прошепотіла блідими губами. – По-справжньому вб’є… – Її трясло, наче під час приступу хвороби. – Чуєте, що вона розповідає? Це про нього. Він іде за мною. Він повернеться!

– …таку винахідливість головний не оцінив, – говорила Вайола, відсторонено барабанячи пальцями по прочиненому вікну. Цей звук діяв на Ілінор гнітюче, змушував її стискатися, втягувати голову в плечі. – Амада зачепила особисті інтереси короля. Вона б не викрутилася і потягла спільників за собою. Вона мала померти. І повірений. Він – насамперед, тому що золоті зливки поспішали до нового господаря. Знаряддя вбивства таке саме, як і у випадку Сірого Чу. Дивіться! – прозвучало настільки владно, що Тир мимоволі підняв голову.

Вайола підійшла до начальника. Взяла біля його ліктя спицю зі срібною лілією і продемонструвала її присутнім.

– Гарна річ. Раз – і… Ой! – Королева вкололася до крові. Зойкнула і впустила знаряддя вбивства, ледве не пришпиливши руку Ромі Матеньро до стільниці. – Вибачте, – зніяковіло знизала плечима. – Ніколи з таким не працювала, віддаю перевагу вогнепальній зброї. Це парна спиця, вони використовувалися для карнаїтської національної зачіски, дякую колективному розуму острівних пліткарів за інформацію. З вашого дозволу, я її більше не чіпатиму, зате нагадаю те, у що мало хто з вас вірить: жертв убила майстерність убивці, а не чаклунство карнаїтів. Чесне слово! У вас немає причин довіряти королю Ельхарії, але давайте визнаємо: він єдиний із сучасників, хто здатен визначити магічний предмет. Навіщо йому обманювати?

– Йому нема чого, маленька Вайоло, а ти поклянешся в чому завгодно, аби отримати свідків, – з неприхованим схваленням промовив губернатор. – Будь-хто повірить, що Ельхарія захистить від убивці-людини, але якщо злочинець убиває магією… Ніхто не захоче прокинутися з квіткою в грудях. У сенсі, не прокинутися через квітку в грудях, – виправився він зі сміхом.

– Дядечку Отісе, а вас не бентежить той прикрий факт, що нині люди приписують чаклунство саме вам? Не боїтеся якось прокинутися з осиковим кілком у грудях? У сенсі, не прокинутися через осиковий кілок у грудях? – У тон йому прошипіла королева. Її настрій явно стрибнув до негативної позначки. – Подобається відчувати себе всемогутнім хоча б у розповідях бабок із ринку? Гаразд, далі! – різко випалила вона. – Після смерті повіреного все закрутилося надзвичайно швидко. Амада побачила, до чого призвів її план, і внесла корективи. Пекар отримав отруту, вона – його заощадження, шанс втекти хоч кудись і, подейкують, особисту помсту, бо в тому поспішному шлюбі все було дуже складно. Урлуки знайшли її раніше, ніж наркотичний ватажок, і це стало проблемою. Та ненадовго: пані Рей переконали зізнатися у своїх та чужих злочинах в обмін на втечу у світле забезпечене майбутнє. Чому вона повірила? На неї чекала шибениця як мінімум за Мако Рея. Це був допустимий ризик. Я вже згадувала, що головний гад нереально впливовий і почувається в поліції як удома?

Тир спробував знайти слова, щоб заспокоїти Ілінор Роу, але вона його не чула – дивилася повними жаху очима і смикалася всім тілом. Він не уявляв, як вивести її із цього стану. Спостерігати за стражданнями жінки було важко, нехай вона й не належала до тих, кому Тир співчував.

У відділку обговорювали неврівноважений характер Ілінор, її схильність до фантазій, проте сьогодні вона реагувала на розмови про злочини особливо неадекватно. Не інакше, хтось налаштував її на трагічний лад. Чи вона розсварилася з нареченим? І ті синці на її шиї… Не сама ж вона себе душила? Хоч би не виявилося, що якимось дивом страхи Ілінор не безпідставні!

Може, наречений постарався? Він у неї підкаблучник, але міг зірватися.

Або…

Тир підозріло глянув на сусідній кущ. Там була гробова тиша. Не схоже на Ламбе… Якщо той, звісно, не відчував за собою провину.

– Амаду застрелили під час спроби втечі, і остання нитка обірвалася. – Королева повернулася до вікна, її голос звучав стомлено. – Ми розібрали її життя, але особистість ватажка залишається поза увагою. Він уміло замітає сліди. Панове, одна надія на вас! Прошу, згадайте хоч щось! Будь-яка дрібниця може мати значення. Будь-яка!

– Навіть якщо мова про губернатора? – скептично спитав хтось.

– Особливо якщо мова про губернатора! – збуджено підтвердила Вайола і зітхнула. – Я втомилась, а ви? – зізналася безтурботно. – Я роздам усім листочки для анонімних повідомлень, гаразд? Дуже вас прошу, постарайтеся!